Метричні записи

І.І.Лиман

Ще одним важливим обов’язком духовенства, необхідною церковною требою, крім здійснення таїнств, було проведення обряду поховання. Причому вища влада і цей аспект регламентувала досить докладно. Розписувались не лише правила здійснення треби, обумовлені необхідністю дотримання церковного благочестя, але й деталі, важливі з міркувань, які виходили за релігійну площину [1356]. Враховувалась необхідність дотримання заходів, які б запобігали поширенню епідемій, забезпечували можливість з’ясувати причини смерті тощо.

Стосовно дотримання правил, передбачених документами вищих органів влади і церковними правилами щодо регламентації поховання, звернемо увагу на те, що і тут священики дозволяли собі порушення. І знову причиною виступала матеріальна залежність духовенства від світських осіб. Наведемо лише два приклади. Незважаючи на застереження щодо ховання померлих у межах церковної огорожі, у 1810 р. криворізький священик В. Соколовський саме там поховав генерала М. Христофоровича. Коли ж духовна влада зажадала від священнослужителя пояснень, той повідомив, що зробив це, оскільки генерал так побажав у заповіті і, до того ж, дав церкві 100 крб. і деякі речі [1357]. А в 1820 р. до відома Синоду дійшло, що поміщик Бахмутського повіту І. Смольянінов наказав поховати дружину в самій церкві свого селища, внаслідок чого в релігійній споруді кілька тижнів стояв сморід, який унеможливлював її відвідання парафіянами [1358].

При похованні, так само як і при хрещенні та вінчанні, духовні особи мали дотримуватись вимог стосовно ведення записів у метричних книгах, регламентації чого центральна влада приділяла неабияку увагу. Маючи на меті контроль за громадянським станом підлеглих, світська влада логічно саме духовенству доручила функцію фіксації народжень, шлюбів і смертей, таким чином знову використовуючи духовне відомство для своїх потреб. Метричні книги були визнані основними документами, які містили відомості про осіб. Тому влада тримала під постійним контролем їх ведення, шукала оптимальніших форм обліку, запроваджувала заходи для упередження внесення до метрик неточної інформації [1359].

І на самі формуляри метрик, і на регламентацію ведення духовенством записів визначальний вплив мали все ті ж уніфікаційні, русифікаторські, бюрократичні тенденції, які мали місце в політиці централізованої Російської імперії. І все ж досягти зразкового порядку при виконанні духовними особами функції ведення метрик так і не вдалося [1360]. Ознайомлення з метричними книгами дає підстави стверджувати, що заповнення книг парафіяльним духовенством не те що в різних частинах імперії, але і в межах самого південноукраїнського регіону мало ряд розбіжностей, і ніякі заходи центру не змогли змусити парафіяльне духовенство не відступати від існуючих форм.

Особливо проблемною була справа одноманітного складання метричних книг в останній чверті XVIII – на початку ХІХ ст. І річ тут не стільки в тому, що саме нормативне регулювання відповідної функції духовенства ще не було достатньо регламентованим, скільки в непідготовленості священно- та церковнослужителів, далеко не всі з яких мали практику заповнення подібних документів у минулому. Так, не мало відповідного досвіду духовенство новоприєднаних до Російської імперії земель і переселенці із-за кордону. Дослідники історії кримських і приазовських греків зазначають, що православні священики, які знаходились на території Феодосійської і Маріупольської вікарної єпархії не вели записів народжень, шлюбів і смертей до зайняття посади вікарія Іовом (Потьомкіним) [1361]. Не було знайомим із веденням метричних книг і бессарабське та молдаво-влахійське православне духовенство, з якого надходило чимале поповнення до причтів південноукраїнських храмів. Тільки у 1808 р. зусиллями Гавриїла (Бонулеску-Бодоні) священно- та церковнослужителі цього краю почали призвичаюватись до ведення подібної документації [1362]. Деякі духовні особи відверто спекулювали на своїй необізнаності з правилами російської православної церкви, прикриваючи цим власні порушення. Так, коли ієромонах херсонської грецької Софіївської церкви Веніамін був обвинувачений у 1794 р. у вінчанні шістьох шлюбів не своєї парафії і у зв’язку з цим з’ясувалось, що ним не ведуться метричні книги, ця духовна особа виправдовувалась, що про необхідність мати такі книги йому ніхто не повідомляв. Втім, Херсонське духовне правління зауважило, що інший ієромонах цієї ж церкви метричні книги вів, а отже, заява Веніаміна обумовлена лише бажанням приховати свої проступки і уникнути покарання [1363].

Порушення, у тому числі свідомі, були поширеними і в ХІХ ст., на що неодноразово звертала увагу єпархіальна влада. Так що переоцінював об’єктивність метричних записів Р. Петров, коли стверджував, що „тут не може бути місця особистій фантазії, а повідомляються голі і правдиві факти місцевого соціального життя” [1364]. Анекдотичним і в той же час симптоматичним є випадок із внесенням до метричної книги запису про смерть у 1811 р. 200-річного старця в станиці Новогригорівці Ольвіопольського повіту. Насправді померлому було 90 років, і саме таку цифру наказав внести до метричної книги парафіяльний священик, який здійснював требу. Але стихарний дячок, не знаючи твердо правил написання цифр, помилково записав „200” замість „90”. Парафіяльний священик підписав метрику не читаючи і передав до Ольвіопольського духовного правління, чий колезький реєстратор вніс відповідну цифру в екстракт, який разом із книгою передав до консисторії. Відомість про кількість народжень, шлюбів і смертей у Катеринославській єпархії була доставлена Синоду, і лише тут обер-прокурор О. Голіцин звернув увагу на запис про довголіття і надіслав архієпископу Іову прохання зібрати інформацію про „це чудне явище в загальному ході Природи”. Дані про кількість довгожителів у Катеринославській єпархії були надруковані в „Московських відомостях”, після чого Е. Рішельє також надіслав архієпископу Іову прохання дізнатись про подробиці життя 200-річного „феномена”. Після цього і були наведені довідки, які викрили помилку стихарного дячка і недбалість духовних осіб та чиновників єпархії [1365].

Посилання

1356. ПСЗРИ. — Собр. І. — Т. ХХІ. — С. 1065 – 1066; Т. XXVI. — С. 870 – 871; Т. XL. Общие приложения к томам Полного Собрания Законов. — С. 53; Т. ХХХ. — С. 450 – 451; Т. XL. — С. 598 – 602; Собр. ІІ. — Т. VІІ. — С. 718 – 788; Т. XVI. — Отд. І. — С. 435 – 495; Т. XVIII. — Отд. І. — С. 596; Т. XXVIII. — Отд. І. — С. 268; Т. XХХІІI. — Отд. ІІ. — С. 268; ДАДО. — Ф. 193. — Оп. 1. — Спр. 103. — Арк. 128; Ф. 106. — Оп. 1. — Спр. 299. — Арк. 43 – 44 зв.; Спр. 302. — Арк. 38 зв. – 39; ДАХО. — Ф. 137. — Оп. 6. — Спр. 5. — Арк. 34; ДАОО. — Ф. 37. — Оп. 2 а. — Спр. 2. — Арк. 49 зв. – 50.

1357. ДАХО. — Ф. 207. — Оп. 1. — Спр. 877. — Арк. 9 – 16.

1358. Библиография // Киевская Старина. — 1889. — Т. 24. — № 1. — С. 286.

1359. ПСЗРИ. — Собр. І. — Т. ХХ. — С. 883 – 884; Т. XXІI. — С. 358 – 369; Т. XXІІI. — С. 504 – 505; Т. XL. Общие приложения к томам Полного Собрания Законов. — С. 13 – 16; Т. XXVII. — С. 491 – 492; Т. ХХVIII. — С. 539, 1136 – 1137; Т. XXІХ. — С. 254 – 255; Т. XXХ. — С. 162 – 163; Т. ХХХІІ. — С. 197 – 198; Т. XXXVIІI. — С. 208, 1347 – 1349; Т. XXХІХ. — С. 319 – 320; Собр. ІІ. — Т. ІІ. — С. 1073 – 1074; Т. ІІІ. — С. 156; Т. VI. — Отд. І. — С. 116, 203 – 204, 317 – 318, 501 – 657, 662 – 663, 816 – 818; Т. VII. — С. 107 – 108; Т. ІX. — Отд. І. — С. 735 – 737; Т. ІX. — Отд. ІІ. — С. 199 – 200; Т. X. — Отд. ІІ. — С. 961 – 962, 1003 – 1004, 1024 – 1025; Т. XI. — Отд. І. — С. 246; Т. XІI. — Отд. І. — С. 439 – 463; Т. XІІI. — Отд. І. — С. 91 – 92; Т. XIII. — Отд. ІІ. Штаты и табели. — С. 21 – 23; Т. XV. — Отд. І. — С. 675 – 679; Т. XVІІI. — Отд. І. — С. 841 – 842; Т. XІХ. — Отд. І. — С. 847 – 868; Т. XХ. — Отд. І. — С. 518; ДАДО. — Ф. 106. — Оп. 1. — Спр. 294. — Арк. 18; Спр. 297. — Арк. 35 – 36; Спр. 302. — Арк. 6; ДАХО. — Ф. 137. — Оп. 6. — Спр. 9. — Арк. 126 – 126 зв.; Ф. 198. — Оп. 1. — Спр. 82. — Арк. 25, 165.

1360. Лиман І. Метричні книги як джерело з церковного устрою Південної України другої половини XVIII – першої половини ХІХ ст. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — Т. 7. — К., 2001. — С. 197 – 211; Лиман І.І. Регламентація діяльності парафіяльного духовенства Південної України в 30-і роки ХІХ ст. // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції „Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району”. Нікополь, 10 – 11 жовтня 2002 року. — Нікополь — Запоріжжя — Херсон: РА „Тандем – У”, 2002. — С. 98 – 105; Бастрыга И., Лыман И. Начала истории Бердянска. — Запорожье, 2002. — С. 31 – 38.

1361. Лебединцев А. О Феодосийской (викарной) епархии… — С. 54; Лебединцев А. Столетие церковной жизни Крыма. 1783 – 1883… — С. 210; Мариуполь и его окрестности… — С. 104.

1362. Накко А. Очерки гражданского управления в Бессарабии, Молдавии и Валахии, во время русско-турецкой войны 1806 – 1812 года // ЗООИД. — Т. ХІ. — С. 293 – 294.

1363. ДАХО. — Ф. 207. — Оп. 1. — Спр. 174. — Арк. 6 – 6 зв.

1364. Петров Р. К истории прошлого века (Из церковного архива с. Полог, Александровского уезда, за 1799 г.) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. — 1901. — № 4. — С. 75.

1365. В.Б. Из архивных материалов // ЛЕУАК. — Екатеринослав, 1910. — Вып. 6. — С. 206 – 209.