Джерела з релігійної історії

І.І.Лиман

Принципово важливою умовою створення повноцінного історичного дослідження є використання репрезентативної джерельної бази, яка, за формулюванням В. Брехуненка, по-перше, відображає основні інформативні властивості масиву джерел із проблематики, а, по-друге, за інформативним потенціалом відкриває можливості для повнокровного відтворення відповідного фрагмента минулого [199]. При тому, що до первісної джерельної бази дослідження відносяться писемні, речові, етнографічні, лінгвістичні джерела, ключовою структурною складовою тут виступають саме джерела першого із зазначених типів. Така теза не означає ігнорування речових, етнографічних і лінгвістичних джерел, хоча вони і використовуються нами переважно опосередковано, шляхом опрацювання робіт архітекторів, археологів, мистецтвознавців, етнографів і філологів. Інформативні можливості саме писемних джерел у видовому різноманітті останніх — законодавчих, актових, справочинних, описово-статистичних, наративних, картографічних — дозволяють вирішити завдання, які поставлені перед нашим дослідженням.

Для наближення реальної джерельної бази до потенційної є необхідність залучення якомога ширшої сукупності писемних джерел, що, у свою чергу, потребує проведення суцільної евристики в установах, де існує гіпотетична можливість збереження відповідних матеріалів. Така потреба, зі свого боку, викликана тим, що особливості руху фондоутворення, історичні події останньої чверті XVIII – ХХ ст. значною мірою обумовили розпорошеність документів, які мають відношення до православної церкви на півдні України 1775 – 1861 рр.

Тож, з метою виявлення таких матеріалів, була проведена евристична робота в зібраннях архівів, історичних і краєзнавчих музеїв, бібліотек Автономної Республіки Крим, обласних, районних центрів Південної України і деяких прилеглих регіонів, міста Севастополя, центральних архівах та бібліотеках України, Російської Федерації, Польщі.

Значний відсоток одиниць зберігання становлять документи фондів консисторії та духовних правлінь. Вони є джерелом інформації стосовно фактично всіх сфер діяльності відповідних органів єпархіальної влади, частково — функціонування місцевого духовенства і релігійного життя парафіян. У той же час, через свою фрагментарність документи жодного окремого зібрання не дають достатньо можливостей для реконструкції відповідних аспектів церковного життя.