“Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник”: продовження проекту

Ігор Лиман

Коли у жовтні 2013 р. побачив світ перший том видання “Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник”, важко було навіть уявити, що вже наступного місяця розгорнуться події, продовження яких виведе місцевості Південної України у топ-новини всіх світових ЗМІ. У надзвичайно драматичних, і в той же час доленосних подіях, що вже третій рік переживає наша країна, південноукраїнський регіон займає без перебільшення ключове місце. Коли у попередні роки дослідники писали, що під Південною Україною розуміються територія Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької областей і південно-східної частини Луганської області, це було лише “сухе” окреслення географічних рамок. Сьогодні ж один погляд на це ж формулювання навряд чи когось залишить байдужим, безучасним. Адже триває окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, фактично йде війна на території Донецької та Луганської областей, а для населення земель Півдня від Запорізької до Одеської області залишається актуальною загроза вторгнення з метою прокладання сухопутних “коридорів” до Криму.

Видання першого тому задумувалось як крок на шляху до досягнення мети і виконання завдань формування узагальнюючої картини стану вивчення історії Південної України; популяризації напрацювань науковців, що займались чи (та) займаються цим регіоном; створення можливостей для кожного дослідника, який звертатиметься до окремих аспектів історії Півдня, вільніше орієнтуватись у тематиці попередників; сприяння контактам між науковцями; формування інформаційної платформи, яка може прислужитися консолідації та координації зусиль і окремих дослідників, і інституцій з вивчення минувшини Південної України.

Тож було важливо зробити і наступні кроки. Крім розсилки першого тому видання “Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник” до українських і зарубіжних бібліотек, електронна версія книги була розміщена на сайті , на україномовній, англомовній та російськомовній версіях , , низці інших Інтернет-ресурсів (; ).

Науковці, чиї біобібліографії увійшли до першого тому, були запрошені до поширення інформації про проект і залучення до нього їхніх колег. Прислужилась цьому і інформація про книгу та проект, розміщена в журналі “The Bridge-MOCT”, на сайті “”, в часописі “Чорноморська минувшина” [Лиман І. Проект “Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник” // Чорноморська минувшина. Записки Відділу історії козацтва на Півдні України: 3бірник наукових праць / Ред. кол.: Смолій В.А. (гол. кол.), Бачинська О.А. (відп. ред.), Вінцковський Т.С., Гончарук Т.Г. (відп. секр.), Гуржій О.І., Дзиговський О.М., Діанова Н.М., Кульчицький С.В., Кушнір В.Г., Леп’явко С.А., Мисечко А.І., Мулява В.С., Новікова Л.В. (ред. англ. тексту), Полторак В.М., Середа О.Г., Чухліб Т.В., Цисельський Т., Шакул К. Науково-дослідний інститут козацтва Інституту історії України НАН України. – Вип. 8. – Одеса: СПД Бровкін О.В., 2013. – С. 194 – 206.].

З’явилась низка рецензій на перший том – від блискавично оперативної і зовсім неочікуваної авторства Андрія Беліченка [Беличенко А.В. Незаменимый инструмент для историка Юга Украины. Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник / Упорядник: Ігор Лиман. – Київ, 2013 // У лика: Альманах / под. ред. А. Беличенко. – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2013. – С. 128 – 129.] до фактично анонсуючої вихід другого тому, написаної Віталієм Андрєєвим [Андрєєв В. Рецензія на книгу: Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник / Упорядник: Ігор Лиман. – Київ, 2013. – Том 1. – 2013. – 382 с. // Емінак: науковий щоквартальник. – 2016. – No 2 (14) (квітень-червень). – Т. 2. – С. 126 – 128.].

Весь цей час продовжувались формування, розміщення в мережі Інтернет на оновлення бази даних з історіографії історії Південної України. Платформою для цього став сайт Науково-дослідного Інституту історичної урбаністики. На ньому в рубриці “Проекти” було створено директорію “: біобібліографічний довідник”9. Крім того, що там було розміщено файли з біографічними даними і бібліографією кожного з тих науковців, інформація про яких увійшла до першого тому, там же стали вміщуватись відповідні файли про дослідників, які залишились за його межами.

Тим самим стали реалізовуватись плани, сподівання щодо яких були сформульовані в передмові до першого тому:

“Розпочавши із 136 сучасних дослідників, які захистили дисертації з історії Південної України чи її складових, можна буде не тільки подати бібліографії решти кандидатів і докторів наук, що на цей момент мають дисертації з минувшини регіону, але й поступово розширювати коло дослідників за рахунок включення до нього колег, які будуть захищатися паралельно з розгортанням проекту, і науковців, які мають публікації з історії Півдня, хоча їхні дисертації не присвячені цьому регіону, і молодих дослідників, які перебувають лише на підступах до вченого звання. Не говорячи вже про біобібліографії представників поколінь, які вже пішли у Вічність. За певних умов проектом можуть бути охоплені й чисельні аматори-краєзнавці, внесок яких у дослідження та популяризацію минувшини південноукраїнського регіону важко переоцінити. Розпочавши з досліджень, присвячених історії Південної України XVIII-ХХ ст., поступово варто спуститися нижче по хронології, розширивши проект за рахунок біобібліографій, що стосуються більш ранніх етапів історії регіону та його складових”.

Фактично, наведена вище розлога цитата є своєрідним містком, який напряму поєднує перший і другий томи видання “Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник”. Адже кожний із зазначених у ній аспектів, будучи свідомо обійденим при формуванні першого тому, тією чи іншою мірою знайшов відображення у томі другому. Але докладніше про це – дещо нижче.

Тут же звернемо увагу на те, що впродовж трьох років, які пройшли з часу публікації першого тому, лави науковців, які звертаються до вивчення минувшини Південної України, суттєво поповнились. Великою мірою – у прямому зв’язку із все тими ж подіями, що розгортались у 2014 – 2016 рр. в Криму та на Донбасі.

Тож поповнення відбулось аж ніяк не тільки за рахунок молодих дослідників, які тільки обирають царину своїх наукових пошуків.

Минувшину регіону стали активно вивчати й “маститі” науковці, для багатьох з яких Південна Україна раніше знаходилась на маргінесі наукових зацікавлень. Знаковим маркером такої зміни пріоритетів є активність, що проявляється Інститутом історії України НАН України. У 2015 р. директор цього Інституту академік Валерій Смолій у передмові до монографії Ярослави Верменич “Південна Україна на цивілізаційному пограниччі”1 зауважив, що тільки стосовно Донбасу в Інституті історії України НАН України “за останній рік надруковано понад 20 книг і брошур про історію регіону, його поселенську, демографічну структуру, про витоки проблем, які спричинили збройний конфлікт”2.

Показово, що появі згаданої монографії передувала аналітична записка3, підготовлена у відділі історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України на виконання цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України “Модернізація соціокультурної сфери в Європі та Україні” та розпорядження Президії НАН України від 10.04.2015 р. № 271.

Досить симптоматично, що і у згадуваній передмові, і безпосередньо в основній частині монографії наголос зроблено на невивченості регіону, “практично не осмисленого у його “кордонному” вимірі, не дослідженого у контексті становлення територіальної ідентичності з усіма її парадоксами, не розглянутого з точки зору моделювання образів території й ментальнокартографічного осмислення”4.

В плані оцінки наявного історіографічного доробку з історії регіону є вельми цікавим, що того ж 2015 р. Інститут історії України НАН України видав монографію Станіслава Кульчицького та Лариси Якубової “Донеччина і Луганщина у ХVІІ-ХХІ ст.: історичні фактори й політичні технології формування особливого та загального у регіональному просторі”, у вступі до якої читаємо: “На запитання: “Що сучасним українським історикам відомо про особливості етнонаціональної історії Степової України загалом, Донбасу зокрема?”, – сміливо можна відповідати – “Майже все”.

1 Верменич Я.В. Південна Україна на цивілізаційному пограниччі/ Відповідальний редактор В.А. Смолій. – К.: Інститут історії України НАН України, 2015. – 482 с.

2 Смолій В. Передмова // Верменич Я.В. Південна Україна на цивілізаційному пограниччі/ Відповідальний редактор В.А. Смолій. – К.: Інститут історії України НАН України, 2015. – С. 7.

3 Верменич Я.В. Південна Україна: взаємовпливи держав та культур на цивілізаційному пограниччі. Аналітична записка / Відповідальний редактор В.А. Смолій. – К.: Інститут історії України НАН України, 2015. – 81 с.

4 Смолій В. Передмова // Верменич Я.В. Південна Україна на цивілізаційному пограниччі / Відповідальний редактор В.А. Смолій. – К.: Інститут історії України НАН України, 2015. – С. 8.

Достатньо погортати сторінки видання “Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник” та величезної кількості тематичних бібліографічних довідників, аби ствердитися в думці: майже не лишилося “шпаринок”, яких би за роки незалежності оминуло допитливе око українського дослідника” [Кульчицький С., Якубова Л. Донеччина і Луганщина у ХVІІ-ХХІ ст.: історичні фактори й політичні технології формування особливого та загального у регіональному просторі / Відп. ред.: В. Смолій. НАН України. Інститут історії України. ? К.: Інститут історії України, 2015. ? С. 21.].

Повертаючись до монографії Ярослави Верменич, варто зауважити, що і застосована у ній періодизація історії регіону, яка починається з VІІ ст. до н.е., і, відповідно, сама структура книги цікавим чином корелюється із сформульованою у передмові до першого тому видання “Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник” ідеєю, що історія регіону може розглядатись як історія зміни “самодостатніх епох”, які заступали одна одну, часто протистаючи одна одній, і що такий підхід може дати змогу розглядати історію південноукраїнського регіону починаючи її аж ніяк не з XVIII ст.

При роботі над другим томом біобібліографічного довідника була застосована методика, багато в чому вже апробована при підготовці першого тому видання. Був використаний той самий бланк анкети, що пропонувався для заповнення авторам біобібліографій, які увійшли до першого тому.

Разом із тим, було дуже важливо, аби другий том репрезентував всі напрямки розширення охопленого проектом кола дослідників історії регіону, які були задекларовані в томі першому.

Тож із включеної до цього видання 181 біобібліографії тільки близько половини (91) представляють дослідників, які продовжували працювати станом на час завершення підготовки тому. З цих наших сучасників 16 є докторами наук, 2 – докторами філософії (Ph.D.), 55 – кандидатами наук.

До цього числа увійшли тільки 39 докторів і кандидатів наук, які захистили дисертації саме з минувшини Півдня вже на момент публікації першого тому. При цьому в темах деяких дисертацій Південна Україна чи її складові хоча і не згадуються, але формулювання територіальних рамок цих досліджень чітко артикулюють прив’язку саме до нашого регіону. В цьому плані доволі показовою є тема кандидатської кіровоградського дослідника Олександра Чорного “Підготовка спеціалістів для морського флоту в Україні в останній чверті ХVІІІ – на початку ХХ століття”. Як зазначається у авторефераті, “територіальні межі дослідження охоплюють південь України – Херсонську й Таврійську губернії, в приморських містах яких діяли навчальні заклади морського профілю”.

Колеги, які захистили дисертації з історії Південної України або її складових вже після виходу першого тому видання, у другому томі представлені 13 біобібліографіями.

Ще 10 із зазначеної вище чисельності сучасних докторів, 9 – з кандидатів наук і обидва Ph.D. є авторами досліджень з історії Півдня, хоча самі їхні дисертації і не присвячені цьому регіону.

До цього тому включено і матеріали щодо 18 дослідників, які знаходяться лише на підступах до вченого звання, пишучи дисертації з історії Південної України.

Абсолютна більшість представлених у другому томі сучасних дослідників історії регіону (85) живе і працює в Україні.

Причому 78 з цих науковців на час подання відомостей працювали безпосередньо в південноукраїнському регіоні (з них 32 у тому ж населеному пункті, де народились). Разом із тим, до тому увійшли і матеріали щодо сучасників, які нині живуть і працюють у Канаді, Греції, Швеції, Туреччині, Ізраїлі та Румунії.

При цьому абсолютна більшість (66) сучасних дослідників історії Південної України народилась на землях саме цього регіону, тоді як лише 16 – в інших регіонах України, 3 – у Росії, по 1 – у Греції, Румунії, Польщі, Азербайджані, Узбекистані та Білорусі.

Серед сучасних дослідників історії регіону – і такі колоритні фігури, як перший секретар з політичних питань Посольства України в Туреччині; продюсер, сценарист, режисер-постановник, засновник Продюсерського центру “Крок”, організатор культурних проектів Miss Donbass Open, Little Miss World, Пані Україна… Ознакою часу стало те, що низка дослідників історії регіону стала учасниками бойових дій так званої АТО.

Інформація щодо 31 сучасного науковця подана безпосередньо за складеними ними анкетами (що зазначено після відповідних біобібліографічних даних), щодо решти 60 сучасних дослідників – подана їхніми колегами.

Окрім матеріалів щодо сучасників, до другого тому включено і біобібліографії 90 дослідників, які вивчали південноукраїнський регіон у минулому. Стосовно гендерного представництва, то тоді як серед 91 нині діючого науковця, інформація про яких увійшла до цього тому, 50 чоловіків і 41 жінка, серед 90 науковців, яких із нами вже немає, у томі вміщено біобібліографії 84 чоловіків і тільки 6 жінок. Серед цих представників минулих поколінь 1 народжений у XVIII ст., 78 – у ХІХ ст. і 11 – у ХХ ст.

Як і у випадку із сучасниками, йдеться аж ніяк не виключно про персон, які жили і працювали безпосередньо у південноукраїнському регіоні, хоча такі, зі зрозумілих причин, переважають. Що стосується місця народження, то при тому, що стосовно 5 з 90 його з’ясувати не вдалося, із решти 85 тільки 33 народились на землях самої Південної України, тоді як ще 22 – в інших регіонах України, 23 – в інших, не українських, губерніях Російської імперії, 1 – в іншій республіці СРСР, по 2 – в Греції та на землях майбутньої Німеччини, по 1 – в Османській імперії і Дубровницькій республіці.

Принципово важливо, що часовий проміжок, дослідженням якого присвячено праці, на які звертається увага у цьому томі, вже не обмежується XVIII-ХХ ст.

Цілком очевидно, що проект укладання біобібліографій дослідників історії Південної України є далеким до завершення.

Тож всі зацікавлені особи запрошуються долучитись до його продовження (див. анкету “Відомості про науковця” наприкінці цього тому).

Тут же хочу щиро подякувати всім колегам з дослідження Південної України, які надіслали свої анкети або ж склали біобібліографії інших науковців, а також Канадському інституту українських студій, який підтримав цей проект.