Повітовий з’їзд Рад робітничих
та селянських депутатів

Володимир Чоп, Ігор Лиман

Агітацію за проведення повітового з’їзду Рад ще з березня місяця вели місцеві осередки лівих соціалістів-революціонерів та анархістів. Врешті-решт, до ідеї проведення з’їзду пристали і комуністи, бо на них стали тиснути ще й махновці. Адже на з’їзді повинні були відбутися вибори повітового виконавчого комітету, і всі політики хотіли засісти в його крісла.

Повітовий з’їзд Рад проходив аж вісім днів, з 15 по 23 травня 1919 р. У роботі з’їзду в якості учасника брав участь і Н.Махно разом з іншими членами махновського штабу. Під час з’їзду, після засідань, Н.Махно декілька раз виступав на мітингах.

«Він неодноразово давав волю язикові й казав, що комуністів треба вирізати. У зв’язку з однією з таких промов я мав з ним дуже неприємне пояснення. – згадує С.Дибець. – Він виступав у абсолютно п’яному вигляді. І, можливо, щиро, а, можливо, і нещиро на наступний день казав, що зовсім не пам’ятає, про що говорив» [240].

Комуніст М.Кисельов залишив нам опис зовнішності Н.Махна, датований саме цим часом:

«Невеличкого зросту, миршавий, із вилицюватим обличчям, він говорив негучним голосом опустивши очі, й тільки іноді з-під лоба оглядав швидким поглядом людей, що слухали його. Хворобливий колір лиця, впалі щоки, тихий голос, відсутність владності у зовнішності, в рухах, жестах – все це не створювало враження, що на трибуні стоїть той грізний батько, про якого вже знала вся Україна. Лише невеликі, бігаючі оченята, з швидким, незвичайно гострим поглядом, та по котячому жовті зіниці видавали в ньому того, ким він і був у дійсності. Махно промовляв, часто запинаючись і підшукуючи потрібні слова, повторюючи в кінці фрази «і тільки» [241].

На засіданнях з’їзду анархісти та махновці вимагали усунення діючого виконкому, цілком комуністичного, й вільних виборів до «вільних рад» у Бердянському повіті. «Вільною радою» махновці називали орган місцевого самоврядування, рішення якого не могла координувати ніяка вища інстанція й який володів абсолютною владою на місцях.

22 травня 1919 р. на засіданні вирішувалося продовольче питання і вибирались делегати на Всеукраїнський з’їзд волосних виконкомів, який повинен був відбутися в Києві 1 червня 1919 р. Представники сільських рад, що до цього явно симпатизували махновцям, були настільки занепокоєні наступом денікінців, що всіляко закликали до покращення стосунків між комуністами та повстанцями, запевняли повітове комуністичне начальство у своїй лояльності до нього. Вони навіть погодилися на продрозкладку. У найближчий час після з’їзду селяни Бердянського, Мелітопольського та Дніпровського повітів зібрали цільовий хліб для Петрограду (200 вагонів) у подарунок [242]. Але цим справі не допомогли. Під тиском троцькістів комуністи поступово, але вірно брали курс на віроломний розрив союзницького договору з махновцями.

Під час повітового з’їзду бердянським комуністам таки довелося віддати на фронт свій «комуністичний батальйон». Аби не описувати ганебних для комуністів обставин цієї події, С.Дибець посилається на погану пам’ять [243] і начебто пригадує, що це сталося через дії якогось махновського отамана, який пішов із фронту «відпочивати», кинувши боєдільницю напризволяще. Насправді ж події розвивалися дещо інакше.

У кінці травня 1919 р. махновський фронт тримався, за словами В.Білаша, «на волосинці» [244]. У цей час бердянські «намісники» знову пожалілись Н.Махну на працівників Бердянської НК. На те, що бердянська тюрма переповнена арештованими й що «богатирські застави», тобто «комуністичний полк-батальйон» Бердянського ревкому та недавно організований «загін НК», не бажають іти на фронт.

Загальновідомо, що за законами військового часу, вся цивільна влада і всі військові частини, незалежно від їх призначення, підкоряються командуванню, що несе відповідальність за бойову дільницю, на території якої вони знаходяться. Н.Махно віддав наказ штабу бригади, який знаходився в Бердянську, згідно з яким для ліквідації прориву фронту противником і у зв’язку з відмовою батальйону внутрішньої охорони й загону НК м. Бердянська виступити на фронт, штабу бригади необхідно звільнити арештованих із тюрми, роззброїти батальйон внутрішньої охорони й весь склад Бердянської НК, і всіх разом відправити на передові позиції, де ввести в бій [245]. Наказ Н.Махна був виконаний якнайшвидше.

Катеринославська газета «Ізвєстія» 31 травня 1919 р. писала:

«У кінці травня відбувся ряд зіткнень між місцевим Ревкомом і військовим командуванням, внаслідок чого повітовий з’їзд рад був вимушений перервати роботу й зайнятися питаннями про взаємовідносини між революційними органами й військовою владою. Представники штабу 3-ї бригади імені Махна розігнали без відома Ревкому Бердянську НК і самовільно випустили 22 травня 1919 р. всіх кримінальних злочинців. Махновці взагалі заборонили діяльність Бердянської повітової НК, а її збройний загін відправили на фронт» [246].

Бердянські чекісти розділили долю своїх колег із Новомосковська та Маріуполя, яких махновці теж погнали в окопи.

Закінчився повітовий з’їзд Рад досить неприємним інцидентом, який підготували розлючені махновськими діями більшовики. Ще 12 травня 1919 р. штабом махновців у Бердянську були заарештовані четверо офіцерів-воєнспеців, прислані в місто з Москви для формування червоноармійської частини. Махновці цілком виправдано боялись, що ця частина буде використана проти них. Добре нам відомий Л.Романов у кінці підсумкової доповіді про роботу з’їзду поставив перед ним питання про звільнення Н.Махном заарештованих без усякого звинувачення офіцерів. За домовленістю присутні в залі комуністи підняли шум, почались викрики, вимоги випустити арештованих. Н.Махно взяв слово й виступив перед з’їздом. Він пообіцяв, що офіцери будуть відпущені. Сказавши ще кілька загальних фраз, Н.Махно закінчив виступ [247].

Після цього Н.Махно дав вказівку своїм підлеглим нізащо не піддаватися на провокації комуністів. Підтримуючи організацію по селах «вільних рад», Н.Махно утримувався від їх організації у Бердянську. Тоді ж, 23 травня 1919 р., Батько телеграфував махновському начальнику постачання І.Новикову [248] та коменданту Бердянська М.Уралову, що постійно конфліктували з Бердянським повіткомом. Н.Махно наказував підлеглим «у жодні радянські справи не втручатися та увійти в найтісніші стосунки з більшовиками, котрі репрезентують владу» [249]. Але невдовзі до Бердянська з Гуляй-Поля прибув ще один видатний махновець, якому на вказівки Батька було абсолютно начхати з тої причини, що він уважав себе не менш видатною особистістю, ніж Н.Махно.

Примітки

240. Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. – М., 1989. – С. 210.

241. Киселев М.В. Годы огневые. – М., 1958. – С. 82.

242. Українська РСР в період громадянської війни. Т. 2. – С. 273.

243. Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. – М., 1989. – С. 212.

244. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. – К., 1993. – С. 208.

245. Лебедь Д.З. Итоги и уроки трех лет махновщины. – Харьков, 1921. – С. 21.

246. ЦДАГОУ. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 253. – Арк. 14.; Лебідь Д.3. Итоги и уроки трех лет махновщины. – Харьков, 1921. – С. 21.

247. БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. – С. 28.

248. Новиков Іван Михайлович (1893 – ?) – походив із родини селянина-бідняка с. Пологи Олександрівського повіту. В роки першої світової війни – гвардійський унтер-офіцер. Після 1917 р. співчував соціалістам-революціонерам. Начальник формування резерву махновської бригади, на думку В.Білаша «з помітними елементами кар’єризму» (Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. – К., 1993. – С. 583). З 1920 р. покинув махновський рух і перейшов на бік комуністів, у подальшому – радянський діяч місцевого рівня.

249. Савченко В. Махно. – Харків, 2005. – С. 138.