Костомаров Микола Іванович

Олександр Музичко

(16.05.1817, с. Юрасівка Воронезької губернії – 19.04.1885, м. Санкт-Петербург) – доктор руської історії (1864 р.).

Син кріпачки та поміщика. Випускник історико-філологічного факультету Харківського університету (1836 р.). Вчитель історії у київських гімназії, приватних пансіонах, Інституті шляхетних дівчат, ад’юнкт-професор кафедри руської історії Київського університету Св. Володимира (1846 – 1847 рр.). Лідер та ідеолог слов’янофільської української організації Кирило-Мефодіївське братство. Заарештований та засланий до Саратова. Професор кафедри руської історії Санкт-Петербурзького університету (1859 – 1862 рр.). Член Археографічної комісії, що за його редакцією видала 12 томів “Актов Южной и Западной России”. Автор белетристичних творів на історичну тематику.

Член Історичного товариства Нестора літописця, Московського археологічного товариства, Сербського ученого товариства (1869 р.), член Південно-Слов’янської академії (1870 р.), членкореспондент Cанкт-Петербурзької Академії Наук (1876 р.). Золоті медалі від С.-Петербурзької Академії Наук (1861, 1872 рр.).

Почесний член університету Св. Володимира (1884 р.). Премія Cанкт-Петербурзької Академії Наук за працю “Останні роки Речі Посполитої”. Кавалер ордену Станіслава І ступеню (1880 р.).

Засновник української історіософії як автор трактату “Книга буття українського народу”, просякнутого ідеєю українського месіанства. Праця “Скотской бунт” мала вплив на погляди Д. Оруела. Праці історика забарвлені романтизмом попередньої історіографічної доби, але мали й ознаки позитивізму.

Хоча у роботах М. Костомарова південноукраїнських регіон розчинений у більш загальному понятті “Южная Русь (Россия)”, праці історика безпосередньо торкаються цих земель. Передусім йдеться про козакознавчі студії. Дослідник вважав, що рівність між козаками, боротьба за віру і землю християнську посприяли тому, що їх лави постійно примножувались. Вважав, що українське козацтво постало на противагу татарському. Згодом українське козацтво, на думку історика, уникаючи свавілля старост і воєвод, не бажаючи коритися існуючим законам, створило вільну спільноту – Запорозьку Січ. Перші документи, які підтверджують існування Запорожжя, він знаходить у грамоті Сигізмунда Августа від 1568 р.

Вважав, що поступово із промислового козацького товариства утворюється лицарське, військове. Тема Південної України найяскравіше відбита у висвітлені істориком морських походів козаків та взаємин з Кримським ханством та Османською імперією.

Публікації про М.І. Костомарова та рецензії на його праці:

Карпов Г.Ф. Г. Костомаров как историк Малороссии. – М., 1871. – 35 с.

Антонович В. Костомаров как историк // Киевская старина. – 1885. – № 5. – С. 26 – 34.

Грушевський М. Українська історіографія і Микола Костомаров. Пам’яті М.Костомарова в двадцять п’яті роковини його смерті // Літературно-науковий вісник. – 1910. – Т. L. – Кн. V. – С. 209 – 225.

Дорошенко Д. Микола Іванович Костомаров. Літературні характеристики українських письменників. – К.; Ляйпціг, Б. р. – 94 с.

Грушевський Михайло. Костомаров і новітня Україна // Український історик. – ХХІ. – Ч. 1 – 4 (81 – 84). – 1984. – С. 148 – 170.

Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров: 1817 – 1885. – К., 1992. – 232 с.

Prymak Thomas M. Mykola Kostomarov: A Biography. – TorontoBuffalo-London, 1996. – XXII, 263 p.

Ващенко В.В. Лекції з української історичної науки другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський). Монографія. – Дніпропетровськ, 1998. – 144 с.

Петренко С. Археографічна спадщина Миколи Костомарова. – К., 2000. – 192 с.

Сондерс Д. Микола Костомаров i творення української етнічної ідентичності // Київська старовина. – 2001. – № 5. – С. 21 – 32.

Энциклопедия жизни и творчества Н.И. Костомарова (1857 – 1885). – К., Донецк, 2001. – 570 с.

Смолій В.А., Пінчук Ю.А., Ясь О.В. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник / Вступ. ст. і заг. ред.

В.А. Смолія; Ред. кол.: В.А. Смолій (голова), Г.В. Боряк, В.М. Даниленко, М.П. Ковальський, В.Ф. Колесник, А.М. Михненко, Ю.А. Пінчук, О.П. Реєнт, О.В. Ясь (відп. секр.). – К., 2005. – 543 с.

Ясь О. Конструкція часу в історіописанні Миколи Костомарова // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип. 5. – Київ, 2005. – С. 512 – 530.

Чалая Т.П. Н.И. Костомаров (1817 – 1885 гг.): общественно-политические взгляды и деятельность: Дис…. канд. ист. наук. – Воронеж, 2006. – 260 с.

Чалая Т.П. Славянский мир Н.И. Костомарова. – Воронеж, 2007. – 205 с.

Ясь О. Між достовірним та уявним. Микола Костомаров як історик-художник // Український археографічний щорічник / НАН України. Археографічна комісія. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського. – Вип. 15. – К., 2010. – С. 232 – 250.

Вибрані праці М.І. Костомарова, що стосуються історії Південної України:

Борьба украинских казаков с Польшей в 1 п. 17 в. до Богдана Хмельницкого // Отечественные записки. – 1856. – № 9. – С. 193 – 254.

Султан турецкий и запорожцы // Русская старина. – 1872. – № 10. – С. 450 – 451.

Переписка турецкого султана с запорожцами в 17 ст. // Русская старина. – 1872. – № 10. – С. 450 – 451.

Богдан Хмельницкий – данник Оттоманской Порты // Вестник Европы. – 1878. – № 12. – С. 806 – 817.

История казачества в памятниках южнорусского народного песенного творчества // Русская мысль. – 1880. – № 1. – С.1 – 39; № 2. – С.1 – 60; № 5. – С. 33 – 54; № 6. – С. 35 – 71; № 7. – С. 37 – 68; № 8. – С. 1 – 33.

Черты народной южнорусской истории // Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. – К.,1989. – С. 8 – 107.

Иван Свирговский, украинский казацкий гетман ХVI века // Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография. – К.,1989. – С. 262 – 282.

Казаки: сб. моногр. и исслед. – М., 1995. – 608 с.