Приморське місто
Володимир Чоп, Ігор Лиман
У буремний 1917-й рік Бердянськ увійшов, маючи за плечима 90-річну історію, яка знала і славні роки бурхливого розвитку, і важкі часи випробувань. Звичайно, при цьому місто зазнавало на собі впливи тих процесів, що мали місце в регіоні, і в Російській імперії в цілому. «Благословенні часи» стабільності й економічного підйому в державі та краї закладали підґрунтя процвітання міста. Скрутні ж для імперії часи не віщували добра і її маленькій складовій, розташованій на березі Азовського моря. Разом із тим, за багато як світлих, так і похмурих сторінок свого минулого, Бердянськ мав завдячувати саме своєму місцерозташуванню. Або, навпаки, нарікати на нього.
Самим своїм виникненням місто було зобов’язане тому, що затока біля Бердянської коси виявилась набагато зручнішою для влаштування порту, ніж передбачена для цього раніше місцевість біля коси Обіточної. Бердянський порт виник на кордоні багатого землеробського краю, ставши для його сільськогосподарської продукції одним із найзручніших «вікон у Європу». Як наслідок, вже через кілька десятиліть після виникнення про Бердянськ стали казати як про місто, що може стати для імперії «другою Одесою». З іншого боку, те саме приморське розташування стало причиною чималих випробувань, яких Бердянськ зазнав за часів Кримської війни. І пізніше місцерозташування помітно впливало на специфіку історії приморського міста. Впливав на цю специфіку й економічний потенціал Бердянська.
Через цілий ряд причин Бердянську так і не вдалося стати «другою Одесою». Втім, і на початку ХХ століття місто продовжувало відігравати помітну роль в історії краю, не будучи пересічним «забитим» повітовим центром.
Про те, що являв собою Бердянськ на початку першої світової війни, можна судити з «Торговельно-промислового покажчика і путівника», виданого 1915 року. Згідно з ним, тоді в місті нараховувалось близько 3600 будинків, більше 30 тисяч постійних мешканців, з яких більшість становили «руські» (зрозуміло, покажчик часів імперії українське населення зараховував саме до цієї категорії), греки, караїми. 4 – 5 тисяч бердянців належали до єврейської громади. Більше тисячі мешканців міста мали іноземне підданство.
Діяли митниця, французький консул, віце-консули Великої Британії, Греції, Данії, Іспанії, Італії, Швеції та Норвегії.
У Бердянську розташовувались відділення Державного, Азовсько-Донського і Петроградського Міжнародного банків, міський Бердянсько-Ногайський банк; Товариство взаємного кредиту. Виходила щоденна газета «Бердянские Новости». Діяли 2 бібліотеки, 3 книжкових крамниці, 5 аптек, 6 типографій, 8 православних і 4 католицькі та протестантські церкви, караїмська кенаса, 2 синагоги, 27 фабрик і заводів, чоловіча гімназія, 7-класне реальне училище, 2 жіночі гімназії, комерційне училище, морехідні класи, вище початкове училище, зимовий міський театр, літній театр Гурського, 4 клуби, кілька першокласних готелів. Бердянськ мав електричне освітлення, водогін.
З навколишнім світом місто мало сполучення, крім шосейних доріг, залізничною гілкою Чапліно – Бердянськ, щоденними, в навігаційний період, рейсами пароплавів «Російського Товариства Пароплавства і Торгівлі» та «Пароплавства по Дону, Азовському і Чорному морям і їх притокам Л.Андрейса».
Щорічно за кордон через Бердянськ вивозилось більше 25 мільйонів пудів пшениці. [1]
Перші роки світової війни негативно вплинули на економічний стан міста. Але і тут певні корективи вносило географічне розташування. Знаходження на значній відстані від театрів бойових дій зумовлювало те, що такий негативний вплив не йшов ні в яке порівняння із втратами місцевостей Західної України. Більше того, до Бердянська із заходу евакуювались підприємства, установи і мешканці, що збільшило відповідні кількісні показники приморського міста.
Утім, знаходження на периферії «великих подій», період відносного спокою для Бердянська тривали до пори – до часу. «Громадянська війна» вже не залишила місту жодного шансу вберегтися від виру буремних змін. І тут вже вкотре зіграли свою роль і привабливе географічне розташування, і потужний економічний потенціал Бердянська. На приморське місто звернули пильні погляди представники керівництв чи не всіх найбільш потужних військових та політичних сил, які діяли на півдні. У тому числі – анархо-махновці.
Примітки
1. Торгово-промышленный указатель и путеводитель по городу Бердянску. Издание первое, 1915 года. – Бердянск: типография М.Дорошенко, 1915. – С. 15 – 16.