Консисторії

І.І.Лиман

У той час як консисторія була не обов’язковим атрибутом вікаріатства, вона майже неодмінно мала діяти при кожному єпархіальному архієреї (підкреслимо — майже; виключенням була знову ж таки єпархія, влаштована на теренах Південної України — Готфійська і Кафійська). Такий порядок був затверджений ще в 40-х рр. XVIII ст. Відтоді консисторії (дикастерії) функціонували як головні присутні місця, які виконували функції єпархіального управління та суду. Брак узагальнюючого регламентуючого законодавства обумовив те, що ці функції, так само як і порядок формування консисторій, тривалий час визначались окремими указами вищих державних органів влади і самими єпархіальними архієреями. Щодо регулюючої ролі Синоду, то у 1775 – 1841 рр. цією установою було видано принаймні 35 указів, що стосувались статусу як південноукраїнських, так й інших консисторій на території імперії [482]. Ще принаймні 17 документів дотичних до регулювання статусу членів консисторій та функцій цих присутніх місць були видані монархами та Сенатом [483].

За цей же час південноукраїнські єпархіальні архієреї, виходячи із власного бачення найкращих способів налагодження керівництва підлеглими духовного відомства, за посередництвом консисторій видали десятки документів, які уточнювали порядок роботи цих присутніх місць. У цілому такі розпорядження знаходились у межах правового поля, створеного вищими органами державної влади. Разом із тим, самé це поле було недосконалим і суперечливим.

Загалом південноукраїнські консисторії, як й аналогічні присутні місця інших регіонів, виконували роль колегіальних помічників архієреїв. З 1776 р., тобто з самого часу влаштування Слов’янської та Херсонської єпархії, в складі консисторії діяли присутствіє та канцелярія. Особливістю першого складу присутствія була наявність у ньому адміністратора архімандрита Феоктиста, призначеного Синодом для допомоги недосвідченому в питаннях єпархіального управління архієпископу Євгенію [484]. Вже наступник Булгаріса, архієпископ Никифор, позбавився небажаного для нього контролю адміністратора [485].

І за Євгенія (Булгаріса), і за наступних архієреїв ні чисельний, ні персональний склад присутніх консисторії не залишався сталим [486]. Залежав він у першу чергу від єпархіальних керівників, які, що називається, формували свою команду. Відмітимо стійку тенденцію участі в роботі консисторії ректорів семінарії. Тут вирішальне значення мали вже не персоналії, а посада. Практикувалось призначення Синодом тимчасово-присутніх консисторії, зокрема для розгляду накопичених справ [487].

Для забезпечення справочинства при консисторії з 1776 р. працював штат канцеляристів, підканцеляристів, копіїстів, очолюваних консисторським секретарем. Перший за хронологією секретар був призначений згідно з розпорядженням Синоду. Не знайшовши потрібну кандидатуру серед своїх канцеляристів і отримавши з Київської єпархії відповідь, що і серед тамтешніх приказних служителів немає гідних осіб, які б знали латинську та грецьку мови, Синод запропонував усім своїм реєстраторам і канцеляристам висловитись щодо бажання зайняти вакансію в Полтаві. Оскільки тоді бажаючий виявився лише один, В. Вербицький, то синодальним указом він і був направлений до Слов’янської та Херсонської єпархії [488]. У подальшому, з посиленням впливу обер-прокурорів, посада секретаря консисторії стала більш впливовою, і бажаючих її отримати вже не бракувало. Крок за кроком вага інституту консисторських секретарів зростала [489]. У результаті голіцинських реформ секретарі вже значно більше залежали від обер-прокурорів, і тим самим єпархіальне управління перебувало в прямій залежності від останніх [490]. Додамо сюди і той важливий фактор, що дуже поширеною була практика направлення на місця консисторських секретарів чиновників синодальних канцелярій, які, таким чином, ще до призначення не тільки знаходились у залежності від обер-прокурора, але і були з ним особисто знайомі.

За таких умов архієреї, якщо хотіли спокійно керувати своїми єпархіями, мали шукати порозуміння з секретарями, у руках яких знаходились нитки бюрократичного управління. Одним із шляхів такого порозуміння було, що називається, входження в долю або ж закривання очей на зловживання секретарів. Саме так були побудовані стосунки між Гавриїлом (Розановим) і секретарем Катеринославської духовної консисторії Неводчиковим [491]. Якщо ж консенсусу не знаходилось, архієрея могли чекати неприємності.

Канцеляристи, підканцеляристи, копіїсти консисторій фактично були державними чиновниками, які працювали за наймом. Вивчення консисторських документів дає підстави стверджувати, що склад канцелярій зазнавав досить частих змін. Їх причиною, між іншим, у багатьох випадках була невідповідність доволі низької платні обсягам роботи, яку доводилось виконувати. А ці обсяги в умовах бюрократизації всієї системи управління мали чітко виражену тенденцію збільшення.

Для покращення єпархіального управління в контексті кодифікації та уніфікації законодавства у 1841 р. був затверджений „Статут духовних консисторій”, який привів до системи норми, що регулювали статус цих присутніх місць. Документи вищих органів влади, які приймались пізніше, коригували лише деякі аспекти функціонування консисторій, в цілому залишаючи чинними норми Статуту [492].

Згідно зі „Статутом духовних консисторій”, ці присутні місця мали діяти під безпосереднім керівництвом єпархіальних архієреїв, і жодна інша особа чи установа, крім відповідного архієрея і Синоду, не могла безпосередньо втручатися в їхню діяльність. До компетенції консисторій входили: 1) піклування про захист і поширення православ’я; 2) нагляд за дотриманням правил богослужіння; 3) опікування будівництвом і облаштуванням церков; 4) призначення на церковні посади, постриг у ченці; 5) нагляд за правильністю ведення парафіяльним духовенством необхідної документації; 6) піклування про господарчі справи, які стосувались єпархіального відомства; 7) єпархіальний суд.

Визначалось, що структурно консисторія складалася із присутствія і канцелярії. Присутствіє, залежно від кількості населення в єпархії, мало включати від 5 до 7 осіб. У разі необхідності дозволялось створювати рішенням Синоду тимчасове присутствіє, і в цьому випадку до постійних додавалось ще 3 – 4 присутніх. За посадою членом консисторії мав бути ректор місцевої семінарії, який, втім, не був зобов’язаний брати участь у всіх засіданнях і справах. Інші члени присутствія мали затверджуватись Синодом за поданням єпархіального архієрея. Останній міг пропонувати кандидатів з архімандритів, ігуменів, ієромонахів, протоієреїв та ієреїв. Цим положенням, до речі, враховувався закріплений іменним указом від 18 грудня 1797 р. принцип, за яким принаймні половина присутніх консисторії мала бути представлена білим духовенством [493].

Обумовлювалось, що всі справи консисторії затвердженням єпархіального архієрея розподілялись у залежності від змісту за відділеннями і розписувались для провадження за столами, причому кожен стіл мав доручатись одному з присутніх, за виключенням ректора семінарії.

„Статутом духовних консисторій” передбачалось, що звільнення присутніх мало відбуватись у тому ж порядку, що і призначення, тобто за поданням архієрея і з затвердженням Синодом. Архієрей, крім того, мав право тимчасово усунути особу від виконання обов’язків присутнього, якщо в консисторії розглядалась справа стосовно нього.

Окремо визначалось, що для провадження справ консисторія повинна мати канцелярію, якою керував секретар. Останній мав призначатись та звільнятись Синодом за поданням синодального обер-прокурора. Інші ж чиновники і канцелярські служителі призначались і звільнялись самою консисторією із затвердженням єпархіальним архієреєм. Стосовно секретаря консисторії додатково обумовлювалось, що він повинен перебувати під керівництвом архієрея, але в той же час і в безпосередньому віданні обер-прокурора як наглядача за виконанням постанов по духовному відомству, і тому зобов’язаний виконувати всі його розпорядження.

Рішення приймались присутствієм консисторії колегіально, після чого подавались на затвердження архієрею. Останній, втім, зберігав право приймати остаточне рішення, яке не відповідало пропозиції присутствія [494].

Таким чином, „Статут духовної консисторії” закріпив більшість тих кондицій діяльності єпархіальних присутніх місць, що вже діяли і до 1841 р. Тепер вони були приведені в систему. Як бачимо, згідно з нею, реальна влада на єпархіальному рівні належала двом особам — єпархіальному архієрею і секретарю консисторії. Від присутніх консисторії залежало не більше, ніж від звичайних чиновників. Без позитивної резолюції архієрея пропозиції присутствія залишались пропозиціями. Тож С. Римський дещо перебільшує, наголошуючи, що Статут зробив із консисторій не помічників в управлінні єпархіями, а перш за все наглядачів, що обмежували архієрейську владу [495].

Південноукраїнські єпархіальні архієреї і після запровадження Статуту продовжували домінувати над присутніми консисторій, використовуючи щодо них могутні важелі впливу. Обережніше доводилось діяти у взаєминах із консисторськими секретарями: намагання поставити цих осіб під повний контроль могло вдарити по самих архієреях. Коли колишньому чиновнику синодальної канцелярії, а пізніше — секретарю Катеринославської духовної консисторії не сподобалось, що єпископ Інокентій (Олександров) поводиться з ним як з підлеглим, до Петербурга пішов потік неофіційних і офіційних доносів. Як наслідок, архієрею була винесена сувора догана [496].

Судячи з відомостей про персональний склад органів єпархіального управління, які щорічно друкувались у „Новоросійському календарі”, особи на посадах консисторських секретарів змінювались доволі часто. Серед усіх секретарів, які працювали у Катеринославській і Херсонській консисторіях після 1838 р., лише один, Летницький, протримався довго, фактично впродовж усього перебування на кафедрі архієпископа Інокентія (Борисова). Напевно, це було зумовлене саме тим, що фігура Летницького задовольняла і синодальних обер-прокурорів, і самого Інокентія. Інші ж секретарі не змогли всидіти на своїх посадах довше 4-х років.

Стосовно плинності кадрів у складі присутніх консисторій, то ті ж матеріали „Новоросійського календаря” свідчать, що з 5 осіб, які станом на 1838 р. працювали у нещодавно влаштованій Херсонській духовній консисторії, у 1841 р. зберігали свої місця 2, у 1844 р. — 1, у 1848 р. — жоден. Із 5 осіб складу 1841 р. на 1844 р. діяли 2, на 1848 р. — 0. Із 7 присутніх консисторії складу 1844 р. на 1848 р. залишилось 5, на 1852 р. — 3, на 1857 р. — 2. Із 6 персон, які працювали у 1848 р., на 1852 р. залишились 3, на 1857 р. — 2. 5 із 7 присутніх, що діяли у 1852 р., зберігали посади і у 1857 р.

Дещо стабільнішим був персональний і кількісний склад присутніх Катеринославської консисторії. Із 5 осіб, записаних у списках 1841 р., на 1844 р. залишались 4, на 1848 р. — 2, на 1857 р. — 1. 3 із 5 присутніх консисторії зразка 1844 р. працювали у 1848 р.; у 1857 р. їх залишилось двоє. Із 4 присутніх складу 1848 р. 3 залишались на своїх місцях станом на 1857 р., а із 5 присутніх складу 1842 р. у 1857 р. працювали 4.

Із 8 членів канцелярії Херсонської духовної консисторії, які записані в „Новоросійському календарі” у 1848 р., до 1857 р. залишились 3. За відповідні роки з 6 членів канцелярії сусідньої південноукраїнської єпархії на своїх місцях залишились працювати 4 [497].

Станом на середину ХІХ ст. кількісний склад осіб, які працювали в консисторських канцеляріях, значно зріс у порівнянні з останньою чвертю XVIII ст. Зокрема у 1861 р. канцелярія Херсонської духовної консисторії, крім секретаря і 4 столоначальників, нараховувала ще й 17 канцелярських служителів. Наявність такої кількості чиновників була виправдана з огляду на великий „паперовий вал”. Уявлення про його обсяги дає звіт по єпархіальному управлінню за 1861 р. Згідно з ним, упродовж року з Херсонської духовної консисторії та її канцелярії вийшло 9985 різних документів [498]. У попередньому, 1860, році із консисторії та канцелярії було випущено ще більше — 11763 документи. Тоді до консисторії надійшло 1386 справ, загалом же разом із невирішеними за 1859 р. в провадженні знаходилось 1547 справ. З них впродовж року було завершено 1413. Серед 134, які залишались, 99 не були завершені через неотримання відповідей від осіб і установ світського відомства, 30 — від відомства єпархіального. Лише 5 справ консисторія та її канцелярія не змогли закрити з власної вини. За 1860 р. до консисторії надійшло 8123 документи, за ними складено 1477 журнальних постанов, 996 протоколів [499].

Відмітимо, що в 1859 р. консисторії доводилось мати справу з ще більшим обсягом справ: було отримано 10222, випущено — 15201 документ [500] (причина цьому — перебування в складі Херсонської єпархії території Кримського півострова, Причорномор’я і Приазов’я, яка невдовзі виокремилась у окрему єпархію). І це — у порівнянні з тим, що в останній чверті XVIII ст. виключенням були роки, коли консисторія продукувала більше двох тисяч документів.

На підставі височайше затвердженого 12 серпня 1823 р. положення [501] при кожній єпархіальній кафедрі під безпосереднім відомом місцевих архієреїв діяли присутствія попечительства про бідних духовного звання. До кола їхніх обов’язків входило: збирання пожертв; піклування про краще використання зібраних коштів; збирання та перевірка інформації про осіб, які потребували допомоги; надання такої допомоги. Для узгодження дій консисторії і присутствія попечительства принаймні один, а то й більше членів останнього одночасно займали посади консисторських присутніх. Сама кількість членів попечительств сталою не залишалась. Хоча положенням від 12 серпня 1823 р. і визначалось, що попечителів має бути від 3 до 6, на Півдні це правило дотримувалось не завжди. Зокрема у 1841 р. в попечительстві Катеринославської єпархії працювало лише двоє присутніх [502]. Попечительство Херсонської єпархії, у якому в 1830 – 1858 рр. працювало від 3 до 5 попечителів, у 1859 р. нараховувало вже 8 осіб [503]. У 1861 р. їх залишилось 7 [504]. Для ведення справ при кожному попечительстві працювали секретар та двоє письмоводителів. Ці особи затверджувались на посадах єпархіальним архієреєм, причому в деяких випадках призначались вчорашні чиновники консисторських канцелярій.

Посилання

482. ПСЗРИ. — Собр. І. — Т. ХХІ. — С. 707 – 708, 780; Т. ХХІІІ.— С. 470 – 471; T. XLIV. — Ч. ІІ.— С. 59 – 67; Т. XXV. — С. 441 – 442, 504 – 505; T. XXVII. — C. 491 – 492, 509, 721; T. XXVIII. — C. 755 – 756; T. XXIX. — C. 106 – 108, 254 – 255; T. XXXI. — С. 202 – 203, 759 – 760; T. XXXII. — C. 197 – 198, 413 – 414, 517 – 518, 612 – 613; T. XXXVII. — C. 428 – 432; T. XXXVIII. — C. 1018 – 1019; Собр. ІІ. — T. III. — C. 156; ДАДО. — Ф. 106. — Оп. 1. — Спр. 294. — Арк. 18; ПСЗРИ. — Собр. ІІ. — T. V. — Отд. І. — С. 288, 961 – 962; Т. ХІ. — Отд. І. — С. 182 – 184; ДАХО. — Ф. 137. — Оп. 13. — Спр. 8. — Арк. 41 зв. – 43; ПСЗРИ. — Собр. ІІ. — T. ХІV. — Отд. ІІ. Прибавления к Т. ХІІІ. — С. 20; Т. ХV. — Отд. І. — С. 359.

483. ПСЗРИ. — Собр. І. — T. XLIV. — Ч. ІІ.— С. 59 – 67; T. XXVIII. — C. 44 – 45, 774; T. XXIX — C. 1001, 1215 – 1217; T. XXXVII. — C. 630 – 631, 763; T. XXXVIII. — C. 208; Собр. ІІ. — T. III. — C. 29 – 31; T. VIII. — Отд. І. — С. 344 – 360, 820 – 829; T. VIII. — Отд. ІІ. Штаты и табели. — С. 431 – 455; Т. Х. — Отд. І. — С. 31 – 32; Т. Х. — Отд. ІІ. Штаты и табели. — С. 331 – 356; ДАХО. — Ф. 137. — Оп. 13. — Спр. 8. — Арк. 41 зв. – 43; Т. ХІІ. — Отд. І. — С. 439 – 463; Т. XIV. — Отд. І. — С. 955; T. XV. — Отд. IIІ. — С. 1177 – 1193.

484. Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству Православного исповедания Российской империи. Царствование государыни императрицы Екатерины ІІ. 1773 – 1784 гг. — Петроград: Синодальная типография, 1915. — С. 161 – 162.

485. Неводчиков Н. Евгений Булгарис… — 1875. — № 13. — С. 425 – 426; О Полтавском Крестовоздвиженском монастыре // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1865. — № 21. —. С. 286.

486. Православна церква на півдні України (1775 – 1781)… — С. 36, 44.

487. В память о благотворителях Одесской духовной семинарии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. — 1902. — № 22. — С. 747.

488. РДІА. — Ф. 796. — Оп. 56. — Спр. 436. — Арк. 181 – 181 зв.; Полное собрание постановлений и распоряжений… — С. 162.

489. Лиман І.І. Державна церква і державна влада: Південна Україна (1775 – 1861). — С. 40.

490. Смолич И.К. История русской церкви… — Часть первая. — С. 159.

491. Материалы для истории православной церкви в царствование императора Николая І… — Ч. ІІ — С. 366 – 370.

492. ПСЗРИ. — Собр. ІІ. — T. XVI. — Отд. І. — С. 860 – 862; T. XVI. — Отд. IІ. — С. 74 – 75; T. XVII. — Отд. ІI. — С. 285 – 286; T. XIX. — Отд. І. — С. 173 – 174; ДАХО. — Ф. 198. — Оп. 1. — Спр. 82. — Арк. 24 – 25, 79, 165, 249; Ф. 137. — Оп. 6. — Спр. 10. — Арк. 211 – 212; Оп. 13. — Спр. 4. — Арк. 97 – 98 зв.; Спр. 8. — Арк. 36 – 37; Ф. 207. — Оп. 1. — Спр. 2072. — Арк. 25 зв.; ПСЗРИ. — Собр. ІІ. — T. XXI. — Отд. І. — С. 631 – 633; Т. ХХХ. —. Отд. ІІ. Дополнение к Т. ХХІХ. — С. 6; Т. ХХХ. — Отд. І. — С. 212 – 213; T. XXXIV. — Отд. ІІ. Штаты и табели. — С. 474 – 475; T. XXXV. — Отд. ІІ. — С. 504 – 511; ДАмС. — Ф. 20. — Оп. 1. — Спр. 109. — Арк. 3.

493. ПСЗРИ. — Собр. І. — Т. ХХІV. — С. 822.

494. Там само. — Собр. ІІ. — Т. ХVІ. — Отд. І. — С. 221 – 263.

495. Римский С.В. Православная церковь и государство… — С. 58.

496. Материалы для истории православной церкви в царствование императора Николая І… — Ч. ІІ — С. 364 – 366.

497. Округи разных управлений, коих начальники имеют местопребывание в Одессе. Епархиальное управление // Новороссийский календарь на 1839 год, издаваемый при Ришельевском лицее. — Одесса: в городской типографии, 1838. — С. 197 – 198; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1842-й год, издаваемый от Ришельевского лицея. — Одесса: в городской типографии, 1841. — С. 186, 189; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1845 год, издаваемый от Ришельевского лицея. — Одесса: в городской типографии, 1844. — С. 197, 201; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1849 год, издаваемый от Ришельевского лицея. — Одесса: в городской типографии, 1848. — С. 223, 227; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1853 год, издаваемый от Ришельевского лицея. — Одесса: в городской типографии, 1852. — С. 254, 258; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1858 год, издаваемый от Ришельевского лицея. — Одесса: в городской типографии, 1857. — С. 307, 311.

498. Извлечения из отчетов по епархиальному управлению за 1861 год // Херсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. — 1862. — № 10. — С. 95.

499. Извлечение из отчета о епархиальном управлении за минувший 1860 год // Херсонские епархиальные ведомости. Часть официальная. — 1861. — № 9. — С. 101 – 102.

500. Епархиальное управление // Херсонские епархиальные ведомости. — 1860. — № 1. — С. 6.

501. ПСЗРИ. — Собр. І. — Т. ХХХVІІІ. — С. 1169 – 1179.

502. Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1842-й год… — С. 189.

503. Епархиальное управление… — С. 6.

504. Извлечения из отчетов по епархиальному управлению за 1861 год… — С. 94.