Андрієвський Олексій Олександрович

Олександр Музичко

(16.03.1845, м. Канів – 9.07.1902, м. Київ).

З родини священика. Вищу освіту отримав на історикофілологічному факультеті Київського університету Св. Володимира (1865 р.). Викладав російську мову та літературу у гімназіях Катеринослава, Одеси (1871 – 1877 рр.) та Тули. За антиурядову діяльність був засланий до Архангельську та В’ятки, де перебував наприкінці 1870-х – на початку 1881 р., працював у В’ятському статистичному комітеті. Після повернення в Україну у першій половині 1880-х р. редагував неофіційну частину “Киевских губернских ведомостей”, де у рубриці “Киевская старина” публікував уривки документів з архіву Київського губернського правління. Працював у київській комісії народних читань, організовував видання брошур з різних галузей знань. З 1885 р. працював інспектором Златопільської гімназії та народних шкіл на Катеринославщині. Заснував у Каневі школу імені Т. Шевченка.

Викладав у 1-й Київській гімназії (1886 – 1896 рр.), впродовж 1896 – 1902 рр. завідував сирітським будинком в Одесі. Був членом Київського історичного товариства Нестора-літописця у Києві, ОТІС. Був ініціатором заснування Київського товариства сприяння початковій освіті, товариства піклування про жіночу освіту у Катеринославі, створив Фонд упорядкування могили Т. Шевченка.

Публікував численні публіцистичні статті в газетах, зокрема, “Одесском вестнике”. Автор низки праць з історії російської та української літератури, зокрема, творчості Г. Квітки, Т. Шевченка та інших.

Головним внеском О. Андрієвського в історіографію Південної України є археографічні публікації. Історик здебільшого уникав широких висновків. Подібно до інших істориків-позитивістів дотримувався погляду, що найкраще про історію скажуть самі факти. До того ж, українські історики побоювались політичних утисків з боку російсько-імперської цензури. Методика археографічних публікацій О. Андрієвського не була досконалою.

На початку кар’єри археографа він публікував документи хаотично.

Однак з часом у нього з’явилися елементи групування. Деякі публікації він друкував зі збереженням всіх властивостей оригіналу, інші зі скороченням окремих слів, у витягах або у викладі змісту переглянутих справ. На недосконалість публікацій О. Андрієвського вказував одеський історик О. Маркевич, який навіть відмовляв своєму колезі у праві називатись справжнім істориком або археографом. Більш поміркований погляд висловлював М. Грушевський, який зазначав, що О. Андрієвський був за покликанням педагогом та просвітником і лише сумні обставини зробили з нього археографа та історика України. На думку М. Грушевського, “живий публіцист та громадський діяч О. Андрієвський презентує той же документальний напрям як і О. Лазаревський, і тільки у виборі тем та в загальному становищі автора можна бачити часом певні відгомини різних суспільних і національних справ”. Сучасні археографи (І. Синяк) зазначають, що публікаціями О. Андрієвського слід користуватись обережно як недостатньо перевіреними та систематизованими.

Публікації про О.О. Андрієвського та рецензії на його праці:

Грушевський М.О. Андрієвський // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1902. – Т. 49. – С. 5 – 8.

Маркевич О.А. Андриевский // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1902. – Т. XXIV. – С. 15 – 16.

Бутич І. Андрієвський О.О. // Українські архівісти: Біобібліографічний довідник / Упор.: О.М. Коваль, І.Б. Матяш, В.С. Шандра: У 3-х випусках. – Вип. 1. – К., 1999. – С. 8 – 10.

Непомнящий А.А. Страницы изучения Крыма украинскими историками в конце XIX – начале ХХ века: историкобиблиографический аспект // Культура народов Причерноморья. – 2001. – № 22. – С. 98 – 102.

Хмарський В.М. Археографічна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей. – Одеса, 2002. – С. 291 – 293, 312 – 313.

Ясь О. Андрієвський О.О. // Українські історики ХХ століття.

Біобібліографічний довідник. Серія “Українські історики”. – Вип. 2. – Ч. 2. – К.; Л., 2004. – С. 7 – 9.

Палієнко М. “Киевская старина” у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2005. – С. 188 – 189.

Музичко О.Є. “Чоловік великої і ніжної душі, глибокої прихильності і сміливих поривань”: Олесій Олександрович Андрієвський (до 165-річчя з дня народження) // Українознавство: календар-щорічник, 2010. – К., 2009. – С. 186 – 188.

Праці О.О. Андрієвського, що стосуються історії Південної України:

Как получали запорожцы денежное и хлебное свое жалованье // Киевская старина, 1883. – № 8. – С. 751 – 755.

Путевой журнал секунд-майора Матвея Миронова в командировку его к крымскому хану 1755 года // Киевская старина. – 1885. – № 11. – С. 339 – 343.

Материалы для истории Южнорусского края в XVIII ст.

(1715 – 1774). – Одесса, 1886. – 433 с.

Дела, касающиеся запорожцев с 1715 по 1774 гг. // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1886. – Т. XIV. – С. 283 – 715.

Материалы по истории Запорожья и пограничных отношений (1743 – 1767). – Одесса, 1893. – 134 с.

Комиссия 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев. – К.,. 1894. – 23 с.

Русские конфиденты в Турции и Крыму в 1765 – 1768. – К., 1894. – 70 с.