Линниченко Іван Андрійович

Олександр Музичко

(12.10.1857, м. Київ – 9.06.1926, м. Сімферополь) – доктор російської історії (1894 р.), член-кореспондент Санкт-Петербурзької (1913 р.) та Краківської (1900 р.) Академій наук.

У 1875 р. закінчив І Київську чоловічу гімназію. У 1875 – 1880 рр. навчався на історичному відділенні історикофілологічного факультету університету Св. Володимира. Після отримання диплома у 1880 – 1883 рр. перебував у статусі залишеного для підготовки до професорського звання під керівництвом В. Антоновича та В. Іконнікова. У 1884 р. у Санкт-Петербурзькому університеті захистив магістерську дисертацію “Взаимные отношения Руси и Польши”. У 1894 р. в університеті Св. Володимира захистив дисертацію на ступінь доктора російської історії “Черты из истории сословий Юго-Западной Руси”.

Педагогічна кар’єра у вищій школі охоплює період 1884 – 1926 рр. Викладав на кафедрах руської історії на посадах приватдоцента, екстраординарного, ординарного та заслуженого професора у Новоросійському, Московському, Таврійському (Кримському) університетах та Одеських вищих жіночих курсах.

Член багатьох наукових та громадських товариств. Засновник та голова Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті (1911 – 1919 рр.). Учасник численних наукових конференцій, зокрема, археологічних з’їздів, з’їзду істориків у Москві (1915 р.). Засновник одеської школи істориків.

Серед відомих учнів: П. Клепацький, М. Слабченко, Є. Загоровський, А. Флоровський. За ініціативи професора почесними членами Новоросійського університету було обрано видатних істориків В. Іконнікова та О. Шахматова.

Сфери наукових інтересів: східноєвропейська медієвістика та ранньомодерний час, історія західних слов’ян, історія літератури ХІХ ст., архівістика, бібліографістика, археологія, колекціонування.

В якості дослідника історії Південної України проявив себе передусім як краєзнавець. Його участь у краєзнавчому русі відбилась у написанні відповідних робіт та організаційних ініціативах. Зібрав цінну колекцію книг, архівних джерел та предметів з історії Одеси, що увійшли до колекцій та фондів одеських музеїв, архіву та бібліотек. Ініціював святкування 100-річчя заснування Рішельєвського ліцею та видання спогадів про цей заклад, яке упорядковував. На сторінках одеських газет звертався з проханнями про передання йому важливих історичних документів, здебільшого з історії Одеси. Майже всіх своїх учнів спрямував на дослідження документів з архіву колишнього Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора. На основі цього архіву прагнув заснувати одеський історичний архів.

Здебільшого речові та зображальні джерела збирався зосередити в музеї міста Одеси. Найціннішими у творчому доробку науковця є нариси про одеських градоначальників, публікації документів про діяльність кримського адміністратора А.М. Бороздіна та нарис про справу перейменування вулиць Одеси. В якості археолога розкопав кілька курганів на території Південної України.

Нагороди: орден Св. Станіслава ІІ ступеня (1903 р.), світлобронзова медаль на честь 300-річчя Дому Романових (1913 р.).

Публікації про І.А. Линниченка та рецензії на його праці:

Янжул И., Лапко-Данилевский А., Дьяконов М. Записка об учёных трудах профессора И.А. Линниченко // Протоколы заседаний историко-филологического отделения императорской Академии наук. – СПб., 1913. – С. 216 – 217.

Платонов С.Ф. И.А. Линниченко: некролог // Известия Академии наук СССР. Сер. 6. – Л., 1926. – Т. 20. – С. 1415 – 1416.

Толочко О.О. Дві не зовсім академічні дискусії: І.А. Линниченко, Д.І. Багалій, М.С. Грушевський // Український археографічний щорічник: Нова серія. – К., 1993. – Вип. 2. – С. 92 – 103.

Ясь О. Линниченко Іван Андрійович // Українські історики XX століття: біобібліографічний довідник / Ін-т історії України НАН України. – К.; Львів, 2003. – Вип. 2, ч. 1 (Українські історики). – С. 187 – 189.

Непомнящий А.А. Крымоведение в творчестве И.А. Линниченко // Культура народов Причерноморья. – Симферополь, 2004. – № 50. – Т. 1. – С. 29 – 34.

Мирошниченко В.О. Линниченко Іван Андрійович // Професори Одеського (Новоросійського) університету. Біографичний словник. – Одеса, 2005. – Т. 3. – С. 229 – 234.

Непомнящий А.А. И.А. Линниченко: неизвестные страницы биографии известного историка // Непомнящий А. А. Подвижники крымоведения. – Симферополь, 2006. – С. 169 – 187.

Музичко О. Теоретико-методологічні проблеми історичної науки в інтелектуальній спадщині професора І.А. Линниченка (1857 – 1926) // Історіографічні дослідження в Україні. – Вип. 19. – К., 2008. – С. 74 – 96.

Музичко О., Солодова В. Справа заснування “Музею міста Одеси” на початку ХХ ст.: ініціатори, задуми та реалії // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – № 5. – 2008. – С. 31 – 40.

Музичко О.Є. Історико-краєзнавчі студії Одеської школи істориків професора Новоросійського університету І.А. Линниченка на початку ХХ ст. // Краєзнавчий вісник. – № 1 (27). – 2007 – 2008. – Одеса, 2009. – С. 24 – 32.

Вибрані праці І.А. Линниченка, що стосуються історії Південної України:

Учан-Су / псевд.: И.А. Л. // Записки Крымского горного клуба. – 1900. – № 5. – С. 20.

Экскурсия Крымского горного клуба 10.IV.1900: посвящается П.К.Г.К.А.Л.Б.Д. [председателю Крымского горного клуба А.Л. Бертье-Делагарду] / псевд.: И.А. Л. // Записки Крымского горного клуба. – 1900. – № 5. – С. 19 – 20.

Мания переименования // Одесские новости. – 1909. – 8 сентября. – № 7910. – С. 2.

К биографии Таврического губернатора генераллейтенанта Андрея Михайловича Бороздина. – Симферополь, 1913. – [2], 11, [2] с., 1 л. портр.

За кулисами университета-юбиляра (по поводу статьи А. Кауфмана) // Одесские новости. – 1915. – 24 октября.

Отзыв о сочинении “Начальные годы Ришельевского лицея” [Д. Блюменфельд] // Записки Императорского Новороссийского университета. – Официальный отдел. – [Одесса], 1916. – С. 1 – 3.

Патриархальные градоправители. – Одесса, 1916. – 24 с.

К старым одесситам // Одесский листок. – 1916. – 6 марта.

100-летие Ришельевского лицея // Одесский листок. – 1916. – 29 октября.

Одесса и Франция // Одесский листок. – 1918. – 22 декабря.