Рух червоних

Володимир Чоп, Ігор Лиман

Махновський ар’єргард залишався в Новоспасівці впродовж ще декількох годин після виходу основних сил. Н.Махно залишив у ар’єргарді обози, якими, в крайньому випадку, було вирішено пожертвувати. Саме наявність у селі обозу стала неспростовним аргументом для «червоних» розвідників на користь того, що в Новоспасівці продовжують стояти головні сили повстанців. Адже махновці вважалися армією грабіжників та «барахольщиків», які, власне, заради барахла й воювали [665]. Коли «червоне» командування гарантовано увірувало, що обоз і є «ядром повстанських сил», махновський ар’єргард теж рушив на Андріївку. Але ар’єргардним махновським частинам доводилося пробиватися до села вже з боєм. У ніч з 13 на 14 грудня 1920 р. Інтеркавбригада разом із підрозділами Зведеної дивізії курсантів отримала бойове завдання спинити вихід головних сил махновців з-під Бердянська і знищити їх.

«Червоні» розвідники доповідали командирам, що махновці їдуть з награбованим майном, яке будуть захищати за будь-яку ціну.

«Бій почався. Нам доводилося весь час змінювати напрям стрільби, – згадує командир батареї І.Стрельбицький. – Вогневики не встигали послати кілька снарядів по цілі, як треба було різко повертати вогонь то вправо, то вліво. Махновці задіяли свій звичайний прийом: наступаючи широким фронтом, вони намагалися знайти в нас слабке місце, потіснити наші частини, й з усіх боків направлялися до шляху, що звільнився. Рвалися набої махновських батарей. Було прикро, ми розуміли, що це снаряди з розграбованих радянських складів» [666].

У результаті цього бою 4-й полк 2-ї бригади курсантів о 5 год. 50 хв. 14 грудня 1920 р. захопив колонію Софіївка, де йому як трофей дістався хвіст махновського обозу, що не встиг проїхати до Андріївки. Кілька підвід з «бердянським барахлом» стали найбільшим трофеєм курсантів за всю махновську кампанію. Проте курсанти не стали продовжувати наступ на Андріївку, пославшись «на темряву». Це була просто шедевральна відмовка, бо о шостій ранку вже було видно. І чутно. Андріївське побоїще почалося вранці, о 5 годині, з потужного артилерійського обстрілу села. Болгарська колонія Софіївка знаходиться в 11 км на південь від Андріївки, так що немає сумніву: канонаду курсанти чули добре.

Одразу кілька «червоних» авторів писали, що командири й рядові бійці, які діяли проти махновців під Андріївкою, виконували покладені на них доручення з «глибокою байдужістю та апатією» [667]. Випадок з 4-м полком 2-ї курсантської бригади був лише першою ластівкою. Чим же були викликані подібні настрої? Багато хто з червоноармійців вважав цю війну проти вчорашніх союзників несправедливою. Мобілізовані бійці не виказували ніякого бажання воювати, але елемент виказуваного червоноармійцями співчуття до махновців не слід перебільшувати, як це, наприклад, робить В.Голованов. Байдужість та апатія викликалися передусім іншими причинами. По-перше, вражаючим рівнем непрофесіоналізму, непідготованості й нехлюйства в лавах Червоної армії, втомою рядових бійців від форсованих маршів і недосипання, низьким моральним станом військових підрозділів, нарешті, просто страхом перед махновцями. Рядові червоноармійці цінували повстанців як вояків набагато вище, ніж їхні «червоні» командири. Ніхто не хотів іти в рішучий бій із розлюченими партизанами, всяк надіявся, що це за нього зробить сусід. Сусідів, як ви знаєте, було предостатньо, але кожен із них думав аналогічно. У результаті в семи «червоноармійських» няньок дитя таки залишилося безоким. Наведемо один показовий факт. Практично всі «червоні» командири, які описували Андріївський бій, зазначали, що швидке пересування махновської армії стало для них несподіванкою. Але ж подібним чином махновці діяли з лютого 1920 р., під час майже 9 місячної війни з комуністами. Потім у жовтні-листопаді 1920 р. махновці разом із червоноармійцями воювали проти врангелівців, і теж на великій швидкості. І при цьому за 11 місяців 1920 р. командири РСЧА не звернули належної уваги на швидкість махновських маршів! Це наглядно показує рівень професійної підготовки «червоного» командування. Украй погано працювала й «червона» розвідка, що не змогла дати командуванню ні чітких, ні докладних донесень.

На відміну від ар’єргардів, авангарди махновців добралися до Андріївки вранці 13 січня 1920 р. Єсаулов припускає [668], що махновці могли доїхали до ранку 13-го лише до Андріївських хуторів, і там зупинилися на відпочинок. На хуторах повстанці відпочивали до вечора, а ввечері увійшли в Андріївку. Що ж, можливо саме так і було. За даними М.Павлова, три кавалерійські та кулеметний полки РПАУ/м/ зайняли с. Андріївку вже після заходу сонця, о 17 годині 13 грудня 1920 р. Трохи згодом прийшла піхота й «друга група Махна», в якій легко вгадуються приазовські повстанці Т.Удовиченка [669].

Коли підрозділи 4-ї армії рухались з північного заходу, займаючи на вечір 13 грудня лінію Дмитрівка – Трояни – Гюнівка – Радолівка – Єлисеївка, Н.Махно повним ходом рухався на північ до Андріївки, не маючи небезпеки зустрітися із «червоними» частинами на віддалі навіть глибоких роз’їздів. Було дуже важливо, аби «червоні» не помітили передислокації повстанської армії. Вони повинні були думати, що головні махновські сили знаходяться в Новоспасівці. І «червоні» не помітили пересування махновців. Половина справи була зроблена.

Перебазування махновців із Бердянська та Новоспасівки до Андріївки пройшло в цілому непомітно. Бій курсантів та інтернаціоналістів з махновцями біля кол. Софіївки було інтерпретовано так, що РПАУ/м/ розділилася надвоє, а це теж було непогано, бо по частинам ворога розбити значно легше, ніж коли він тримається купи. До обіду 14 грудня 1920 р. В.Лазаревич думав, що головне махновське кубло в Новоспасівці, і саме туди спрямовував удари керованих ним частин, намагаючись оточити станицю. В.Лазаревич зі штабом у Мелітополі не спали цієї ночі. О 4 год. 30 хв. 14 грудня наказ № 149 летить в 2-у Донську дивізію й велить їй наступати разом із Зведеною дивізією курсантів на Новоспасівку. Зведена дивізія виділяє для цієї мети 2-у бригаду, кавалерійський полк [670] та бронемашини [671]. 7-а кавдивізія кидається в наступ на Новоспасівку теж. О 5 годині ранку В.Лазаревич надсилає наказ наступати на Новоспасівку начдиву 42, який згідно з планом мусив знаходитися в с. Андріївці.

Вражаюча уяву швидкість пересування РПАУ/м/ і вдале введення ворога в оману дали можливість Н.Махну самому вибирати місце прориву червоноармійської «шахової дошки», що планувала притиснути його до моря. Відштовхуючись від даних розвідки, Н.Махно вирішив прориватися з оточення в околицях Андріївки, на ділянці наступу 42-ї стрілецької дивізії. Через півроку після описуваних подій начдив 42 Єфімов назве керовану ним дивізію, разом з сусідньою 9-ю кавдивізією, «найбільш слабкими частинами» [672] протимахновського угрупування. Піхота ж 42-ї дивізії буде обізвана її колишнім начдивом «малобоєздатною». «Червоний» командир П.Ашахманов теж писав про 42-у дивізію як про «найбільш слабку» [673]. Через три місяці «червоний» історіограф Андріївського бою Є.Лихаревський взагалі назве 42-у дивізію «ахіллесовою п’ятою» [674] «червоного» угрупування. Але зауважимо, що найслабшою цю дивізію «червоні» спеціалісти стали вважати якраз після Андріївського бою. А до нього вона вважалася цілком боєздатною й грізною силою.

Рівень боєздатності її підрозділів був добре з’ясований повстанцями в попередніх боях і цілком їх влаштовував, як і схильність бійців дивізії великими масами здаватися в полон. Цілком можливо, що у цьому підрозділі РСЧА працювала махновська агентура, вживлена в 42-у дивізію 6 грудня 1920 р. у Гуляй-Полі, а то і раніше. Наприклад, на можливість подібного туманно натякає Є.Лихаревський [675]. Тому головні сили махновців і були зосереджені в Андріївці саме навпроти фронту 42-ї дивізії, що мав скоро накотитися на село. До того ж, махновцям дещо пофортунило. Як уже писалося, 42-а дивізія, згідно з планами В.Лазаревича, мала зайняти Андріївку ще вдень 13 грудня. Якби вона не відставала від графіку, махновці не змогли б відпочити в селі і як слід згрупувати сили перед вирішальним боєм. Але 42-а дивізія не підвела сподівань свого ворога і затрималася надовго. У ніч з 13 на 14 грудня наміри махновців залишалися нерозгаданими для «червоного» командування. Розвідка «червоних» була введена в оману. Полки 42-ї дивізії топтали замерзлу землю, звужуючи коло оточення і невблаганно наближались до Андріївки, де збиралися перепочити. Сорок кілометрів по нічній темряві та морозу брели вони сюди, і цілком зрозуміло, що солдати підійшли до села вкрай вимученими. Й одразу отримали «урочисту зустріч». До випадку пригадуються слова з пісні А.Миколайчука: «І сказав Махно: «Хлопці, буде діло. Умієте ви гостя зустрічать!»

Але і для махновців не все складалося ідеально. 42-а дивізія підходила до села ще тоді, коли махновські ар’єргарди не встигли втягтися до Андріївки повністю, а люди й коні не встигли ще як слід відпочити. Тому негайно переходити в наступ і вести нічний бій махновці не стали. РПАУ/м/ не могла зараз повним складом підтримувати високу швидкість пересування, а це вважалося дуже важливим. Тому зустріч 42-ї дивізії РСЧА «в кращих традиціях махновського руху» була перенесена на світанок 14 грудня. Це було досить ризиковано, бо за ніч до села могли із заходу й сходу підійти інші багаточисельні «червоні» підрозділи і затиснути повстанців зусібіч. Але Н.Махно вирішив випробувати долю. Фактично, в ніч з 13 на 14 грудня 1920 р. Батько спеціально дав себе оточити в Андріївці, про що потім із захопленням відгукувалися «червоні» командири І.Каратигін та П.Ашахманов. Останній вважав, що це було зроблено тому, що Н.Махно чекав, коли «червоні» частини зсунуться ще більше на південь, звільняючи на Запорожжі оперативний простір. Але, можливо, П.Ашахманов у цьому випадку дещо і переоцінював махновські задуми.

У ніч з 13 на 14 грудня начдив Зведеної послав «інгушську» кавбригаду зайняти с. Андріївку й встановити зв’язок із 42-ю дивізією. Передовий роз’їзд «інгушської» кавбригади під’їхав до Андріївки, де мали вже за планом стояти постоєм частини 42-ї дивізії. Але в селі виявилися махновці, які захопили роз’їзд у полон. Проте одному червоноармійцю вдалося втекти і доповісти командуванню, що село зайняте ворогом. Другий роз’їзд, надісланий для перевірки інформації, підтвердив її. Комбриг З.Яндієв, вважаючи свою бригаду нездатною до нічного бою, зупинив її в с. Салтичому. «Інгуші» передали розвіддані комдиву Зведеної і спробували встановити зв’язок із 42-ю дивізією. Безрезультатно. Остання вже повинна була підійти до Андріївки з півночі і саме вона, за планом, мала вести наступ на село. Де і чому забарилися бригади 42-ї дивізії, ніхто навіть уявлення не мав. Так і не встановивши зв’язку з 42-ю дивізією, комдив Зведеної вирішив уранці 14 грудня почати наступ на Андріївку самостійно. Перша (Харківська) бригада курсантів мусила піти в наступ усіма силами. Друга (Петроградська) бригада курсантів мала виділити для нападу на село один піхотний полк, кавалерійський полк, артилерію та бронемашину. Інші два піхотні полки 2-ї курсантської бригади мусили зайняти болгарську колонію Софіївка, аби класичним маневром із підручника по тактиці розділити навпіл два махновських угрупування (Н.Махна і Т.Удовиченка), андріївське й новоспасівське. «Червоні» курсанти не знали й не гадали, що азовці Т.Удовиченка вже відпочивали в Андріївці.

«Інгушську» маршкавбригаду, як украй ненадійну, до участі в бою взагалі не допустили. Замість цього, її зобов’язали продовжувати шукати зв’язок із частинами 42-ї дивізії. Незважаючи на те, що частини 42-ї дивізії були від них на віддалі не більше 10 км, підлеглі З.Яндієва так і не змогли їх відшукати. Татарський батальйон спочатку приписали до бригади Яндієва, але потім перевели, на випадок прориву махновців, у с. Обіточне [676]. Колись давно це була їхня земля. Село Андріївка було засноване на місці старого татарського аулу Канжегали [677]. Але бойовий дух татарського війська помітно занепав з ХVIII ст. «Татарбат» в Андріївський бій вступити так і не ризикнув.

О другій години ночі 14 грудня 1920 р. до Андріївки, нарешті, доплентались частини 42-ї дивізії. 126-а бригада підійшла до хуторів Дубовик і Суботин, що розташовані в 6 верстах на північний захід від с. Андріївка. 125-а бригада досягла с. Берестового, а 124-а [678], що складала дивізійний резерв, стала в десяти кілометрах на північ від Андріївки, розтягнувшись по селах Попівка – Ланцево – Бельманка. У районі сіл Берестове – Білоцерківка розташувалася запкавбригада.

Авангарди 126-ї бригади зіткнулися з махновцями на хуторах і почали нічну перестрілку. Дивізійна розвідка донесла, що в селі стоять головні сили РПАУ/м/, не менше 6000 – 7000 чол. [679] Начдив М.Єфімов, не гаючись, послав нарочного до В.Лазаревича з цією «дещо перебільшеною» інформацією. З правого флангу 42-а дивізія біля Андріївки мала контактувати з військами 2-го кінного корпусу, але їх ніде не було. Зв’язку з дивізією курсантів на лівому фланзі не було теж. Тому начдив 42 не наважився самостійно починати наступального нічного бою і наказав 126-й бригаді заночувати в степу, в двох верстах від села, аби вранці, трохи відпочивши, перейти в наступ самотужки [680]. 124-у бригаду 42-ї дивізії було вирішено й надалі тримати в дивізійному резерві. Відпочити взимку посеред голого степу було важкувато, але наказ командира є наказ командира. Перестрілки з махновцями то вщухали, то розпочиналися знову. Десятиліття потому різні автори по-різному датували початок Андріївського бою відповідно до того, чи вважав даний автор перестрілку елементом бою, чи ні [681]. Махновці поки що тільки відстрілювалися. Самим повстанцям та особливо їх коням треба було добре відпочити. До того ж, з півдня в село ще не встигли прибути обози й ар’єргарди повстанської армії.

Примітки

665. У цю ніч одна з розвідувальних партій Зведеної дивізії курсантів доповіла, що 13 грудня 1920 р. Махновці о 18.00 виступили з Новоспасівки в напрямку на колонію Софіївка. Сили їх визначалися в два кулеметних полки, кілька сот шабель, 4 гармати й маси тачанок. Із цим загоном знаходився безпосередньо сам Н.Махно з дружиною. Загін Н.Махна стояв у кол. Софіївка до 2.00 ночі 14 грудня, а потім виступив на с. Андріївка. (Павлов П.А. Выводы из опыта борьбы с Махно дивизии курсантов в ноябре-декабре 1920 и январе 1921 года // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 101). Але «червоне» командування прийняло до відома цю інформацію занадто пізно.

666. Стрельбицкий И. Ураган. – М., 1977. – С. 142.

667. Лихаревский Е. «Андреевский конфуз» // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 114.

668. Есаулов. Налет Махно на Бердянск // Летопись революции. – 1924. – № 3. – С. 83.

669. Павлов П.А. Выводы из опыта борьбы с Махно дивизии курсантов в ноябре-декабре 1920 и январе 1921 года // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 101.

670. Кавалерійський полк стрілецької дивізії був значною бойовою одиницею. У ньому, згідно штатів РСЧА, повинно було нараховуватися 915 бійців.

671. Лихаревский Е. «Андреевский конфуз» // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 118.

672. Ефимов Н.А. Действия против Махно с января 1920 – по январь 1921 г. // Сборник трудов Военно-научного общества при военной Академии РККА. – 1921. – № 1. – С. 219.

673. Ашахманов П. Махно и его тактика // Красный командир. – 1921. – № 24/25. – С. 11.

674. Лихаревский Е. «Андреевский конфуз» // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 117.

675. Там само. – С. 120.

676. Павлов П.А. Выводы из опыта борьбы с Махно дивизии курсантов в ноябре-декабре 1920 и январе 1921 года // Армия и революция. – 1921. – № 2/3. – С. 101.

677. Історія міст та сіл Української РСР. Запорізька область. – К., 1971. – С. 137.

678. 124-а бригада в документах внутрішнього користування 42-ї дивізії проходить як 1-а стрілецька бригада.

679. Майже вдвічі перебільшені дані начдива М.Єфімова про семитисячне угрупування махновців у с. Андріївка прийшлися «до смаку» пізнішим радянським історикам, які пояснювали успіх махновського прориву 14 грудня 1920 р. їх великою чисельністю. Зокрема, дивись розповідь П.Білого та П.Дишлевого про 7000 угрупування махновців, що зайняло кругову оборону в с. Андріївка і вело бій до настання темряви (Белый П.Ф., Дышлевой П.С. Единство действий в защиту завоеваний революции: боевое содружество трудящихся Украины и России в борьбе против кулацкой вооруженной контрреволюции (конец 1920 – 1922 гг.). – К., 1988. – С. 96).

680. Ефимов Н.А. Действия против Махно с января 1920 по январь 1921 г. // Сборник трудов Военно-научного общества при военной Академии РККА. – 1921. – № 1. – С. 219.

681. Наприклад, за повідомленням П.Аршинова, «бій почався глибокої ночі».( Аршинов П. История махновского движения. – Запорожье, 1995. – С. 181), а за розповідями В.Білаша та М.Єфімова – вранці 14 грудня 1920 р.