Синявський Антін Степанович
Олександр Музичко
(12.07.1866, м. Біла Церква – 2.02.1951, м. Сімферополь).
Походив зі старовинного священицького роду. Здобув освіту в Києві: 1876 – 1885 рр. – у І гімназії, 1885 – 1889 рр. – на історикофілологічному факультеті університету Св. Володимира. У січні 1890 – травні 1896 р. мешкав в Одесі. Був членом української “Одеської Громади”, створив “Молоду громаду”. Склав іспит із природничих наук в Новоросійському університеті та отримав звання вчителя гімназії з географії. У 1893 р. прослухав курс юридичних наук, працював викладачем географії в юнкерському училищі. З вересня 1894 р. почав викладати історію торгівлі і промисловості в Одеському комерційному училищі. Підтримував активні зв’язки з Галичиною, друкувався в “Народі” та “Зорі”.
У середині травня 1896 р. прочитав вступну лекцію на право викладання в Новоросійському університеті на посаді приватдоцента. Однак до лекцій не приступив, адже був заарештований і висланий до Томська із забороною жити в столицях та університетських містах. Від 1899 р. працював в учбових закладах на території Польщі, зокрема, був директором комерційної гімназії у Білостоці. З початку 1900-х рр. жив у Катеринославі. Був членом Катеринославської “Просвіти”. Працював директором Комерційної школи, заступником голови Катеринославської Вченої Архівної Комісії та редактором її “Летописи” (1-х, 1904 – 1915 рр.), у якій вмістив свої праці з історії та археології Південної України. Як делегат комісії брав участь у роботі XIII археологічного з’їзду (1905 р.), де очолив IX секцію (археологія і архівознавство). 1918 – 1919 рр. був директором Департаменту середніх шкіл Міністерства народної освіти України.
У 1920-х рр. був професором у київських Інституті народної освіти, Інституті народного господарства та ін. (викладав економічну географію, статистику та ін. предмети), науковим співробітником ВУАН (працював в Історичній секції, Комісії сходознавства та Комісії Дніпрельстану). У 1933 р. виїхав на Далекий Схід, де очолив кафедру географії Благовіщенського агропедінституту, а після закриття українського відділення переїхав до Владивостока. Восени 1934 р. був професором Сталінградського педагогічного інституту, від грудня 1936 р. – завідувачем кафедри географії Кримського педагогічного інституту, від серпня 1939 р. – в педагогічному інституті Нальчика.
Під час війни повернувся до Києва, а у 1943 р. виїхав до Кракова та Львова. Згодом працював професором Сімферопольського педінституту (1944 р.), університету в Ростові-на-Дону (1944 – 1946 рр.), Чернівецького університету (1946 – 1948 рр.), Кіровоградського педінституту (1948 – 1949 рр.), Краснодарського педінституту (1949 – 1950 рр.).
Один із засновників археологічного та археографічного вивчення минулого Південної України. Один з перших істориків українського національного руху в Одесі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Публікації про А.С. Синявського та рецензії на його праці:
Оглобин О. Антін Синявський // Енциклопедія українознавства. – Париж; Нью-Йорк, 1976. – Т. 8. – С. 2818.
Білокінь С. Антін Синявський і його доба // Антін Синявський. Вибрані праці. – К., 1993. – С. 3 – 31.
Заруба В.М. Антін Синівський: життя, наукова та громадська діяльність (1866 – 1951). – Дніпропетровськ, 2003. – 284 с.
Вибрані праці А.С. Синявського, що стосуються історії Південної України:
А.И. Маркевич – историк Новороссийского края // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – Вып. 1. – 1904. – С. І-ХІ.
Потемкинский сад в археологическом отношении // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – Вып. 1. – 1904. – С. 233 – 237.
Археологические находки у Екатеринослава и раскопки на Мандриковке // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – 1911. – Вып. 7. – С. 125 – 133.
Рец. на: Яворницький Д. Дніпрові пороги // Україна. – Вип. 35. – 1929. – С. 163 – 166.