Бердянське вино

Володимир Чоп, Ігор Лиман

Чим менше днів залишалося до кінця травня 1919 р., тим гіршою ставала ситуація на фронті. Залишені без набоїв махновські загони часом знімалися з лінії фронту й відступали в Бердянськ. Бувало, на 80 км йшли вони в тил і залишали фронт без будь-якого прикриття. Якби «білі» дізналися про ці дірки, вони могли б хоч завтра увірватися в місто, але їх розвідка була далека від ідеалу. Відпочивали ці напівдезертири, як правило, під Бердянськом, тому що тут було вдосталь вина. [267] Розходившись, махновці розбивали бочки в погребах, напивались до втрати людської подоби. У такому стані було недовго дійти й до різанини комуністів. Тому Бердянський ревком зібрав виновласників і в ультимативній формі став вимагати, аби останні в три дні переробили вино в оцет, а то всемогутній С.Дибець виллє його в море. Але рішучим на словах комуністам все-таки було шкода вина. Після проголошення наказу С.Дибець зв’язався з Катеринославом і запропонував прислати «в губернію» два ешелони винних діжок.

«Ти здурів, – відповіла губернія. – І у нас будуть пити, поки не вип’ють усе. Та й на шляху всюди почнуть виламувати двері у вагонах, відкупорювати бочки. Хочеш, аби зупинилася залізниця? Нікуди не вивозь. Влада на місцях…»

С.Дибець сказав, що в такому разі виллє вино в море. Губернія погодилася. Невідкладно після цього бердянські комуністи почали нищити добро. Вони вилили в море 30 000 відер доброго, дорогого вина. У даному випадку «відро» – це не посуд, а одиниця ємкості, що за традицією дорівнювала 12,3 літри. Таким чином, у травні 1919 р. у Бердянську було знищено 369 000 літрів вина. «І ось я вилив 30 000…» – С.Дибець описує це дійство наче міфологічний подвиг героя, що самотужки перевів гору майна на ніщо. Багато хто з людей, не стримавши нерви при спостеріганні цієї картини, пив вино прямо з канав, наче тварина на водопої. «Страхітлива картина,» – не втримався від коментарю споглядаючий на це голова ревкому.

Після цих неоднозначних заходів у Бердянську стосунки між комуністами та махновцями погіршилися настільки, що махновські загони стали відпочивати десь в інших місцях [268], а бердянський ревком став висилали на фронт свою власну розвідку, бо махновський штаб перестав повідомляти комуністам про зміни фронтової обстановки. Але на цьому історія бердянського вина не закінчилася.

На початку червня місяця 1919 р., коли перед Бердянськом вже явно вставав привид евакуації, «Москва запросила вислати максимум можливу кількість вина. Тоді в Москві лютував тиф» [269]. Нагадаємо, що під час тифозної епідемії 1918 – 1920 рр. як серед народних мас, так і серед політичної еліти, поширився забобон, що захворювання можна було уникнути регулярно дезинфікуючи організм уживанням червоного вина. Це, до речі, була ще одна вагома причина махновської пристрасті до бердянського трунку. Бердянські комуністи кинулися допомагати столиці. «Все було мобілізовано для того, аби в найкоротший термін завантажити вино й відправити в Москву… Потяг, в якому було вагонів 10 із вином, прямував через Пологи й Гуляй-Поле». Але далі Гуляй-Поля потяг не пройшов. Він був затриманий «і все вино було махновськими бандитами розграбовано» [270]. Так махновці помстились бердянським комуністам за вкрадену шкіру.

Примітки

267. Ще в 1915 р. щодо бердянського вина та винограду писалось:

«Местные мещане и крестьяне занимаются, главным образом, рыболовством, огородничеством, садоводством и виноградарством. Бердянский виноград признается первым в России по своим лечебным качествам, значительно превосходя крымский» (Торгово-промышленный указатель и путеводитель по городу Бердянску. Издание первое, 1915 года. – Бердянск: типография М.Дорошенко, 1915. – С. 16).

268. Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. – М., 1989. – С. 212.

269. БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. – С. 32.

270. БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. – С. 32.