Видання джерел В СРСР та Україні

І.І.Лиман

Із закріпленням панування в Радянському Союзі марксистської ідеології розпочалося своєрідне затишшя в опрацюванні і публікації документів з церковної історії Півдня. Це було прямо пов’язане з відчутним послабленням загального інтересу до релігійної тематики. До того ж, відхід від практики широкого цитування суттєво зменшив відсоток квазіархеографічних публікацій серед робіт, які стосувались церковного минулого. Звернемо увагу, що при перебиранні ініціативи в дослідженні відповідної проблематики закордонними дослідниками останні не робили наголос на публікації джерел, що зумовлювалось обмеженістю доступу до фондів, які залишились на території Радянського Союзу.

І все ж деякі документи, які стосуються історії православної церкви на півдні України, в ці часи були таки опубліковані. Розлогі витяги із законодавчих документів першої половини ХІХ ст., які регулювали статус духовенства, покарання за злочини проти церкви і віри, вміщені у виданні „Російське законодавство Х – ХХ століть” [358]. Роботу з цими матеріалами полегшує високий рівень публікації — включення досить детальних передмови, коментарів (хоча і написаних із відчутною ідеологічною заангажованістю), приміток, легенд. Окремі документи увійшли до збірок матеріалів, присвячених деяким південноукраїнським містам [359]. Донесення Херсонського губернатора ревізору Сенату із викладенням дій священика з метою припинення в 1851 р. заворушень серед селян двох сіл Херсонського повіту надруковане у збірці „Селянський рух на Україні 1850 – 1861 рр.” [360]. Цінним джерелом для вивчення на мікрорівні релігійної свідомості, для одержання фактів стосовно церковного життя краю є опубліковане В. Лопатіним листування О. Суворова, Г. Потьомкіна [361].

З відродженням інтересу до церковної проблематики природно була звернена увага на публікацію джерел. Суттєве розширення кола дослідників за рахунок тих (у першу чергу аматорів), які беруть за зразок праці ХІХ – початку ХХ ст., зумовило повернення практики включення розлогих цитат, а то й цілих документів до текстів досліджень.

41 документ з історії церкви останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. вміщений у додатках до колективної монографії „Міжконфесійні взаємини на півдні України XVIII – ХХ століття” [362]. 4 документи, які стосуються церковного устрою Азовського війська 1833 – 1837 рр., з фо-ндів ІР ЦНБ і ДАОО опубліковані в додатках до монографії Л. Маленко [363]. Окремі матеріа-ли з релігійної історії Азовського та інших козацьких формувань регіону надруковані у виданні „Козацтво на Півдні України. Кінець XVIII – ХІХ ст.” [364] 7 документів, які мають відношення до історії церкви грецьких переселенців до північного Приазов’я, вміщені в роботі А. Гедьо [365].

Почали з’являтись і суто археографічні публікації. Інформація, яка стосується релігійного життя, міститься у кількох виданнях, які присвячені іншим аспектам минулого південноукраїнського регіону [366]. Особливо варто відмітити серію „Джерела з історії Південної України”, започатковану Запорізьким відділенням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України [367].

Таким чином, опрацювання рукописних матеріалів 32 архівних, музейних і бібліотечних зібрань, робота щодо виявлення опублікованих джерел дозволяють стверджувати, що наявні джерела з історії православної церкви на півдні України хоча і є розпорошеними, в цілому являють собою комплекс, який може служити репрезентативною базою для досягнення мети, поставленої перед нашим дослідженням. При цьому слід зважати на нерівномірну репрезентативність: не всі аспекти церковної історії відбились у виявлених матеріалах з однаковою повнотою, що зумовлене як втратами первісного складу джерельної бази, так і специфічністю деяких сфер духовного життя.

При тому, що кілька праць, які мали відношення до історії церкви на Півдні, з’явилось до 30-х рр. ХІХ ст., активна публікація досліджень, присвячених релігійному минулому краю, розпочалася після утворення ОТІС: вивчення церковної історії стало важливою складовою систематичної і різноаспектної роботи з дослідження минулого регіону. Серед членів товариства найбільш плідно працювали в цій царині Гавриїл (Розанов), С. Серафімов, А. Лебединцев, М. Мурзакевич.

Важливим імпульсом для посилення зацікавленості у вивченні церковної історії, розширення кола авторів, які займались відповідною проблематикою, стало створення офіційних друкованих органів духовної влади — Єпархіальних відомостей — перші з яких на теренах Російської імперії почали видаватись у 1860 р. в Херсонській єпархії. Утворення „Катеринославських єпархіальних відомостей” прямо пов’язане з діяльністю єпископа Феодосія (Макаревського), якому належить помітне місце в історіографії історії церкви. Загалом на сторінках Херсонських, Таврійських і Катеринославських єпархіальних відомостей з’явилось більше сотні досліджень з історії православ’я в краї останньої чверті XVIII – середини ХІХ ст. Окремі роботи з церковної історії Півдня друкувались у „Новоросійському календарі”, „Південному збірнику”, „Київській Старовині”, „Російській Старовині”, „Російському архіві”, „Вірі і Розумі”, „Душекорисному читанні”, „Вчених записках імператорської Академії наук”, інших виданнях. Праці, що виходили на сторінках цих видань, були досить неоднаковими за повнотою і рівнем науковості, достовірності, за використаними методологічними підходами, що великою мірою залежало від редакційної політики.

Церковна проблематика знаходилась у сфері наукових інтересів ряду членів Учених архівних комісій, створених на Півдні. Особливо активно працювали на цій ниві В. Біднов та В. Машуков.

Роботи, присвячені церкві на півдні України, з’являлись не лише в часописах, але й окремими виданнями, серед яких на особливу увагу заслуговують довідкові видання М. Родіонова, єпископа Гермогена, Ф. Міляновського, праці, присвячені окремим південноукраїнським монастирям, єпархіальним архієреям, Касперівській іконі Божої Матері, вікаріатству в Херсоні.

З огляду на перебування церкви на Півдні в структурі православної церкви Російської імперії принципово важливим є вивчення робіт Філарета (Гумілевського), П. Знаменського, О. Доброклонського, М. Григоровича, І. Знаменського, Ф. Благовідова, О. Папкова, К. Дьяконова, Б. Тітлінова, інших дослідників ХІХ – початку ХХ ст., які звертались до різних аспектів релігійної історії імперії.

Невідокремленість церкви від держави, тісне переплетення релігійної сфери з іншими сторонами життя, релігійність світогляду авторів зумовили появу в ХІХ – у перші десятиліття ХХ ст. дуже широкого спектру робіт, основним предметом яких історія церкви не була, але в яких міститься й інформація про факти, що мають пряме відношення до минулого православ’я в південному краї. В цьому плані важливими є блоки досліджень із соціально-економічної історії краю, праці, присвячені окремим населеним пунктам, світським навчальним закладам, козакознавчі, біографічні роботи.

Набагато менше плідним для вивчення церковного минулого став період кінця 1920-х – кінця 1980-х рр., що прямо обумовлювалось пануванням марксистської ідеології в Радянському Союзі. Характерною прикметою цього періоду став більший внесок у дослідження релігійної проблематики закордонних, аніж радянських, науковців. Особливою грунтовністю відзначаються праці з історії церкви в Російській імперії І. Смолича та Г. Фріза.

З „перебудовчими процесами”, відзначенням 1000-річчя хрещення Русі пов’язаний початок третього періоду в історіографії церковної історії і Російської імперії, і південного краю. Потужного імпульсу регіональні дослідження набули з проголошенням незалежності України. Посилення інтересу до проблематики знайшло втілення, між іншим, у появі чисельних краєзнавчих праць, авторами значної частини яких стали аматори. Відродилась забута за радянських часів традиція активної публікації досліджень духовними особами.

Вивченню церковної історії Російської імперії в цілому присвячуються праці переважно науковців Російської Федерації, серед яких слід відмітити С. Римського, М. Нікуліна, Ю. Кондакова, Є. Вішленкову, С. Чимарова. Втім, у їхніх роботах не приділяється належної уваги аналізу ситуації, що мала місце на теренах України.

У контексті пожвавлення інтересу до минулого, до духовної історії з кінця 1980-х рр. значно збільшилась кількість робіт, які, будучи присвячені світській проблематиці, звертаються і до окремих аспектів релігійної історії Півдня.

Джерела з історії православної церкви на півдні України останньої чверті XVIII – cередини ХІХ ст. виявлені у зібраннях 32 архівів, музеїв, рукописних відділів бібліотек України, Російської Федерації та Польщі.

Фонди південноукраїнських архівних установ сформувались переважно внаслідок діяльності місцевих органів влади. Тож найбільш представницькими в їхніх зібраннях є документи, які продукувались та одержувались консисторіями і духовними правліннями. Це спостереження є справедливим і по відношенню до фондів ЦДІАК України. Документи місцевих органів влади превалюють і в зібраннях ІР НБУ. Разом із тим, через специфіку фондоутворення тут відклались переважно колекції, зібрані свого часу дослідниками історії краю, перш за все — Гавриїлом (Розановим) і Я. Новицьким.

Документація, яка велась духовенством на парафіяльному і благочинницькому рівнях, представлена в зібраннях НКМ. Копії законодавчих документів, ордери Г. Потьомкіна, геометричні плани зберігаються в ДІМ. В інших музеях регіону виявлені лише поодинокі, хоча в багатьох випадках і такі, які представляють велику цінність, джерела.

Зібрання неопублікованих матеріалів, що знаходяться в південноукраїнських бібліотеках, являють собою переважно документи особистого походження. Матеріали приватного листування превалюють у фондах ВР РНБ, РВ ІРЛІ РАН, представлені в АСПбІІ РАН.

На відміну від українських архівів, у РДІА, РДА ВМФ, РДАДА сконцентровані головним чином документи, продуковані в результаті діяльності центральної влади, яка взаємодіяла з владою місцевою в питаннях, що стосувались церкви. Надзвичайно цінними є зібрання картографічних матеріалів, описово-статистичних джерел РДВІА.

Значна частина джерел на сьогодні збережена завдяки систематизації законодавчих документів Російської імперії, виданню матеріалів, які стосувались сучасних упорядникам і кореспондентам подій та фактів. Надзвичайну цінність становлять законодавчі матеріали, опубліковані в ПЗЗРІ, Зводі законів Російської імперії, ПЗПіР; витяги зі всепідданих річних звітів обер-прокурора Синоду; щорічно друковані в „Новоросійському календарі” переліки установ вертикалі управління південноукраїнських єпархій, іменні списки складу посадовців цих установ; повідомлення про новини релігійного життя, що розміщувались на шпальтах газет, у номерах „Херсонських єпархіальних відомостей”, виданих до 1862 р.

Разом із тим, археографічна діяльність була важливою складовою тих дослідників, які вивчали церковну історію Півдня. У ХІХ – в перші десятиліття ХХ ст. поширеною була практика наведення розлогих цитат або цілих документів у тексті дослідницьких робіт, розміщення документів у додатках. Крім того, друкувались і суто археографічні публікації. Їх виданню надзвичайну увагу приділяли члени ОТІС, ТУАК, КУАК. Чимало документальних матеріалів було вміщено на сторінках Єпархіальних відомостей. Окремими виданнями побачили світ твори та листи кількох південноукраїнських єпархіальних архієреїв, спогади про цих осіб. Матеріали з історії церкви на Півдні увійшли до цілої низки археографічних робіт, не присвячених безпосередньо цій проблематиці.

Негативно відбились на справі видання документів із церковної історії панування атеїстичних поглядів, марксистської ідеології в Радянському Союзі, обмеженість доступу більшості західних дослідників до фондів українських і російських архівних установ: упродовж 6 десятиліть були видані лише поодинокі документи, які мають відношення до проблематики нашого дослідження. Натомість з кінця 1980-х рр. спостерігається розширення кола дослідників, які звертаються до видання джерел з історії церкви. Щоправда, в багатьох випадках мають місце квазіархеографічні публікації, а в переважній більшості суто археографічних робіт джерелам з релігійної історії приділяється досить скромне місце.

Посилання

358. Российское законодательство Х – ХХ веков. — Т. 6. Законодательство первой половины ХІХ века. — М.: Юрид. лит., 1988. — 422 с.

359. Днепропетровску 200 лет. 1776 – 1976. Сборник документов и материалов. — К.: Наукова думка, 1976. — 511 с.; Херсону 200 лет, 1778 – 1978: Сборник документов и материалов. — К.: Наукова думка, 1978. — 405 с.; Севастополю — 200 лет, 1783 – 1983: Сборник документов и материалов. — К.: Наукова думка, 1983. — 410 [5]с.; 2 л. ил.; Симферополю 200 лет. 1784 – 1984: Сборник документов и материалов. — К.: Наукова думка, 1984. — 319 с.; 2 л. ил.

360. Селянський рух на Україні 1850 – 1861 рр. Збірник документів і матеріалів. — К.: Наукова думка, 1988. — С. 45 – 47.

361. Суворов А.В. Письма. — М.: Наука, 1986. — 808 с.; Екатерина ІІ и Г.А. Потемкин. Личная переписка 1769 – 1791. — М.: Наука, 1997. — 992 с.

362. Міжконфесійні взаємини на Півдні України XVIII – ХХ століття…

363. Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828 – 1866). — Запоріжжя, 2000. — 513 с.

364. Козацтво на Півдні України. Кінець XVIII – ХІХ ст. / Автори-упорядники: О.А. Бачинська й ін., гол ред. В.А. Смолій. — Одеса: Друк, 2000. — 282 с.

365. Гедьо А.В. Джерела з історії греків Північного Приазов’я (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) — К., 2001. — 245 с.

366. Заметки и воспоминания русской путешественницы по России в 1845 году // Летопись Причерноморья. Археология, история, нумизматика… — Херсон, 1999. — № 1. — С. 87 – 98; Бойко А.В. Окладні книги Катеринославського намісництва за 1782 – 1788 роки // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII – ХІХ століття. — Вип. 7. — Запоріжжя: РА „Тандем – У”, 2003. — С. 90 – 125; Анцишкін І.В. Опис містечка Нікополя 1860 року // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII – ХІХ століття. — Вип. 7. — Запоріжжя: РА „Тандем – У”, 2003. — С. 141 – 152; Романюк В.П., Ершов Л.А. Быть, а не казаться: Александр Стурдза и его время. — К.: „Автограф”, 2004. — 296 с.

367. Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина XVIII – перша половина ХІХ століття). — Запоріжжя, 1999. — 426 с.; Козирєв В.К. Південна Україна у внутрішній політиці Російської імперії та СРСР (XVIII – ХХ століття). — Запоріжжя, 2002. — 373 с.; Епістолярна спадщина родини Нечаєвих (кінець XVIII – перша половина ХХ століття) / Упорядники: С. Абросимова, І. Анцишкін, Н. Сурева та інші. Наук. ред. А. Бойко // Джерела з історії Південної України. Том 3. — Запоріжжя: РА „Тандем – У”, 2003. — 488 с.