Єпархіальна система управління

І.І.Лиман

Зміни, які відбулись упродовж останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. у державній політиці, у статусі Синоду великою мірою впливали на діяльність єпархіальних структур. Простежуються тенденції їх бюрократизації, посилення регламентації їхньої діяльності, обмеження компетенції місцевої влади. Щодо самої структури єпархіальної влади, то її основу складали єпархіальний архієрей, консисторія, духовні правління, благочинні, настоятелі монастирів. Разом із тим, варто відмітити, що ними не обмежується коло духовних осіб та установ, які на місцевому рівні брали участь у керівництві церквою. Не обов’язковим елементом цієї структури був вікарій. Згідно з І. Смоличем, до єпархіального управління слід зараховувати і духовні навчальні заклади, монастирі, собори, архієрейський будинок [443]. До системи управління відносять і попечительства про бідних духовного звання [444].

Як сам „набір” наявних у єпархії органів управління, так і статус кожного з них не залишались сталими (див. додаток Д). Адже правовою основою діяльності згаданих вище установ і осіб були не лише правила Святих Апостолів, рішення Вселенських і Помісних соборів, вчення святих отців, Кормча книга, але й документи вищих органів державної влади. А остання широко використовувала своє право запроваджувати потрібні їй зміни.

Посилання

443. Смолич И.К. История русской церкви… — Часть первая. — С. 268.

444. Тальберг Н. История Русской Церкви… — С. 758.