Махновська контррозвідка в Бердянську

Володимир Чоп, Ігор Лиман

Коли енкеведисти 17 листопада 1937 р. допитували знаменитого Льову Задова, то він повідомив, що «ініціативна група» на чолі з Максом Черняком була створена при «штабі Махна» в березні 1919 р. [206] Нагадаємо, що 29 березня 1919 р. був створений її бердянський філіал, що відразу вступив у конфлікт із «червоною чекою». Досить скоро суперечки переросли у взаємні арешти.

Голова Бердянського парткому Загинайко жалівся на дії махновської контррозвідки в ЦК КП/б/У:

«Розстріли відбуваються без слідства й суду… Грабунками, починаючи від цінних речей і закінчуючи дитячими іграшками, було тероризовано населення міста й повіту. На довгий час залишиться в пам’яті готель «Метрополь», № 18 для членів партії і співчуваючих. Багато кого з них арештовували за приналежність до партії й відправляли в готель, де піддавали шомполуванню й іншим неймовірним знущанням… Голова Бердянської організації товариш Загинайко (автор документу – Авт.) був арештований у приміщенні парткому й під посиленим конвоєм… доставлений у «Метрополь», але командир комуністичного полку тов. Залмаєв силою зброї примусив бандитів визволити голову тов. Загинайка, а також був арештований редактор бердянських «Ізвєстій» Яковлєв під час ІІІ повітового з’їзду Рад [207].

А також старим партійним працівникам не давали після вечірніх засідань у виконкомі й парткомі пропусків, і кожен міг ходити тільки на свій страх і ризик, щоб не потрапити в «Метрополь». І багато інших знущань…» [208]

У іншому документі, надісланому у вищестоящі інстанції, бердянські комуністи писали: «Партійну роботу в Бердянському повіті вести дуже важко, тому що там засилля так званого Батька Махна й есерів-октябристів…» [209]

С.Дибець ніскільки не перебільшував, коли казав, що будь-який громадянин, в якого водилися гроші, запросто опинявся бранцем махновської контррозвідки, де його шмагали нагайкою. Всього-навсього. Це був просто рай порівняно з комуністичними катівнями. Але бердянці цього ще не знали. Били нагайкою в № 18 готелю «Метрополь», й усе місто знало про цей похмурий кабінет. С.Дибець навіть писав, що намагався боротися з подібною практикою, але в збройні сутички з махновцями ревком принципово не вступав. Мовляв, у Н.Махна ціла армія, а в нас один батальйон… Боявся, коротше кажучи, але намагався позиціонувати себе як захисника. Про контррозвідницькі неподобства, вимагання, грабунки і побиття громадян ревкомівці неодноразово доповідали безпосередньо Н.Махну, і той навіть погоджувався з дечим, але, як думав С.Дибець, «був безсилий втихомирити своїх молодців» [210]. С.Дибець помилявся. У Н.Махна завжди були дієві засоби для втихомирення молодців, просто йому було зараз вигідно те, як «хлопці» М.Черняка тримали в тонусі бердянських комуністів.

Комуністи в піку махновцям вирішили грабувати багатих городян не поодинці, а скопом. Не гаючись, бердянський ревком наклав контрибуцію на буржуазію міста в розмірі 5 000 000 карбованців. Гроші, начебто, були потрібні для благородної мети – заготовити й вивезти з села хліб. У повіті хліба було дуже багато. Але ревком не мав грошей розплачуватися за нього. Н.Махно з «синками» не давали можливості комуністам проводити звичну для них грабіжницьку продрозкладку. Тому комуністам доводилося платити селянам за хліб, а значить, треба було десь узяти гроші.

Як і в кожному процвітаючому місті, в Бердянську до революції була купецька біржа. Ревком зібрав у її приміщенні колишніх біржовиків і заявив: «Місту потрібні гроші. Необхідно в місто підвозити хліб. У нас грошей немає. Якщо збором контрибуції займеться Махно (Н.Махно, до речі, ніяким збором ніякої контрибуції в масштабах міста займатися не збирався – Авт.), то кілька людей будуть розстріляні абсолютно дарма. У наші плани не входить розстрілювати дарма людей».

С.Дибець сказав, що збір контрибуції треба провести в організованому порядку. Комуністи, мовляв, погано знають, наскільки заможний той чи інший громадянин, «а ви, біржовики, знаєте всіх. Складіть списочок (саме списочок – Авт.), з кого скільки можна взяти. Я покладаюсь на вашу розважливість. Якщо ви цієї роботи не проробите, ми її зробимо самі, але, звичайно, з помилками. А якщо передамо Махну, то вам взагалі погано прийдеться» [211]. Біржовики послухали аргументи С.Дибеця, й через тиждень принесли добре пророблений список. Ревком затвердив його і викачав з городян 5 000 000 крб. Махновці виставили претензію як паралельна влада й відгавкали для себе 3 000 000. Адже війська теж мали потребу в грошах. Тим більше, що завжди намагалися платити селянам за харчі й послуги. С.Дибець безсоромно кривить душею, коли «згадує» про те, що махновці ніколи не розплачувалися. У місті, можливо, таке й траплялося, але не розплачуватися в сільській місцевості для махновця було рівноцінно втраті самоповаги.

Грошей комуністам вистачило ненадовго, і вони почали давати «дурним селянам» розписки, а зерно слати залізницею в Москву в такій кількості, що на порядку денному постало питання нестачі вагонів.

Примітки

206. Анисимов Н.Л., Оппоков В.Г. Слуга анархии и порядка // Военно-исторический журнал. – 1990. – № 10. – № 11. – С. 70.

207. Цей інцидент стався 15 травня 1919 р.

208. ЦДАВОВУ. – Ф. 1. – Оп. 3. – Спр. 16. – Арк. 40.

209. Гражданская война на Украине 1918 – 1920: Сб. док. и мат. Т. 3. – К., 1967. – С. 572.

210. Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. – М., 1989. – С. 209.

211. Там само. – С. 210.