Проблеми церковного землеволодіння та землекористування

І.І.Лиман

Тенденції, які мали місце в розбудові мережі релігійних споруд, тісно пов’язані зі змінами, які відбувалися з церковним землеволодінням і землекористуванням у регіоні. Разом з тим, ці зміни справляли істотний вплив на матеріальний стан підлеглих духовного відомства, на їхній соціальний статус, характер залежності духовних осіб від мирян. Отже, вивчення проблем, пов’язаних із земельною власністю церкви, із правом духовних осіб користуватись цією власністю, є принципово важливим для адекватної реконструкції не лише церковно-адміністративного устрою Південної України, але й інших аспектів історії православної церкви в краї. Обумовимось, що під церквою мається на увазі не храм, релігійна споруда, але інституція, тож дослідження церковного землеволодіння та землекористування включає вивчення питань як відмежування та користування підцерковною землею, так і землеволодіння архієрейських будинків і монастирів. Оскільки проблема розглядається в контексті вивчення церковно-територіального устрою Півдня, не доцільно акцентувати увагу на специфіці сільськогосподарського виробництва, агротехніці. Важливіше зосередитись на розгляді змін державної політики і місцевих умов на рівень забезпечення храмів, архієрейських будинків і монастирів Півдня землею, практиці відмежування ділянок, причинах і характері конфліктів, що виникали з приводу землі.

При тому, що проблеми забезпечення духовного відомства землею згадуються в більшості досліджень, які стосуються церкви XVIII – ХІХ ст. у Російській імперії чи окремих її частинах, як правило, акцент робиться переважно на одному аспекті: чи могла виділена земля задово-льняти матеріальні потреби духовенства. Причому оцінки даються діаметрально протилежні: від підкреслення злиденного стану і приниженості священно- і церковнослужителів, зведених до рівня селян необхідністю обробляти свої невеликі наділи, до наполягання на тезі про процвітання підлеглих духовного відомства, в розпорядженні якого зосередились великі площі землі. До того ж, в історіографії превалюють висновки, зроблені в результаті дослідження церковного землеволодіння та землекористування єпархій центральної Росії. Значно менше праць базується на дослідженні ситуації в українських єпархіях, причому маємо лише поодинокі згадки про специфіку Південної України, яка зводиться головним чином до наявності тут у розпорядженні церков більших, у порівнянні з іншими єпархіями, земельних наділів. Не приділяється належна увага залежності змін особливостей від місця і часу. А ця залежність була досить помітною.