Андріанов Павло Маркович

Олександр Музичко

(26.02.1877, м. Миколаїв – 17.12.1918, м. Київ).

Освіту здобув у Миколаївському реальному училищі (1895 р.), Московському військовому училищі (1897 р.) та Миколаївській академії Генерального Штабу (1903 р.). У 1904 – 1909 рр. служив обер-офіцером для доручень при штабі Одеської військової округи.

У 1909 – 1914 рр. викладав військові науки (в тому числі історію російської армії) в Одеському військовому училищі. Дійсний член Одеського товариства історії і старожитностей, Імператорського Руського військово-історичного товариства та секретар його одеського відділу, член педагогічного відділу Історикофілологічного товариства при Новоросійському університеті.

Прочитав в Одесі низку публічних лекцій з військово-історичної тематики. У 1909 р. здійснив поїздку по Нижньому Дунаю та до Румунії з метою дослідження місць колишніх російсько-турецьких війн. У 1906 – 1914 рр. редагував одеський ілюстрований військовопатріотичний журнал “Русский Воин”. У 1914 – 1918 рр. опублікував багато статей у провідних одеських газетах з аналізом військовополітичного розвитку Європи років Світової війни. У роки Світової війни служив у штабі армії Південно-Західного фронту.

Опублікував польсько-російсько-німецький словник військової термінології та довідник військового лікаря. 10 травня 1914 р. у Лівадії у присутності імператора Миколи ІІ прочитав доповідь про події війни 1814 р. та подарував свої праці імператору. Кавалер багатьох військових нагород, зокрема, Георгіївського хреста та зброї, румунського ордену “Зірка Румунії з мечами” (1917 р).

Сербським королем нагороджений орденом Св. Савви ІІ ступеню із зіркою (1915 р.).

Автор близько 50 праць (здебільшого невеликих брошур), що об’єднані спільною темою – історією війн російської армії у ХVIII – на поч. ХІХ ст. Зокрема, історика цікавили такі теми як Полтавська битва, російсько-турецькі війни, Наполеонівські війни (цій темі присвячено найбільше праць). Більш давні часи він висвітлював у загальних нарисах та лекційних курсах.

Відхиляючись від магістральних тем, він писав також про діяльність князя Володимира, генерала М. Скобелєва тощо.

За працю “Великая Отечественная война. По поводу 100-летнего юбилея” (1912 р.) отримав премію Імператорського Руського військово-історичного товариства. За працю “Петр и Полтава” отримав першу премію на конкурсі Імператорського Руського військово-історичного товариства, а 500 тисяч примірників було видрукувано для безкоштовної роздачі серед військових та учнів.

Висвітлюючи історію російсько-турецьких війн, торкався історії бойових дій на території Південної України. Приділяв увагу проблемам історичної пам’яті, вшанування подій та воєначальників цих війн на території Південної України. Автор нарису про Запорозьку Січ. Поставив за мету виявити позитивні та негативні риси діяльності козаків впродовж всього часу їх існування (виникнення Запорозької Січі він датував другою половиною ХVI ст.). Він не жалкував високих епітетів для козаків: “руські лицарі”, “вільнолюбні сини Украйни”, “славетні сини Украйни”.

Запорозьку Січ він інтерпретував як лицарський орден. На думку П. Андріанова, козаки продовжили справу давньоруських князів у відвоюванні Причорномор’я у кочовиків, тим самим підготувавши грунт для майбутнього приєднання цього регіону до Російської імперії: “скрізь, де не ступала переможна стопа руського солдата, на всьому широкому просторі нинішнього південноруського краю, ця переможна стопа натрапляла на кривавий слід запорожця”. Ця теза суперечила офіційній концепції російської історіографії про Причорномор’я як Дике поле до приєднання до Російської імперії.

Автор захоплено переповів основні етапи розвитку Січі, діяння її отаманів. Негативними у діяльності запорожців він вважав ті дії, що суперечили інтересам Росії: походи з поляками на Москву на початку ХVII ст., боротьбу проти Москви у другій половині цього століття, повстання І. Мазепи. Ліквідацію Січі він вважав цілком закономірним явищем в умовах завершення протистояння Росії з Кримським ханством. Однак, посилаючись на народний епос, виступав за уславлення запорозького козацтва.

Публікації про П.М. Андріанова та рецензії на його праці:

Н.И. Рец. на: Андрианов П.М. Петр и Полтава // Журнал министерства народного просвещения. – 1909. – № 9. – С. 105 – 106.

Ганин А.В. Корпус офицеров Генерального штаба в годы Гражданской войны 1917 – 1922 гг. – М., 2010. – С. 154, 448.

Стешенко Н. Міграційні процеси в Південній Україні в другій половині XVІI-XVIII ст.: народницька історіографічна концепція // Історіографічні дослідження в Україні: наук. зб. – К., 2014. – Вип. 25. – С. 357 – 367.

Вибрані книги П.М. Андріанова, що стосуються історії Південної України:

Славное низовое Запорожское войско. – Одесса, 1910. – 30 с.

Петр на Пруте (по поводу 200 – летнего юбилея). – СПб., 1911. – 48 с.

Русско-турецкая война. 1806 – 12 гг. (По поводу столетнего юбилея). – СПб., 1912. – 82 с.

Поход Румянцева к Дунаю в 1770 г. – Одесса, 1914 – 46 с.

Суворов в Рымникском сражении: [Ист. записка] по поводу открытия памятника генералиссимусу А.В. Суворову на Рымникском поле сражения. – Одесса, 1913. – 35 с.