Духовні правління

І.І.Лиман

Консисторія виконувала завдання, які на неї покладались, спираючись на мережу духовних правлінь — установ, що стояли на щабель нижче у вертикалі єпархіальної влади. Впродовж останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. Петербургом було видано відносно небагато документів, які стосувались переважно саме цих установ [505]. Ними коригувались деякі аспекти порядку формування, роботи та фінансування правлінь. Зокрема центральна влада не випускала зі свого поля зору влаштування, перенесення та ліквідацію цих установ. Регламентація ж більшості питань, пов’язаних із правліннями, знаходилась у компетенції єпархіального керівництва. Саме від того, які повноваження архієреї делегували духовним правлінням, яку давали їм ступінь свободи, великою мірою залежала ефективність діяльності вертикалі духовної влади в цілому.

З огляду на те, що статус духовних правлінь у різних єпархіях імперії і в різні часи відрізнявся, зрозумілі розбіжності в історіографії стосовно оцінки ролі цих присутніх місць: вона коливається від визнання правлінь ефективними, фундаментальними структурами [506], установами, які мали набагато більший вплив на духовенство, аніж архієреї [507], до констатації, що деякі правління були лише зайвим ланцюгом, який тільки тим і займався, що просто передавав документи від благочинних до консисторії і в зворотному напрямі [508].

Для півдня України духовні правління стали установами, завдяки яким єпархіальні архієреї мали можливість порядкувати в умовах розпорошеності парафій на великій відстані від єпархіального центру, недостатньої заселеності регіону і нерозвиненості системи комунікацій. Ця проміжна ланка, яка виконувала посередницькі функції і служила нижчим щаблем духовного суду, стала своєрідною спадкоємицею протопопій, що діяли на Півдні станом на 1775 р. 25 січня 1777 р. Синод підписав ухвалу, згідно з якою Слов’янському та Херсонському архієпископу наказувалось „як у Полтаві, так і в інших містах духовні правління до протопопів так, ніби вони обов’язково до їх правління належали, не прив’язувати” [509].

Цей документ, до речі, був відомий Гавриїлу (Розанову), який, переказавши його зміст, додав, що „з цього випадку та часу” донесення або доповіді до консисторії стали надходити вже не від протопопів, а від духовних правлінь, так само як на ім’я правлінь стала надсилати укази сама консисторія [510]. Такий висновок викликає заперечення: Слов’янська консисторія спілкувалась із духовними правліннями, адресуючи їм укази, з самого початку свого функціонування. Ухвала ж Синоду важлива в іншому аспекті: вона дала потенційну можливість для перетворення духовних правлінь на органи, які могли дійсно приймати колегіальні рішення і які залежали більшою мірою не від місцевого протопопа, але від архієпископа. Процес реалізації цього потенціалу не був безболісним. Маємо свідчення, що на місцях першоприсутні в духовних правліннях протопопи намагались диктувати свою волю, не рахуючись із думкою інших присутніх [511].

Присутні духовних правлінь, так само як і присутні консисторій, мали поєднувати роботу в цих установах із виконанням інших обов’язків. Тож не була незвичайною ситуація із зайнятістю єлизаветградського священика І. Волчанецького, якому доводилось встигати кілька днів на тиждень знаходитись у духовному правлінні, проводити за чергою служби в храмі, виконувати за дорученням світських установ обов’язки щодо задоволення релігійних потреб в’язнів, хворих, які перебували в лазаретах, головному шпиталі, особового складу батальйонів [512].

У перші часи облаштування єпархії на півдні України ще практикувалось обрання керівників протопопій (духовних правлінь) самим місцевим духовенством. Зокрема, у такий спосіб, отримав посаду Слов’янського протопопа Ф. Фомич, колишній запорожець. Звернемо увагу, що рішення стосовно Фомича було одним із кроків єпархіальної влади на шляху руйнації церковного устрою Запорозьких Вольностей із врахуванням необхідності зважати на можливість спалаху незадоволення з боку вчорашніх козаків [513]. Згодом, коли формування особового складу правлінь уже повністю знаходилось в юрисдикції єпархіального керівництва, архієреї воліли призначати на місця присутніх найбільш авторитетних серед місцевого духовенства осіб.

Призначення відкривало нові можливості, але воно ж покладало додаткову відповідальність, відволікало від виконання інших функцій. І все ж випадки відмови зайняти запропоновану посаду поширеними не були.

Аналіз персонального складу південноукраїнських духовних правлінь дозволяє помітити тенденцію витіснення з цих установ представників чорного духовенства. Передумови для цього були закладені ще в 1768 р., коли було визначено, що в правліннях має бути представлене не лише чернецтво, але й біле духовенство. Не дивлячись на те, що в 1778 р. з’явився указ по імперії про перенесення духовних правлінь із приватних будинків до чоловічих монастирів [514], суттєво ситуацію на Півдні це не змінило. Хоча П. Знаменський і відмітив, що згаданий указ автоматично означав очолення правлінь настоятелями монастирів із відведенням білому духовенству маловпливової ролі членів цих присутніх місць [515], дана сентенція не є коректною по відношенню до духовних правлінь Південної України. Нечисленність тут монастирів стала причиною того, що в керівництві правлінь переважало саме біле духовенство, а не ченці. До того ж, Синод, на прохання архімандрита ставропігійного Києвомежигірського монастиря звільнив начальника Самарської обителі від необхідності бути присутнім духовного правління [516]. Згодом й інші представники чорного духовенства краю позбулись обов’язку засідати в правліннях. У списках присутніх правлінь як Херсонської і Таврійської, так і Катеринославської і Таганрозької єпархій зустрічаємо імена лише представників білого духовенства. У цьому була логіка: в підпорядкуванні правлінням знаходились не ченці, а саме священно- та церковнослужителі.

Чисельність присутніх цих установ чітко не регламентувалась. Тож, наприклад, станом на 1796 р. Херсонське правління налічувало 3 присутніх, у 1801 р. їх було 2, з 1803 р. кількість знову дорівнювала 3, у списках за 1838 р. значаться вже 4 особи, впродовж 1840-х рр. тут пра-цювало 3 присутніх, а в 1850-х рр. — 2 [517]. Причинами тут виступали передусім зміни обсягів повноважень і територіальних меж компетенції правління. Не була однаковою і кількість присутніх різних духовних правлінь у ті самі роки. Так, у 1776 р. з правлінь, що увійшли до складу Слов’янської та Херсонської єпархії, 3 включали по троє присутніх, і 3 — по двоє [518]. У 1838 р. Бахмутське духовне правління складалось з 4 присутніх, Єлизаветградське, Олександрійське, Сімферопольське, Маріупольське — з 3, Новомосковське, Павлоградське, Олександрівське — з 2 [519]. Плинність кадрів також коливалась від правління до правління.

Принципи формування складу канцелярських служителів духов-них правлінь багато в чому були подібними до тих, що діяли стосовно відповідних служителів консисторій. Віддавши кадрові питання в руки місцевої влади, Синод, разом із тим, прагнув не допускати невиправданого збільшення кількості таких чиновників. Запровадженими в 1797 р. штатами було передбачено, що в кожному духовному правлінні має працювати по 3 канцелярських служителі. Але в 1831 р., перевіряючи формулярні списки, обер-прокурор П. Мещерський звернув увагу, що в деяких правліннях відповідна кількість значно перевищена. Тож, Катеринославський, Херсонський і Таврійський архієпископ отримав наказ, призначаючи канцелярських служителів „обмежуватись однією необхідністю” [520].

Збільшувати кількість канцелярських служителів єпархіальну владу змушувало все те ж зростання обсягів документопотоків, яке зумовлювало розростання штатів консисторських канцелярій. Втім, збільшення кількості справ, що розглядались правліннями, не відбувалося впродовж усього періоду останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. У 1860 р. Херсонське духовне правління продукувало значно менше паперів, ніж видавало щороку наприкінці XVIII і в перші десятиліття ХІХ ст., коли не був виключенням розгляд упродовж місяця близько сотні справ. Якщо у 1811 р. на розгляд правління надійшло 477 [521], у 1822 р. — 656 [522], із січня до середини серпня 1824 р. — 445 документів [523], то в 1860 р. ця цифра дорівнювала лише 174, а в 1861 р. — 135 [524].

Посилання

505. ПСЗРИ. — Собр. І. — Т. ХХІ. — С. 707 – 708; Т. ХХІІІ. — С. 470 – 471; Собр. ІІ. — Т. ІІІ. — С. 29 – 31, 156; T. V. — Отд. І. — С. 288; T. VII. — 223 – 224, 607; T. XI. — Отд. І. — С. 182 – 184; T. XV. — Отд. ІII. — С. 1177 – 1193; ДАХО. — Ф. 137. — Оп. 6. — Спр. 5. — Арк. 270 – 270 зв.; Ф. 207. — Оп. 1. — Спр. 684. — Арк. 59, 61; ДАОО. — Ф. 37. — Оп. 1. — Спр. 1201. — Арк. 36.

506. Freeze G.L. The Russian Levites… — P. 54.

507. Булгаков Д. Из галереи отживших типов: Дмитриевосвапский протопоп Гапонов (этюд к характеристике церковного управления конца XVIII – начала ХІХ в.) // Киевская Старина. — Т. 81. — № 6. — С. 426.

508. Знаменский П. Приходское духовенство в России со времени реформы Петра… — С. 656.

509. РДІА. — Ф. 796. — Оп. 57. — Спр. 472. — Арк. 8 – 8 зв.

510. Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае… — С. 103 – 104.

511. ДАОО. — Ф. 37. — Оп. 1. — Спр. 69. — Арк. 8 – 38 зв.; Православна церква на півдні України (1775 – 1781)… — С. 45 – 46.

512. ДАОО. — Ф. 37. — Оп. 1. — Спр. 69. — Арк. 20 – 21.

513. Православна церква на півдні України (1775 – 1781)… — С. 39 – 40; Беднов В.А. К истории бывших запорожских старшин и козаков… — С. 11 – 14.

514. ПСЗРИ. — Собр. І. — Т. ХХ. — С. 757.

515. Знаменский П. Приходское духовенство в России со времени реформы Петра… — С. 626 – 627.

516. РДІА. — Ф. 796. — Оп. 59. — Спр. 153. — Арк. 35 – 36.

517. ДАХО. — Ф. 207. — Оп. 1. — Спр. 263; 489; 490; 543; Округи разных управлений, коих начальники имеют местопребывание в Одессе. Епархиальное управление // Новороссийский календарь на 1839 год… — С. 199; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1842-й год… — С. 186; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1845 год… — С. 197; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1849 год… — С. 223; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1853 год… — С. 254; Управления отдельных ведомств. І. Духовные. А. Православной кафолической восточной церкви // Новороссийский календарь на 1858 год… — С. 307.

518. РДІА. — Ф. 796. — Оп. 56. — Спр. 436. — Арк. 307, 334 – 334 зв., 352.

519. Округи разных управлений, коих начальники имеют местопребывание в Одессе. Епархиальное управление // Новороссийский календарь на 1839 год… — С. 199, 200, 237 – 238.

520. ДАХО. — Ф. 207. — Оп. 1. — Спр. 684. — Арк. 59 – 59 зв.

521. Там само. — Спр. 979. — Арк. 27 зв. – 28.

522. Там само. — Спр. 1458.

523. Там само. — Спр. 1633.

524. Извлечение из отчета о епархиальном управлении за минувший 1860 год… — С. 102; Извлечения из отчетов по епархиальному управлению за 1861 год… — С. 94.