Словник застарілих та рідковживаних слів

Ігор Лиман

Адрес-календар (адресна книга) — списки мешканців міст, державних чиновників, представників окремих професій чи верств; могли включати різноманітні топографічні, статистичні та інші дані про населені пункти.

Акафіст — особлива служба на честь Ісуса Христа, Божої Матері чи святого, яка здійснюється стоячи.

Аколіт — кандидат на отримання сану.

Амвон — висока, частіше півкругла і висунута в середину храму частина солеї, звідки диякон проголошує єктенії, читає Євангеліє, а священик промовляє повчання.

Антимінс — чотирикутний, із льняної чи шовкової тканини плат, на якому зображується положення Христа в труні; по кутах розміщуються зображення чотирьох євангелістів, а на верхній стороні вшиваються частинки мощей.

Апробувати — схвалити.

Архідиякон — старший, перший диякон.

Архієпископ — представник вищого ступеня церковної ієрархії; один з титулів єпископа.

Архієрей — представник вищої церковної ієрархії.

Архієрейський будинок —церковно-адміністративна установа; резиденція архієрея.

Архімандрит — почесний титул, яким називались деякі ігумени монастирів.

Аршин — міра довжини, у XVIII ст. дорівнювала 71,12 см.

Атестат — посвідчення, послужний список з біографічними даними.

Аудитор — військовий чин, запроваджений у Росії за Петра І. Поєднував обов’язки справочинника, секретаря і прокурора.

Білет — свідоцтво.

Білець — особа, яка перебувала в монастирі на послушенстві, очікуючи постригу.

Благочинний — духовна посада середньої ланки. Безпосередньо контролював діяльність парафіяльного духовенства.

Бурса — гуртожиток при духовному навчальному закладі, головним чином — при семінарії.

Велика княгиня — титул, що носила дружина Великого князя за умови, що її шлюб укладений із дозволу імператора, а вона сама належала до володарного дому.

Велика княжна — титул, що належав донькам, сестрам, по чоловічій лінії — і онучкам, правнучкам і праправнучкам імператора.

Великий князь — титул, що належав синам, братам, по чоловічій лінії — і онукам, правнукам і праправнукам імператора.

Верста — давня міра довжини. Наприкінці XVIII ст. дорівнювала 500 сажнів (1066,8 метра).

Високоурочисті дні — дні сходження на престол та коронації монарха, народження та тезоіменитства імператора, імператриці, наслідника та його дружини.

Вівтар — частина храму, призначена для священнослужителів і відокремлена від середньої частини храму високим іконостасом. У вівтарі знаходиться престол з антимінсом, хрестом, Євангелієм. У вівтарі зазвичай знаходиться і жертовник.

Відро — дометрична міра об’єму рідини, яка дорівнювала 12,3 л.

Військова колегія — центральна державна установа в Російській імперії. Відала рекрутськими наборами, підготовкою офіцерів, фінансуванням армії, її озброєнням, постачанням, будівництвом військових споруд.

Вікарій — єпископ, призначений на допомогу єпархіальному архієрею.

Вікторіальні дні — дні святкування військових перемог і укладення мирних договорів.

Волость — адміністративна частина повіту.

Волохи — вихідці з Волощини, або Валахії, сучасної території Румунії.

Восприємники — хрещені батько та матір.

Всеношна — богослужіння, яке проводиться напередодні неділі і великих християнських свят. Розпочинається після заходу сонця і закінчується нерідко після опівночі. Наслідує звичай ранніх християн проводити відправи в нічний час.

Галли — (тут) французи.

Генерал-ад’ютант — почесне звання наближених до монарха осіб; обирався з генералів за особистим велінням імператриці (імператора), мав право на словах оголошувати височайшу волю.

Генерал-губернатор — вищий урядовий чиновник російської адміністрації на місцях, у руках якого зосереджувалася цивільна і військова влада. Підпорядковувався безпосередньо монарху.

Генерал-майор — за Табелем про ранги військовий чин IV класу.

Генерал-фельдмаршал — за Табелем про ранги військовий чин І класу.

Гербовий збір — мито, що стягувалось шляхом обов’язкового, у певних випадках, використання гербового паперу.

Гербовий папір — державний клеймлений папір або папір з наклеєною купованою спеціальною маркою.

Гільдійські громадяни — капці.

Говіння — утримання від вживання їжі та щоденне відвідання церкви для участі в богослужіннях та молитвах під час посту.

Городничий — представник адміністрації, який, згідно з “Положенням про губернії” 1775 р., призначався Сенатом у місто, де не було обер-коменданта, а за Статутом благочиння 1782 р. — і в місто, доручене обер-коменданту, його помічником. У ХІХ ст. призначався в повітові міста, виконував функції начальника поліції.

Губернатор — вищий урядовий чиновник адміністративно-територіальної одиниці — губернії.

Дари (святі дари) — хліб (проскура) та вино в таїнстві причастя.

Дароносиця — переносна священна посудина, в якій зберігаються запасні святі дари.

Дача — термін межового законодавства; одиниця межування; обведена при межуванні територія.

Денщик — служитель із нижчих чинів, який перебував у постійному слугуванні при офіцері або чиновнику.

Десятина — поземельна міра. Дорівнювала 2400 кв. сажень, тобто 1,09 гектара.

Дикастерія — адміністративно-судова установа при єпархіальному архієреї. Аналог консисторії.

Диякон — священнослужитель, представник білого духовенства, який не має духовної влади, будучи позбавлений права відпускати гріхи, не може, за деяким винятком, здійснювати таїнства, самостійно правити службу Божу.

Дійсний статський радник — за Табелем про ранги чиновник ІV класу.

Духобори — секта, послідовники якої вважали православ’я спотвореною вірою і порвали з ним, відмовляючись від церков, заперечуючи духовенство, чернецтво, таїнства, пости, більшість обрядів.

Духовна академія — вищий щабель духовних навчальних закладів.

Духовне правління — орган церковної влади, один із ланцюгів у вертикалі взаємин архієрея і консисторії із парафіяльним духовенством.

Дячок — член причту, який не входить до церковної ієрархії, але поставлений на церковне служіння.

Екстракт — короткий виклад справи з наведенням витягів із документів.

Євангеліє — ранньохристиянські твори, в яких йдеться про земне життя Ісуса Христа. Канонічних чотири: від Марка, Матфея, Луки та Іоанна. Одне з головних джерел християнського вчення та культу.

Єдиновірство — вид возз’єднання старообрядців із офіційною православною церквою, при якому за старообрядцями зберігається право проводити богослужіння і таїнства за стародруками і своїми обрядами за умови підпорядкування в ієрархічному відношенні православній офіційній церкві і прийняття священнослужителів від православних архієреїв.

Єктенія — ряд молитовних прохань, який складає важливу частину всіх церковних богослужінь.

Єпархія — церковно-адміністративна одиниця, підпорядкована єпархіальному архієрею.

Єпитимія — спокутування віруючим своєї провини під наглядом духівника.

Заказ (духовний заказ) — церковно-адміністративна одиниця; очолювався закажчиком, який виконував посередницькі функції між єпархіальним керівництвом і парафіяльним духовенством. Підпорядковувався протопопу (духовному правлінню).

Законовчитель — викладач Закону Божого.

Заутреня (утреня) — одне з богослужінь добового кола, що проводиться уранці.

Зашнурна (шнурова) книга — книга для запису зібраних пожертв, аркуші якої прошнуровувались і на шнурі ставилась печатка.

Заштатний монастир — обитель, на яку не виділялося грошей з казни.

Землемір (межовик) — технік, який знімав на план земельні угіддя і загалом частини земної поверхні. Назва “землемір” офіційно закріплена Межовою інструкцією 1766 р.

Ігумен — настоятель або помічник настоятеля монастиря.

Ієрей — священик.

Ієродиякон — чернець у сані диякона.

Ієромонах — чернець у сані священика.

Іконостас — у церкві художньо оздоблена стіна — перегородка зі вставленими в неї іконами, що відділяє вівтар від центральної частини.

Інок — чернець.

Кадет — вихованець військового корпусу.

Казенна палата — орган губернського управління, запроваджений у 1775 р.

Камилавка — головний убір ченця, що носиться під клобуком; головний убір, що давався як відзнака представникам білого духовенства.

Канонік — богослужебна книга, яка містить вибрані канони Богоматері, безплотним силам, ангелу охоронцю та іншим, а також деякі інші акафісти та молитви. Крім того, — низенький столик, на якому стоїть зображення розп’яття і встановлена підставка для свічок. Перед каноніком служаться панахиди.

Кантоніст — солдатський син.

Капітан — за Табелем про ранги військовий чин VIII класу.

Каплиця — християнська культова споруда, призначена для релігійних відправ і молитов. Являє собою невеличку церкву без вівтаря або простий стовп з іконою.

Катехізис — книга, затверджена вищою церковною владою як посібник для отримання християнами елементарних знань з питань віри. Переважно складався у формі запитань і відповідей.

Каяття — одне з головних таїнств у християнстві. Вважається, що при виконанні таїнства на віруючого сходить благодать, рятівна сила Духа Божого.

Келійник — слуга при особі чернечого звання.

Келія — окреме, особливе помешкання для проживання представників чорного духовенства на території монастиря чи поблизу нього.

Кіновія — невеликий монастир.

Кіш — військове товариство, громада козаків Запорозької Січі; центральний орган управління Запорозьких Вольностей.

Клірові відомості — іменні списки осіб духовного звання православного сповідання; акти, які засвідчували стан осіб духовного звання.

Клобук — чернецьке покривало, що одягалось зверху камилавки; іноді — сама камилавка.

Колезький асесор — за Табелем про ранги чиновник VІІІ класу.

Колезький реєстратор — за Табелем про ранги чиновник ХІV класу.

Колезький секретар — за Табелем про ранги чиновник Х класу.

Колодник — арештант, якому надягали дерев’яні колодки.

Комендант — начальник залоги у фортеці або укріпленого району.

Консисторія — присутнє місце, адміністративно-судова установа при єпархіальному архієреї.

Консисторський секретар — начальник канцелярії присутнього місця при єпархіальному архієреї.

Контр-адмірал — за Табелем про ранги морський чин IV класу.

Конфірмація — утвердження, рішення, затвердження.

Кормча книга (Номоканон) — перейнятий від візантійської церкви збірник церковних та державних законів. У Росії зазнав низки змін та доповнень.

Корогва (хоругва) — тут — належність релігійної ходи, закріплене на древку полотнище із зображенням Ісуса Христа, святих.

Крилас — місце в православному храмі, де знаходиться під час богослужіння клір (причетники та священнослужителі), якщо останні не беруть участь у богослужінні згідно з їхнім саном, а лише допомагають у читанні та співі.

Кумівство — народна назва духовної спорідненості. Виникає внаслідок прийняття новонародженого чи дорослого від купелі при хрещенні.

Лавра — назва великих і найбільш впливових православних чоловічих монастирів, підпорядкованих у своїй діяльності вищій церковній владі.

Літургія — головне з християнських богослужінь, під час якого виконуються обряди, пов’язані з таїнством причастя.

Мантія — верхній одяг ченців без рукавів.

Межування — сукупність технічних та юридичних дій, які мають метою визначення і затвердження (спеціальними знаками та актами) кордонів поземельних володінь.

Метрична книга — публічна книга для запису народжень, вінчань і смертей.

Миро — речовина, яка використовується християнською церквою в таїнстві миропомазання. Дві основні складові — оливкове масло і біле виноградне вино.

Миропомазання — таїнство, яке символізує освячення і зміцнення духовних сил християнина на шляху до спасіння. Здійснюється слідом за таїнством хрещення.

Миряни — люди, які не мають духовного звання і не належать до духовного сану.

Митра — головний убір представників церковної ієрархії.

Митрополит — вищий духовний сан; перша духовна особа за відсутності інституту патріаршества.

Молитовний будинок — особлива будівля, у якій, за відсутності церкви, дозволяється служити літургії на переносному антимінсі.

Молокани — секта, адепти якої заперечують православну ієрархію, чернецтво, ікони, мощі, поклоніння святим. Християнські таїнства витлумачують духовно.

Муфтій — вища духовна особа у сунітів, яка, спираючись на прецеденти, приймає рішення з релігійно-юридичних питань.

Навечірня — одна з повсякденних церковних служб православної церкви.

Надвірний радник — за Табелем про ранги чиновник VII класу.

Настоятель — старша духовна особа в монастирі, храмі.

Обер-офіцер — нижня група офіцерських чинів, до чина капітана (в кавалерії — ротмістра) включно.

Обитель — монастир.

Однодворець — державний селянин.

Падуча хвороба — епілепсія.

Паламар — один із нижчих церковнослужителів у православній церкві, головним обов’язком якого є дзвонити у дзвони, брати участь у криласному співі і прислужувати при богослужінні.

Панагія —невелика ікона Божої Матері, часто з Богомалюком Ісусом Христом, яку єпископи носять на грудях як знак архієрейського достоїнства; назва проскури на честь Богоматері.

Панахида — заупокійна служба, відправа по померлих.

Панівна віра — православ’я.

Панікадило — великий ставник з більш ніж 12 свічками, що стоїть перед іконою в храмі, або ж підвісна церковна люстра.

Парафія — нижча церковно-адміністративна організація, що об’єднує віруючих, яких обслуговує причт одного храму або одна духовна особа.

Паспорт (письмовий вид) — письмовий дозвіл на виїзд, постій тощо.

Патріарх — глава церковної ієрархії; у Російській державі на зміну патріаршій владі за Петра І прийшов Синод.

Пахотні солдати — населення піхотних округів військових поселень після їх перебудови, викликаної заворушеннями військових поселян 1831 р.

Перелюб — тілесне злиття особи, яка перебуває у шлюбі, з особою сторонньою.

Підцерковна земля — ділянки, що належали церкві, прибутки з яких йшли на утримання храму і духовенства.

Повивальна бабка — акушерка.

Полковник — за Табелем про ранги військовий чин VI класу.

Помісний собор — збори єпископів та інших ієрархів однієї місцевості, самостійної (автокефальної) церкви або її окремої частини (країни, місцевості, провінції), які відбуваються для вирішення питань, що виникають в її межах стосовно віровчення, устрою, управління та дисципліни.

Поручик — за Табелем про ранги військовий чин Х класу.

Послушник — особа, яка готується стати ченцем і відбуває випробувальний термін.

Постриг — обряд, яким супроводжується посвята в чернецтво. Має на меті підкреслити прагнення віруючого досягти успіхів у моральному вдосконаленні та служінні Богу.

Престол — головна частина вівтаря християнського храму.

Присутні дні — дні, на які призначені засідання тієї чи іншої установи.

Причастя (євхаристія) — одне з головних церковних таїнств. Його здійснення складає головне християнське богослужіння — літургію. Згідно зі вченням церкви, в євхаристії хліб та вино перетворюються в тіло та кров Христа.

Причетник — член причту церкви; спільна назва всіх кліриків за виключенням священиків та дияконів.

Причт — склад осіб, які служать при одній релігійній споруді. Може включати як священно-, так і церковнослужителів.

Прогонні гроші — сума, що видавалась певній особі для покриття подорожніх витрат.

Промеморія — різновид документів, якими обмінювались інстанції одного рівня (рівні за положенням установи, не підпорядковані одна одній).

Проскура — спеціальний хліб, який використовується для здійснення євхаристії.

Проскурниця — жінка, якій доручено виготовлення проскур.

Протодиякон — перший або головний диякон при єпархії, який зазвичай займає місце при кафедральному соборі єпархіального міста.

Протоієрей — перший серед священиків при церкві. Зазвичай — настоятель храму. Проте звання протоієрея може даватись не у зв’язку з настоятельством, а як почесна особиста відзнака.

Протопоп — представник церковної ієрархії, настоятель.

Псалми — короткі і порівняно нескладні за формою релігійні пісні та гімни.

Псаломщик — нижній служитель у церкві, обов’язком якого є читання і спів на криласі, а також ведення церковного справочинства.

Пустинь — усамітнений монастир або келія.

Ренегат — особа, яка змінила віросповідання.

Ретраншемент — військове укріплення, яке розміщувалось позаду головної позиції того, хто оборонявся.

Риза — одяг, в який священнослужителі та деякі церковнослужителі вбираються під час богослужінь. Крім того, — металеве вбрання ікон, яке залишає відкритим на образі лише лик святого та його руки.

Ризниця — місце при вівтарі, де зберігаються ризи.

Ризничий — завідуючий ризницею в монастирі.

Римська релігія — католицизм.

Розбір — виключення невлаштованих церковнослужителів і дітей духовенства в армію та податні верстви.

Ружна церква — храм, причт якого знаходився на жалуванні.

Рясофор — ношення в монастирі чернецької ряси з клобуком особою, яка не пройшла постриг.

Рясофорний чернець — послушник, який отримав від настоятеля благословення на носіння ряси з клобуком.

Сажень — давня одиниця довжини. Прямий сажень дорівнював приблизно 152 і 176 см. Сажень навкісний — міра довжини, що визначалась відстанню від п’яти лівої ноги до кінчиків пальців піднятої правої руки.

Свічні гроші — суми, отримані в результаті продажу церковних свічок.

Святотатство — як майнове посягання, спрямоване на священні або освячені предмети, включає два аспекти: корисний намір і образу релігійних почуттів віруючих.

Святці — збірник православних церковних піснеспівів, молитов та інших текстів, до якого входить календар з переліком імен святих для вшанування їх.

Священик (ієрей) — священнослужитель, представник білого духовенства, який має канонічне право здійснювати таїнства (крім висвячення антимінсів, освячення миро) і богослужіння.

Священні посудини — у широкому значенні — всі посудини та речі, які використовуються при богослужіннях. У вузькому значенні — посудини, які використовуються при здійсненні таїнства причастя, а також як посудина для зберігання святого мира.

Семінарія — духовний навчальний заклад, основною функцією якого є підготовка майбутніх священнослужителів до виконання службових обов’язків.

Сенат — вищий орган управління в Росії, запроваджений Петром І 22 лютого 1711 р. З початку ХІХ ст. трансформований на вищий орган суду та нагляду.

Синод — вищий орган духовної влади в Російській імперії, через який діяли монархи в церковному управлінні.

Сказка — вид документа, свідчення.

Скит — тип монастиря, розташованого у віддаленому, пустельному місці. Статут скиту відзначається більшою суворістю, вимогливістю щодо чернечої життєорганізації.

Скопці — релігійна секта, що виділилася з секти христовірів у XVIII ст. Назва за сектою утвердилась внаслідок ритуальної операції оскоплення. Секта пропагувала крайній аскетизм, який був своєрідним трактуванням християнського вчення про те, що гріхи йдуть від плотських бажань.

Скріпа — затвердження підписом; підпис.

Скуфія — покривало для священнослужителів при відправлянні треб просто неба, в непогоду; вид нагороди священикам.

Собор — храм, який служить місцем проведення богослужінь духовенством кількох парафій. Переважно — кафедральний храм у єпархіальному місті. Крім того, — головний храм у місті, іншому населеному пункті, храм у великому монастирі.

Солея — підвищення на підлозі в храмі, перед іконостасом.

Сповідь — видима, обрядова частина таїнства каяття, що полягає в сповідуванні християнином своїх гріхів перед Богом у присутності свідка-священика.

Спорідненість духовна — див. Кумівство.

Ставленик — кандидат на отримання посади при церкві.

Ставропігійний монастир — обитель, незалежна від місцевого єпархіального архієрея і підпорядкована безпосередньо Синоду (патріарху).

Стихар — прямий, довгий, з широкими рукавами, одяг священнослужителя.

Страсний тиждень — останній тиждень Великого посту, який покликаний нагадати віруючим про страждання (страсті) Ісуса Христа перед його мученицькою смертю на хресті.

Табельні дні — високоурочисті, царські і вікторіальні дні, у які мало проводитись богослужіння.

Тезоіменитство — іменини.

Титар (церковний староста) — світська особа, повірений парафіян, який мав піклуватись про церковне майно і виконувати низку інших функцій при церкві.

Треба — релігійний обряд, який здійснює священнослужитель на прохання віруючих. Треба, якій приписується таємнича благодатна сила, включає в себе молитви і ритуальні дії, які чиняться в певному порядку.

Требник — богослужебна книга, що містить священнодійства та молитвослов’я, які здійснюються в разі потреби одного чи кількох християн за особливих умов. Требники поділяються на дві частини, з яких перша містить виклад порядку здійснення таїнств, а друга включає молитвослов’я на кожну требу.

Указний (шлюбний) обшук — попереднє з’ясування священно- та церковнослужителями через розпитування молодого та нареченої, їх родичів і поручителів, вивчення письмових документів на предмет перешкод для вінчання.

Унтер-офіцер — начальствуючі нижні військові чини.

Форштадт — передмістя.

Фунт — одиниця ваги (маси). Дорівнював 0,4095 кг.

Хіротонія — висвячення особи в ту чи іншу ступінь духовного служіння.

Хресні ходи — урочисте переміщення духовенства і віруючих із корогвами, іконами та іншими святинями православної церкви. Бувають звичайні, що проводяться в дні релігійних свят, і надзвичайні, які відбуваються за особливо важливих обставин.

Царські дні — високоурочисті дні і дні народження та тезоіменитства інших, крім імператора, імператриці, наслідника та його дружини, осіб царствуючого роду.

Цейхвахтер — класний чиновник військового або морського відомства, завідуючий майном по артилерійській або інженерній частині.

Церковний собор — збори пастирів та вчителів церкви, що відбуваються для утвердження істин віри, для владнання церковних справ, для управління, підтримки і розвитку порядку та дисципліни.

Церковний староста — див. Титар.

Церковник — церковнослужитель.

Церковнослужитель —нижча службова посада в церкві, на яку призначають не через таїнство священства, а тільки за архієрейським благословенням.

Чолобитна — заява, скарга або прохання окремої особи чи групи осіб.

Шлюбний обшук — див. Указний обшук.

Штаб-офіцер — офіцерські чини від майора до полковника включно.

Штатний монастир — обитель, на яку виділялися гроші з казни.

Штоф — російська міра рідини. 1 штоф=1/10 відра=10 чарок=20 шкаликів.

Юнкер — звання, присвоєне нижнім чинам, які проходили курс наук у військових і юнкерських училищах.