Грушевський Михайло Сергійович

Олександр Музичко

(17.09.1866, м. Холм – 24.11.1934, м. Кисловодськ) – академік.

З родини викладача. Випускник історико-філологічного факультету університету Св. Володимира (1890 р.). Ординарний професор кафедри всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи Львівського університету (1894 – 1914 рр.).

Голова Української Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 р.). Засновник Українського наукового товариства (1907 р.).

Засновник Українського соціологічного інституту у Празі.

Академік ВУАН (1923 р.). Професор історії Київського державного університету, керівник історико-філологічного відділу ВУАН.

Дійсний член Академії Наук СРСР (1929 р.).

Дійсний член Історичного товариства Нестора літописця (1890 р.), дійсний та почесний член Наукового товариства імені Т. Шевченка, член Українсько-руського педагогічного товариства у Львові (1894 р.), член-кореспондент Краківської Академії Наук (1895 р.), член археографічної комісії Московського археологічного товариства (1900 р.), Одеського товариства історії і старожитностей (1901 р.), академік Чеської Академії Наук (1914 р.), Академії Наук СРСР (1929 р.). Почесний доктор Харківського університету (1907 р.), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917 р.).

Ініціатор створення Комісії дослідження історії Полудневої України ВУАН та концептуального та фактологічного збірника “Полуднева Україна”, підготовленого із залученням провідних південноукраїнських істориків. Історія Південної України була предметом як концептуальних, так і конкретно-історичних роздумів М. Грушевського. Історія регіону відбилася в різних жанрах його студій: рецензіях, гранд-наративах, статтях, популярних нарисах.

Чітко окреслив географічні межі Південної або Полудневої України: поєднання Степової України (Херсонська, Катеринославська й Таврійська губернії) та ЧорноморськоАзовського узбережжя. Наголошував на українському характері цих земель, зауваживши, що вони “від самого початку (з XVIII ст.) колонізувалися українським елементом…, в якому тонуть навіть значні іншонародні острови”. Цією тезою він відкидав трактування цього регіону як “Новоросії”. Крім того, вчений акцентував увагу на необхідності активізації досліджень цього регіону, оскільки “Полуднева Україна як цілість лишається неясною”, підкреслював важливість з’ясування зв’язків економічних, культурних і політичних процесів, що відбувалися на території Півдня, з історією українського народу. Зауважував, що в українському історичному процесі є “потяг до великих степових транзитних шляхів”, на яких відбувався обмін культурних впливів Сходу і Заходу. Акцентував увагу на проникненні з ЧорноморськоАзовського узбережжя “елементів цивілізації середземноморської і передньоазійської”. Доводив важливість Південної України не тільки для українців, але й для світової науки, оскільки цей регіон був “ареною зустрічі та боротьби світових культур”.

Обгрунтував концепт чорноморської орієнтації України, що був викликаний до життя процесом освоєння Південної України слов’янською українською людністю, який тривав впродовж тисячоліть. В культурно-історичному аспекті цей процес існував як боротьба степу і морського побережжя. Хронологічно його можна поділити на такі періоди: часи палеонтологічні (до зустрічі місцевого життя з історичним народом Середземного моря і Малої Азії); період античний (від цієї зустрічі та зв’язків постійних факторій і до початку візантійської доби); часи панування кочівницьких орд в Степах і на Кримському півострові та узбережжі Візантії; козацька доба (від кінця XVI і до кінця XVIII століття); доба нового заселення (починається з ліквідації Запорожжя і Кримської Орди).

“Полудневе розселення”, за якого анти “з розгону доскочили до моря”, вважав М. Грушевський, дало початок так званій Чорноморсько-дунайській добі, що відіграла дуже важливу роль в соціальній і культурній еволюції українського народу. Ця роль, на думку М. Грушевського, полягала у тому, що ведене стихійним потягом до моря, до сонця, до теплішого підсоння, до буйнішого життя, антське розселення викотилося з лісового поясу в райони степові і передстепові і досягло крайньої мети своїх змагань – Чорного і Азовського морів. Тим самим українські племена в момент антського розселення отримали ту територію, яку доля судила їм як “їх історичний верстат”. Чорноморські степи від непам’ятних часів служили битим шляхом з Подунав’я, з Середньої Азії, з Балканських країв до Туркестану, Середньої Азії і звідти до Індії, через Афганістан, і до Китаю. Азовсько-каспійські степи відкривали українському Чорномор’ю дорогу через “Залізні ворота”, теперішній Дербент і Дагестан, до Персії, Перської затоки й Індійського океану. Грандіозна будова Київської держави теж трималася на чорноморській економічній базі. Коли ж ця база, що їй Київська держава завдячувала своїми блиском і славою – панування над чорноморською комунікацією, торгівлею і транзитом – ослабла, київська будова впала, а українська спільнота з ролі провідної була переведена на роль залежну.

Завдання чорноморської орієнтації незалежної України, на думку М. Грушевського, полягало у ініціювання нею економічного і культурного співробітництва народів Чорного моря, результатом якого могло б стати не лише створення сильної економічної бази, а й відновлення за допомогою сучасних технічних засобів старих природних торговельних шляхів до Індії, Середньої Азії й Китаю, до Перської затоки, Сирійського узбережжя, Аравії та Єгипту.

Зважаючи на культурно-історичний зміст чорноморської орієнтації (боротьба Степу і Моря) здобуття Україною чорноморських земель означало її вихід не лише до морських, а й до сухопутних комунікацій світового значення.

У фундаментальній “Історії України-Руси” М. Грушевський детально висвітлив такі питання як вплив Візантії на розвиток Південної України, міграції народів, запровадження християнства, роль Криму, грецька та італійська колонізація. Особливо вагоме місце у доробку історика посідає історія формування та розвитку козацтва. Він тісно пов’язав цей процес з соціально-економічним та політичним розвитком регіону.

Вибрані публікації про М.С. Грушевського та рецензії на його праці:

Пріцак О. У століття народин М. Грушевського // Листи до приятелів. – Нью-Йорк, 1966. – Ч. 157 – 159. – Кн. 5 – 7. – С. 1 – 18.

Домбровський О. Геродотова Скитія в Історії України-Руси М. Грушевського // Український історик. – 1968. – № 1 – 4. – С. 60 – 68.

Пріцак О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. – К., Кембрідж, 1991. – 80 с.

Винар Л. Михайло Грушевський: Історик і будівничий нації (статті і матеріали). – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. – 304 с.

Ващенко В.В. Лекції з української історичної науки другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський). Монографія. – Дніпропетровськ, 1998. – 144 с.

Тельвак В.В. Теоретико-методологічні підстави історичних поглядів Михайла Грушевського (кінець ХІХ – початок ХХ століття): Монографія. – Нью-Йорк-Дрогобич, 2002. – 236 с.

Гирич І. До проблеми народництва та державництва у зв’язку з постаттю М. Грушевського // Держави, суспільства, культури: Схід і Захід. Збірник на пошану Ярослава Пеленського. – НьюЙорк, 2004. – С. 387 – 398.

Верба І.В. Грушевський М.С. // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 6: Го-Гю. – К., 2006. – С. 557 – 563.

Дашкевич Я. М. Грушевський – історик народницького чи державницького напряму? // Дашкевич Я. Постаті. Нариси про діячів історії, політики і культури. –Львів, 2006. – С. 351 – 368.

Гирич І. Знакова стаття О. Пріцака // Україна модерна. – 2007. – Ч. 12 (1). – С. 149 – 169.

Ващенко В.В. Від самопрезентації до методології: психобіоісторіографічний вимір історіописання М. Грушевського. – Дніпропетровськ, 2007. – 324 с.

Домащенко Л.М. Дещо про особливості обгрунтування чорноморської орієнтації України в працях Михайла Грушевського // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2008. – Вип. 89 – 90. – С. 60 – 63.

Верба І.В. Михайло Грушевський: останній період перед еміграцією (квітень 1918 – квітень 1919 рр.) // Соціальна історія: науковий збірник / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Кафедра історії гуманітарних факультетів. – К., 2008. – Вип. 3. – С. 53 – 58.

Корольов Г. Ідея чорноморської федерації у поглядах Михайла Грушевського // Український історичний журнал. – 2011. – Вип. 6. – С. 68 – 79.

Плохій С. Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського / Пер. з англ. Микола Климчук. – К., 2011. – 600 с.

Adamski Ł. Nacjonalista postępowy: Mychajło Hruszewski i jego poglądy na Polskę i Polaków. – Warszawa, 2011. – 369 s.

Твори: У 50 т. / редкол.: П. Сохань, Г. Папакін І. Гирич та ін. – Львів, 2002. – Т. 46. Кн. І: Рецензії на праці Михайла Грушевського (1890 – 1914) / упор. В. Тельвак. – Львів, 2015. – 600 с.

Твори: У 50 т. / редкол.: П. Сохань, Г. Папакін, І. Гирич та ін. – Львів, 2002. – Т. 46. Кн. II: Рецензії на праці Михайла Грушевського (1915 – 1938) / упор. В. Тельвак. – Львів, 2015. – 512 с.

Вибрані праці М.С. Грушевського, що стосуються історії Південної України:

Южнорусские господарские замки в половине XVI века. – К., 1890. – 33 с.

Рец. на: Кулаковский Ю. К истории Готской епархии в Крыму в VIII веке // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. – Т. ХХVІІІ. – 1899. – Кн. ІІ. – С. 2.

Рец. на: Бертье-Делагард А.Л. К истории христианства в Крыму. Мнимое тысячелетие. Вымысел и реальность в истории Георгиевского Балаклавского монастыря // Записки Императорского Одесского Общества Истории и Древностей. – 1910. – Т. ХХVIII // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. –Т. СІV. – 1911. – Кн. ІV. – С. 207.

Рец. на: Пападимитриу С. Древнейшие сведения об острове Березани // Записки Одесского общества истории и древностей. – Т. 28 // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. – Т. СІV. – 1911. – Кн. 4. – С. 201 – 202.

Рец. на: Шестаков С.П. Очерки по истории Херсонеса в VIХ века по р. хр. // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. – Т. СІІ. – 1911. – Кн. ІІ. – С. 194 – 195.

Рец. на: Бертье-Делагард А.Л. Как Владимир осаждал Корсунь // Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук. 1910. кн. 1 // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. – Т. СІХ, – 1912. – Кн. ІІІ. – С. 178 – 181.

Рец. на: Шахматов А. Корсунская легенда о крещении Владимира // Записки наукового товариства імені Т. Шевченка. – Т. СІХ. – 1912. – Кн. III. – С. 173 – 181.

Запорожье и Запорожская Сечь // Энциклопедический словарь т-ва “Братья А. и И. Гранат и К.”. – 7 изд. – СПб., 1913. – Т. ХХ. – С. 519 – 531.

Орієнтація чорноморська // Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991. – С. 144 – 146.

Степ і море в історії України // Український історик. – 1991. – Вип. 3 – 4. – С. 110 – 111; 1992. – Вип. 1 – 4. – С. 112 – 115.

Історія України-Руси. – Т. 1 – 10. – К., 1991 – 1998.

Грецькі колонії на Україні // Грушевський М. Твори: у 50 т. Т. 9. Серія: історичні студії та розвідки (1917 – 1923). – Львів, 2009. – С. 340 – 342.

Морські походи козаків // Грушевський М. Твори: у 50 т. Т. 9. Серія: історичні студії та розвідки (1917 – 1923). – Львів, 2009. – С. 365 – 366.

Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду // Український історичний журнал. – 2016. – № 1. – С. 176 – 194.