Анотований покажчик документів вищих органів влади Російської імперії стосовно православної церкви на півдні України (1775 – 1861 рр.)

Ігор Лиман

До покажчика ввійшли анотації тих документів вищих органів влади, що розміщено в Повному Зібранні законів Російської імперії та збереглися у фондах архівних і музейних установ України.

Є доречним згадати деякі характеристики Повного Зібрання законів, які дають змогу краще зрозуміти значення цього видання для вивчення історії православної церкви. У період з 21 травня 1828 р. по 1 квітня 1830 р. було надруковано Перше Повне Зібрання, до якого включалось більше 30 тисяч документів, прийнятих у 1649 – 1825 рр. (до оприлюднення маніфесту від 12 грудня про вступ на російський престол Миколи І). Ці документи об’єднуються в 40 томів і мають суцільну нумерацію. Крім того, до Першого Повного Зібрання увійшли хронологічний та алфавітний покажчики, книги штатів і тарифів. Пізніше було надруковано як додаток до Першого Повного Зібрання книгу креслень та малюнків, яка, втім, не увійшла в загальну нумерацію томів. Отже, офіційно вважається, що Перше Повне Зібрання складається з 45 томів. Документи 1775 – 1825 рр., яких налічується більше 16 тисяч, друкувались, починаючи з тому ХХ.

Ще під час роботи над Першим Повним Зібранням була розпочата діяльність зі складання Другого Повного Зібрання законів Російської імперії, яке охопило період з 12 грудня 1825 р. по 28 лютого 1881 р. і склало 55 томів, що об’єднали більше 61 тисячі документів із суцільною нумерацією. Більшість томів Другого Повного Зібрання через велику кількість документів, що видавались щороку, складались із кількох (двох або трьох) відділень, які являли собою окремі книги. Документи 1825 ? 1861 рр., кількість яких становить майже 38 тисяч, увійшли до перших 36 томів, що склали 73 книги. Згадаймо, що пізніше видавались 33 томи Третього Повного Зібрання, які вмістили документи з 1 березня 1881 р. по 1913 р.

Таким чином, до Першого та Другого Повних Зібрань законів Російської імперії включено більше 54 тисяч документів 1775 ? 1861 рр., що є надзвичайно строкатими за формою та змістом. Ця строкатість відмічалась фактично кожним юристом, який звертався до Повного Зібрання законів. Річ у тім, що в російському праві було відсутнє чітке визначення закону. В самому ж законодавстві обумовлювалось, що закони можуть видаватись у вигляді уложень, статутів, установлень, грамот, положень, наказів (інструкцій), маніфестів, рескриптів, указів, думок Державної Ради та доповідей, затверджених імператором. Як зауважив авторитетний фахівець у галузі права О. Шебанов, для всіх цих документів спільним було лише те, що вони виходили від царя або санкціонувались ним [811]. Хоча юристи ХІХ ст. і намагались дати визначення кожного із наведених вище термінів, які входили до поняття закону, можна погодитись із твердженнями, що “в Росії юридична термінологія ніколи не відрізнялась особливою визначеністю та сталістю. Тому з тим чи іншим найменуванням, під яким виходив у світ даний закон, не пов’язувався завжди один визначений зміст, і нерідко практика вживала відомі терміни у вельми відмінних розуміннях”, та “Терміни: уложення, статут, установлення, положення, наказ вживаються у нас в різноманітних випадках, і між ними немає можливості провести яку-небудь і скільки-небудь точну юридичну межу” [812]. Лише умовно уложення визначались юристами як закони, які представляли в опрацьованому вигляді якусь галузь законодавства (кодекс); статути — як зведені документи, що стосувались якоїсь галузі суду або управління; положення — документи, розраховані на тривалу дію, регулюючі певну сторону життя держави чи верстви, або такі, що визначали структуру та функції якогось органу; маніфест — урочистий документ монарха, у якому він проголошував свої права, наміри, повідомляв про надзвичайну подію або про вжиття важливих заходів; рескрипт — документ, адресований імператором певному посадовцю з викладенням покладеного на нього доручення, оголошення подяки, призначення нагороди. У формі положень Комітету Міністрів публікувались рішення Комітету Міністрів після їх затвердження імператором; у формах іменного указу, указу, що об’являвся, височайшої волі або затвердженої доповіді публікувались законодавчі документи, які представлялись на розгляд царя і затверджувались ним; у формі височайше затвердженої думки Державної Ради публікувались матеріали, які пройшли обговорення в Державній Раді і отримали санкцію імператора [813].

Отже, до Повного Зібрання законів увійшли документи як нормативного, так і казуального змісту, які вважались узаконеннями лише через те, що виходили від верховної влади. Ця специфіка була врахована при складанні “Анотованого покажчика…”: в анотаціях використовувались терміни, що вживаються в тексті самих документів, а також формулювання, які найбільш адекватно відповідають не тільки їх букві, але й духу.

Ще однією рисою Повного Зібрання законів, яка відмічена багатьма дослідниками, була невідповідність назві в плані саме повноти: далеко не всі законодавчі документи вищих органів влади включені до зібрання. Причини цього вбачають в незадовільному стані архівної справи, деяких особливостях зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації, в намаганні укладачів дотримуватись задекларованого принципу невключення в зібрання документів тимчасових, приватних та особистих, зокрема документів про нагородження, внутрішній режим в установах тощо (щоправда, на практиці цей принцип дотримувався далеко не завжди) [814].

Повне Зібрання законів не є бездоганним з технічної точки зору: помилки в нумерації сторінок, друкарські помилки в номерах документів та датах їх прийняття в деяких випадках ускладнюють пошук. Щоправда, система розміщення матеріалів, застосована упорядниками Повного Зібрання, значною мірою зменшує вірогідність незнайдення того чи іншого документа: правовий матеріал розташований у хронологічному порядку, кожен документ має свій порядковий номер та зміст, в якому коротко викладається сутність. До того ж, значно полегшують пошук хронологічний та алфавітний покажчики. Але і ця система іноді порушувалась: через неможливість встановити точну дату прийняття стосовно багатьох документів позначено лише місяць, без уточнення числа. До того ж, інколи в текстах документів стосовно попередніх указів, постанов та ін. називалась не та дата, яка позначалась у тексті їх самих. Така неузгодженість пояснюється тим, що в одних випадках при датуванні позначався день доповіді законопроекту імператору, в інших — день прийняття документа, у третіх — дату його оприлюднення чи розсилки. У разі, якщо досліднику невідома точне датування документа, який його цікавить, у пошуку не в усіх випадках може допомогти хронологічний покажчик, оскільки зазначений у ньому зміст документів не завжди адекватно відображає сутність того чи іншого матеріалу. Що ж стосується алфавітного покажчика, складеного укладачами Повного Зібрання законів, який дійсно завдяки “високій юридичній майстерності” останніх представляє “найбільший інтерес з техніко-юридичної точки зору” [815], то він також не в усіх випадках дає можливість знайти потрібний документ чи тим більше комплекс документів, які мають відношення до певної тематики, оскільки деякі з них лише побіжно стосуються теми, що цікавить дослідника, а алфавітний покажчик побудований за принципом розподілу документів за основним предметом та за предметом законодавства.

Всі обставини, розглянуті вище, враховані при складанні “Анотованого покажчика…”. Щоб звести до мінімуму вірогідність пропуску потрібних матеріалів, всі документи Повного Зібрання законів за 1775 ? 1861 рр., яких налічується більше 54 тисяч, опрацьовані методом суцільної евристики, так само опрацьовані хронологічний та алфавітний покажчики.

Для забезпечення можливості більш ефективного пошуку в “Анотованому покажчику…” потрібних матеріалів відомості про кожний документ побудовані за такою схемою: спочатку позначається рік, місяць та день, які наведені укладачами Повного Зібрання при датуванні; після цього подається короткий зміст, наведений у Повному Зібранні; далі позначаються зібрання, том, відділення (якщо йдеться про матеріали Другого Повного Зібрання), порядковий номер документа в Повному Зібранні, сторінки, на яких він надрукований. Після цього подається коротка анотація, в якій звертається увага саме на ті аспекти змісту документа, які мають відношення до православної церкви на півдні України.

Через те, що нумерація сторінок у багатьох томах кілька разів починається з початку (йдеться переважно про томи Другого Повного Зібрання, в яких окремо нумеруються сторінки із текстом актів, зі штатами і табелями, кресленнями та малюнками), відповідні позначки зроблені після наведення номера тому чи відділення. У разі, коли в Повному Зібранні законів окремо зазначається день оприлюднення чи розсилки документа, така позначка наводиться і в “Анотованому покажчику…”. Друкарські помилки, припущені при публікації Повного Зібрання, збережені лише в тих випадках, коли їх виправлення може ускладнити пошук документів (зокрема, коли в окремих блоках сторінок порушена нумерація). Короткий зміст документів, відтворений, уточнений або складений упорядниками Зібрання, наводиться без перекладу і в незмінному вигляді, за виключенням заміни “?“ на “е”, “і” на “и” та опущення твердого знаку наприкінці слів.

При складанні анотації кожного документа враховано текст короткого змісту, наведеного в Повному Зібранні, з тим, що в одних випадках він доповнений або уточнений, а в інших — зроблено акцент на тих положеннях, які торкаються заявленої в назві “Анотованого покажчика…” тематики. Тому у випадках, коли більша частина документа не має відношення до регулювання проблем, пов’язаних із православною церквою на півдні України, анотується не весь текст, а лише його окремі положення. Якщо в матеріалі ведеться або хоча б згадується про установи, осіб, які діяли на півдні України, або про події, які відбувались у регіоні, і це не відображено в наведеному короткому змісті, в анотації обов’язково подається відповідне зазначення.

В “Анотованому покажчику…” не розглядаються матеріали, які, хоча і стосуються православної церкви, але являють собою документи казуального характеру, які мали врегулювати конкретну проблему виключно за межами Південної України і не впливали на регіон. Не розглядаються і документи, відносно яких немає ніякої інформації щодо застосування на теренах південноукраїнського краю. Йдеться, зокрема , про імператорські укази, якими іноземцям давався дозвіл на збирання в Російській імперії пожертв на ту чи іншу релігійну споруду. Укази імператора, які виходили з приводу народження, вінчання або смерті членів імператорської родини, розглядаються в тих випадках, коли ці документи були дані Синоду або в них конкретно зазначалась необхідність вживання певних заходів по духовному відомству.

Документи вищих органів влади, які стосуються православної церкви на півдні України і збереглися у вітчизняних архівах, анотуються лише в тому випадку, якщо вони не були вміщені у Повному Зібранні. Серед них переважають документи казуального характеру, які відносились лише до окремих осіб чи релігійних споруд, укази Синоду, якими до підлеглих духовного відомства доводилась воля імператора. Представлені і документи, які мали позначку “секретно” і тому не могли увійти до Повного Зібрання. Співвідношення загальної кількості документів, які розглянуто в “Анотованому покажчику…”, і чисельності документів, вміщених у Повному Зібранні, виглядає таким чином:

Таке співвідношення обумовлене не тільки принципами включення документів у Повне Зібрання, але і станом збереженості матеріалів у вітчизняних архівних і музейних установах. Якщо про укази кількох років знайдено згадки лише в більш пізніх документах, то за ряд років збереглися так звані указні книги деяких церков і духовних правлінь, у які підшивались усі копії документів вищих органів влади, які надходили на місця. Відповідно за ці роки і кількість неопублікованих документів, які анотуються, є більшою.

Для більшої зручності використання відомості про кожний неопублікований у Повному Зібранні законів Російської імперії документ подаються за схемою, наближеною до схеми подання інформації про документи Повного Зібрання: позначається рік, місяць та день; відмічається вид документа або установа, якою він був прийнятий, після чого міститься посилання на архівну чи музейну установу, одиницю зберігання, в якій виявлено документ. Далі подається коротка анотація, у якій звертається увага саме на ті аспекти змісту документа, що мають відношення до православної церкви на півдні України.

У випадках, коли відомі лише дати отримання документів на місцях, або ж точна дата прийняття документів відсутня в паперах місцевих установ, які містять згадки про них, у “Анотованому покажчику…” при позначенні місяця або дня в квадратних дужках поставлено знак запитання.

Усі документи в “Анотованому покажчику…” розташовані за хронологічним принципом.

Для полегшення пошуку матеріалів складено тематичний, іменний і географічний покажчики. Науково-довідковий матеріал видання включає і словник застарілих та рідковживаних слів.

Посилання

811. Шебанов А.Ф. Полное Собрание законов Российской империи (из истории систематизации законодательства в России) // Труды Всесоюзного юридического заочного института. Проблемы истории государства и права. — М., 1970. — Т. ХІV. — С. 288.

812. Филиппов А.Н. Учебник истории русского права, изд. 4. — Ч. І. — Юрьев, 1912. — С. 508; Алексеев А.С. Русское государственное право. — М., 1897. — С. 265.

813. Шебанов А.Ф. Полное Собрание… — С. 289.

814. Российское законодательство Х – ХХ веков. — Т. 6. Законодательство первой половины ХІХ века. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 18 – 19; Филиппов А.Н. К вопросу о составе Первого Полного Собрания законов Российской империи. — М., 1916. — С. 18, 127; Филиппов А.Н. Учебник истории… — С. 573; Шебанов А.Ф. Полное Собрание… — С. 290 – 292.

815. Шебанов А.Ф. Полное Собрание… — С. 294.