Культурне життя

Володимир Чоп, Ігор Лиман

Одна з найкращих характеристик такої філософської категорії як «життя» полягає в тому, що воно завжди й при будь-яких умовах продовжується. Звичайне міське і культурне життя Бердянська продовжувалося навіть при комуно-махновському правлінні, раклах, бомбардуваннях і «чекістській» сваволі. Наприклад, продовжувала працювати студія художника Якова Соломоновича Хаста. Свого часу він навчався ремеслу в Парижі в школі-академії Жульєна, а тепер навчав мистецьким премудростям молодих місцевих художників [284]. Пережитком дореволюційних часів у місті продовжувала діяти місцева організація бойскаутів, яка об’єднувала підлітків-гімназистів з більш-менш заможних сімей. Бойскаути, як і водиться, ходили в спеціальній формі, як слід взуті й з обов’язковим костуром у руці. Остання обставина викликала сильне невдоволення в організованій комуністом Імануїлом Кабо організації «юкомів» (юних комуністів). Обірвані й хуліганські налаштовані «юкоми» часто билися з бойскаутами на вулицях міста, зненацька нападаючи на них і розганяючи навсібіч [285].

Продовжував навесні 1919 р. ходити до Бердянської чоловічої гімназії й кремезний 12-літній купецький син Іван Єфремов, один із найуспішніших учнів цього закладу за весь час його існування. Хлопчик був не з місцевих, він мешкав у місті з 1914 р., коли сюди переїхали його батьки, що з революцією 1917 р. розлучилися, і підліток жив тепер із матір’ю та меншим братом. Із раннього дитинства Іван виказував здатності непересічної людини. Читати він навчився в чотири роки, а з шестирічного віку вже студіював серйозну науково-популярну літературу, чергуючи навчання з хуліганськими витівками в компанії місцевих хлопчаків. На початку червня 1919 р. мати й два малолітніх брати Єфремови відступлять разом із «червоними» й махновцями з Бердянська до Херсону, де мати Івана вийде заміж за «червоного» офіцера й покине дітей напризволяще. У подальшому Іван Антипович (Антонович) Єфремов (1907 – 1972) стане доктором біологічних наук і всесвітньо відомим вченим-палеонтологом. Паралельно з цим він стане корифеєм науково-фантастичної літератури, автором безсмертної «Туманності Андромеди» й інших улюблених мільйонами книг-бестселерів. Він винайде нову науку про минуле – тафономію, перший у світі знайде рештки тиранозавра й увійде в історію ХХ ст. як один із найоригінальніших філософів-космістів і соціальних мислителів [286].

У місцевій пресі можна було прочитати й таке повідомлення: «Бердянські поети висловлюють культурно-просвітницькому відділу штабу повстанських махновських військ свою подяку за пожертвуваний штабом папір на видання часопису «Південно-руська муза». За дорученням групи бердянських митців Григорій Оцупенко та Петро Листва» [287]. Зазначимо, що «штаб-квартира» махновського культпросвіту розташувалася не в самому Бердянську, а сусідньому селі Андріївці. Очолював цей заклад Антон Матросенко [288] – 31-річний болгарин із колонії Софіївка, веселий п’яниця, невтомний жартівник, гармоніст, танцюрист і актор-аматор.

На А.Матросенка надзвичайно великий вплив справило прочитання Шевченкового «Кобзаря». Виразно й натхненно він читав з нього уривки на кожному мітингу, пропагував його ідеї серед повстанської еліти й навіть змінив собі прізвище з Матросова на український кшталт. Саме А.Матросенко умовив Н.Махна написати весною 1919 р. свій портрет у місцевого художника А.Брянцева й організовував публічні заходи культпросвіту, що проходили в приміщенні місцевої «Просвіти». Резиденція А.Матросенка розташовувалася в приміщенні колишнього селянського банку в с. Андріївці, де зображені на портретах Т.Шевченко та Н.Махно «могли побачити» все що завгодно: від оформлення золотою фарбою полкових махновських прапорів до картярської гри на гроші з розпиттям самогону й вин.

Примітки

284. Семанов С. Нестор Махно – вожак анархистов. – М., 2005. – С. 217.

285. Страницы истории Бердянской городской комсомольской организации. Рукопис. – Бердянск, 1984. – С. 8. Ця стара студентська наукова робота якимось дивом не була викинута на смітник. У 1993 р., коли один із авторів працював на посаді завідуючого методичним кабінетом кафедри історії Запорізького машинобудівного університету, він знайшов у шафі стару конкурсну роботу з історії КПРС, надіслану з Бердянська десь у 70-і роки ХХ ст. У роботі невідомий автор (вона була зашифрована) використовував дані музею комсомольської слави при Бердянському палаці піонерів, які на сьогодні є втраченими. Але завдяки його роботі ми можемо і тепер ознайомитися з цитатами зі спогадів комсомольців 20-х років: Аніної-Радченко, І.Радько, А.Вуковича, В.Климова та ін.

286. Чудинов П.К. Иван Антонович Ефремов. – М.: Наука, 1987. – С. 13.

287. Николаев А. Первый среди равных. – Детройт, 1947. – С. 44.

288. Матросенко Антон (1888 – 1921) – народився в сім’ї наймита в колонії Софіївка Бердянського повіту. У дитинстві наймитував, випасаючи коней німців-колоністів. У 1907 р. вступив до новоспасівської групи анархо-комуністів. У 1918 р. взяв участь у антигетьманському повстанні у Приазов’ї. Активіст махновського руху. Навесні 1919 р. керував культурно-просвітницьким відділом Військово-Революційної Ради Гуляйпільського району. У 1920 р. керував махновським похідним театром і був членом культурно-просвітницького відділу Ради Революційних Повстанців України. У квітні 1921 р. застрелився під час бою з комуністичним каральним загоном на хуторі Новоіванівка під с. Новоспасівка.