Кількість церков на момент утворення слов’янської єпархії

Ігор Лиман

Важливим показником розвитку церковного устрою південноукраїнського реґіону є зміна кількості релігійних споруд, розташованих на його території. Формування органів єпархіальної влади було тісно взаємопов’язане із розбудовою мережі церков: з одного боку, необхідність контролювати і спрямовувати діяльність священно- та церковнослужителів уже діючих релігійних споруд зумовлювала запровадження духовних правлінь та заказів, з іншого, — таке запровадження мало забезпечити кращі можливості для зведення нових храмів.

Для оцінки результатів, які принесли для православ’я на півдні України перші роки існування тут Слов’янської та Херсонської єпархії, слід встановити кількість релігійних споруд, які існували тут до влаштування архієрейської кафедри в Полтаві.

В історіографії існують досить суперечливі дані з цього питання.

Суттєві розходження маємо в оцінці кількості релігійних споруд на території Вольностей Війська Запорозького. Козак Корж, який мешкав на Запорожжі за часів існування Нової Січі, згадував, що церкви, крім січової та монастирських, знаходились лише в шести населених пунктах Вольностей [206]. Слідом за Коржем протоієрей К. Оранський писав про 8 церков та одну пустинь [207]. Згідно із А. Скальковським, на Запорожжі діяли, крім названих Коржем, ще 8 церков і 1 каплиця [208]. Спираючись на повідомлення Скальковського, М. Аркас писав про існування січової, 14 церков по паланках, 2 похідних церков і Самарського монастиря [209]. За даними, наведеними Феодосієм (Макаревським), на території Вольностей знаходилось близько 50 релігійних споруд. Разом з тим єпископ зауважив, що крім описаних ним у XVIII ст. діяли ще кілька церков і парафій [210].

За підрахунками Д. Яворницького нараховувалось 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити і 1 молитовна ікона [211]. Авторитет Дмитра Івановича став причиною того, що саме ці показники на сьогодні є найбільш поширеними в історичній літературі. Повторили їх, між іншим, і автор фундаментальної роботи з історії російських єпархій І. Покровський [212], і О. Апанович [213]. Втім, наведений Яворницьким перелік не можна назвати коректним: до нього включені церкви, засновані чи освячені на колишніх землях Вольностей уже після їхнього включення до складу інших адміністративно-територіальних одиниць.

Сучасний дослідник В. Климов, посилаючись на роботу М. Закревського, присвячену історії Києва, пише, що у трагічному 1775 р. на Запорожжі діяло 14 парафій. У наступному ж абзаці науковець каже про кілька десятків православних церков на запорозьких землях [214].

Незрозумілою є точка зору Н. Буланової. В одній своїй роботі вона, посилаючись на О. Апанович, називає ті ж цифри, що і Д. Яворницький [215]. В іншому ж дослідженні Н. Буланова, посилаючись на статтю в “Катеринославських єпархіальних відомостях” і “Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII століття” Феодосія (Макаревського), наводить складену нею таблицю, з якої робить висновок про існування на 1775 р. 126 “козацьких старожитніх церков”. Більше того, вже у наступному реченні пишеться не просто про козацькі, а саме про запорозькі церкви. До таких чомусь зараховані взагалі всі церкви, про які Макаревський пише як про засновані до 1775 р. [216] З огляду на ті зміни в кордонах, які відбувались із територією Вольностей за часів Нової Січі, і на те, що Макаревський описував церкви в межах сучасної йому Катеринославської єпархії, такий метод підрахунку навряд чи може бути названа коректною.

Співставлення даних, наведених в історичних дослідженнях, з картографічними матеріалами та письмовими джерелами 1734 – 1775 рр., що зберігаються в архівосховищах України і Росії, дозволяє стверджувати, що в період Нової Січі на території Вольностей діяло не менше ніж 35 церков, 19 каплиць. До того ж, запорожці задовольняли тут релігійні потреби завдяки 2 скитам і 1 молитовній іконі [217].

Більш одностайними є оцінки чисельності релігійних споруд, які увійшли до складу Слов’янської та Херсонської єпархії. Але “одностайність” ця своєрідна.

Вже давно стало історіографічною традицією посилатись при згадці про перші часи існування єпархії на роботу архієпископа Гавриїла (Розанова) [218]. З неї брали і дані про кількість храмів. Для кращого розуміння причин помилки багатьох дослідників наведемо дві цитати. Під підзаголовком “Число церков у Слов’янській єпархії, стан їх і кількість всього взагалі духовенства” Гавриїл писав: “…У Новоросійській губернії при заснуванні Слов’янської єпархії церков виявилось у всіх містах, містечках, слободах і селах до 232-х; …каплиць православних одинадцять, розкольницьких чотири” [219]. В іншому ж місці цієї роботи після наведення інформації про духовні правління Азовської губернії записано: “У відомстві всіх зазначених духовних правлінь знаходилось церков сто дванадцять… склавши число це церков з числом церков також по Новоросійській губернії отримаємо підсумок загалом церков Слов’янській єпархії — триста сорок п’ять” [220].

Невідповідність підзаголовку, у якому йдеться про всю єпархію, і інформації, розміщеної під ним (ці дані стосуються лише Новоросійської, але не Азовської губернії, яка також входила до єпархії), спричинила плутанину в роботах не досить уважних дослідників наступних поколінь. Те, що “єпархія була заснована з 232 церков… Новоросійської та Азовської губерній” читаємо в роботі, яка з’явилась у 1905 р. і була присвячена історії вікаріатства в Херсоні [221]. У статті О. Тригуба про історію заснування Катеринославської та Херсонської єпархії написано: “Новостворена єпархія простягнулась з північного заходу від берегів Дніпра… до південного берега Тавриди, а зі сходу до заходу — від Чорномор’я і гирла Дону до берегів Дністра й мала 232 церкви” [222].

Протоієрей С. Серафімов, який більш уважно прочитав Розанова, з посиланням на нього у своїй статті, присвяченій Булгарісу, повідомив, що “при архієпископі Євгенії було 345 церков” [223].

Із посиланням на Гавриїла М. Неводчиков записав, що нововлаштована єпархія мала 344 церкви, не враховуючи монастирських, з них 232 припадало на Новоросійську, а решта 112 — на Азовську губернію [224]. Ці ж дані повторив В. Скворцов [225].

Іншу цифру знаходимо в ювілейній статті у “Катеринославських єпархіальних відомостях”, надрукованій з нагоди століття єпархії. Тут позначено: “У рік відкриття єпархії було 245 церков; в 1819 році 719, крім тих церков, які у 1812 році відійшли до нової Кишинівської єпархії” [226]. Отже, йдеться про територію єпархії в межах не 1876 р., а саме 1776 р., оскільки до складу Кишинівської єпархії відійшли (щоправда, не в 1812, а згідно з доповіддю Синоду, височайше затвердженою 21 серпня 1813 р. [227]) землі, які аж ніяк не примикали до єпархії, очолюваної Феодосієм (Макаревським).

Цифра 245 була повторена К. Корольковим у роботі, присвяченій іншому ювілею — тепер уже сторіччю Катеринослава. Причому автор писав, що така кількість церков увійшла до складу Слов’янської та Херсонської єпархії [228]. Н. Буланова також прийняла на віру дані, опубліковані в “Катеринославських єпархіальних відомостях”, позначивши, що “в рік заснування єпархії в Новоросії було 245 церков” [229].

Наведемо ще одну точку зору: священик В. Никифоров із посиланням на опис Полтавської губернії, складений Палатою державного майна, записав, що у Слов’янській єпархії було 682 церкви. Втім, про ступінь достовірності цієї цифри можна судити вже з того, що тут же відмічено: у 1780 р. ієрархи Слов’янські були перейменовані на Катеринославських і Херсонес-Таврійських [230]. Це при тому, що зміна назви єпархії відбулася в 1786 р.: в іменному указі від 28 листопада 1786 р. йшлося про переміщення Никифора, архієпископа Слов’янського та Херсонського, і прихід Амвросія на місце архієпископа Катеринославського і Херсонесу-Таврійського [231].

Допомагають розібратись документи фонду канцелярії Синоду РДІА, які вже згадувались при розгляді питання про трансформації мережі духовних правлінь. Сама необхідність отримання з Київської, Переяславської, Білгородської та Воронезької єпархій даних про релігійні споруди, духовенство, духовні правління та парафії, які мали відійти до складу Слов’янської та Херсонської єпархії, була викликана відсутністю такої інформації в Синоді. Синодальна канцелярія склала відомість про міста та церкви Новоросійської та Азовської губернії, але вона була далекою від вичерпності. Згідно з нею у Новоросійській губернії знаходилось 115 церков, а в Азовській — 178 (сюди включено і релігійні споруди Черкаська та всього Війська Донського, які входили до складу губернії, але були виключені з-під юрисдикції Слов’янського та Херсонського єпархіального архієрея). У відомості відмічалась відсутність інформації про наявність церков у Кременчуці, фортецях Дніпровської лінії, Керчі, Єникале, Кінбурні та на території Слов’яносербії [232].

Звісно, такими даними Синод задовольнитись не міг. Тому і було наказано скласти докладні відомості на місцях, у духовних консисторіях чотирьох єпархій. Саме вони мали стати офіційними документами, згідно з якими визначались територіальні межі компетенції Слов’янського та Херсонського архієпископа. Як випливає з рапорту Синоду Білгородського єпископа Аггея, при складанні відомостей консисторії взаємодіяли з Новоросійською та Азовською губернськими канцеляріями. Звідти були отримані списки населених пунктів, які входили до складу губерній, а тому мали бути відраховані до нової єпархії.

Отож, маємо такі цифри. Згідно з довідкою, складеною в канцелярії Синоду вже на підставі отриманих з консисторій даних, від Київської єпархії відходило 173 парафіяльні церкви, Переяславської — 1 соборна та 80 парафіяльних, Воронезької — 2 соборні та 33 парафіяльні, від Білгородської — 1 соборна та 54 парафіяльні церкви. Загалом нововлаштована єпархія таким чином отримувала 344 церкви [233]. Щоправда, у цій довідці неправильно позначене співвідношення кількості соборних та парафіяльних церков із даними, що містяться у відомостях консисторій: деякі соборні церкви в Синоді порахували як парафіяльні.

Із складеними таким чином списками пізніше звірялась Слов’янська та Херсонська консисторія у випадках, коли виникав сумнів стосовно належності певної релігійної споруди [234].

Напевно, відповідною справою фонду канцелярії Синоду керувався І. Покровський, пишучи про влаштування Слов’янської та Херсонської єпархії, оскільки у виданій ним на початку ХХ ст. праці “Російські єпархії XVI – XІХ ст…” подано списки населених пунктів у тій же послідовності, що й у відомостях, надісланих до Синоду з єпархій [235]. Співпадає посилання на аркуші архівної справи. Щоправда, ці посилання зроблено на справу 87 за 1775 р. При передачі списків І. Покровський припустився цілої низки помилок та неточностей, які вимагають критичного ставлення до цієї частини його роботи. Зокрема, опустивши всі дані про причти та назви релігійних споруд, професор пропустив і деякі з населених пунктів, у результаті чого названа ним загальна кількість церков не співпадає з кількістю перелічених. Стосовно ж Воронезької єпархії, навпаки, були згадані всі населені пункти, але загальна сума названа не 35, а 39. Річ у тім, що скорочуючи, Покровський записав: “… а всього з бахмутськими 39 церков. Усі вони відались у Бахмутському духовному правлінні. Крім них у тому ж правлінні відалось 16 церков з інших повітів, які залишились за Воронезьким архієреєм” [236], у той час як у оригіналі позначено: “При тому правлінні знаходилось 39 церков, із них як і вище значено належать до того правління вищезгаданого міста Бахмуту з повітом 23 церкви, а решта, як були інших повітів, залишились у єпархії Воронезькій” [237]. Загальну ж кількість церков у Слов’янській та Херсонській єпархії І. Покровський назвав таку ж, як і в довідці канцелярії Синоду — 344 [238].

Вірогідно, матеріали, які були в розпорядженні Гавриїла (Розанова), базувались саме на відомостях, складених у консисторіях на підставі інформації з губернських світських установ. Немає можливості простежити, звідки взялось розходження в одну церкву (345, а не 344) та дані про каплиці, оскільки Гавриїл не навів перелік релігійних споруд або населених пунктів. Сам архієпископ згадав, що з Новоросійської губернської канцелярії були надіслані духовним правлінням виписки, скільки кожне з них повинно мати церков у своєму відомстві, після чого духовні правління передали ці дані консисторії [239].

Таким чином, можна вважати цифру 344, названу в довідці канцелярії Синоду такою, що наближена до реальної кількості церков, переданих до складу Слов’янської та Херсонської єпархії. Наближеною, а не точною зокрема тому, що самі відомості, на підставі яких вона була виведена, складались не одночасно, і на момент подання їх Синоду в деяких пунктах інформація вже застаріла. Не точною і тому, що кілька церков (зокрема Успенська села Шульгівки) на час складання відомостей ще не були добудовані [240]. Згадаймо також, що не увійшли до списків релігійні споруди Керчі та Єникале, які перебували в складі Азовської губернії, а отже, мали знаходитись під юрисдикцією Слов’янського та Херсонського архієпископа.

За кількістю церков новостворена Слов’янська та Херсонська єпархія не була серед перших. Згідно із відомістю, складеною в 1779 р. у канцелярії Синоду за наказом обер-прокурора Акчуріна, Слов’янська та Херсонська єпархія із 356 церквами посідала за цим показником 25 місце серед 33 єпархій імперії, залишивши позаду єпархії Переяславську, Устюжську, Псковську, Архангельську, Астраханську, Санкт-Петербурзьку, Могильовську та Іркутську [241].

Примітки

206. Устное повествование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. – Днепропетровск, 1991. – С. 55.

207. Оранский К. Новомосковский Свято-Троицкий собор // ЗООИД. – Одесса, 1848. – Т. ІІ. – Отд. ІІ – ІІІ. – С. 829.

208. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – С. 116 – 117.

209. Аркас М. Історія України–Русі. – Одеса: Маяк, 1994. – С. 333.

210. Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису…

211. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків… – С. 212 – 213.

212. Покровский И.М. Русские епархии в ХVІ – ХІХ вв… – С. 667.

213. Апанович О.М. Запорозька церква: автономність і демократичність // Урядовий кур’єр. – 1993. – 30 березня. – С. 8.

214. Історія релігії в Україні… – С. 102.

215. Буланова Н. Земні силуети віри. Історія церков Кам’янського (Дніпродзержинська). – Дніпропетровськ: “Січ”, 2000. – С. 11.

216. Буланова Н.М. Церковно-релігійні процеси на Катеринославщині в останній чверті ХVІІІ ст. // Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія. – Вип. 10. – 2002. – С. 29.

217. Лиман І. Церква в духовному світі запорозького козацтва. – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1997. – С. 54 – 60.

218. Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае…

219. Там само. – С. 104.

220. Там само. – С. 117.

221. Е.К. Церковно-исторический очерк основания в Херсоне викариата… – С. 20.

222. Тригуб О.П. Історія заснування Катеринославської та Херсонської єпархії… – С. 108.

223. Серафимов C. Евгений Булгарис, архиепископ Херсонский и Славянский // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1863. – № 12. – С. 172.

224. Неводчиков Н. Евгений Булгарис… – 1875. – № 12. – С. 387.

225. Скворцов В. Евгений Булгарис, первый Архиепископ Славянский и Херсонский // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. – 1877. – № 22. – С. 978.

226. Столетие Екатеринославской епархии // Екатеринославския епархиальныя ведомости. – 1876. – № 16. – С. 256.

227. ПСЗРИ. – Собр. І. – Т.ХХХІІ. – С. 613 – 619.

228. Корольков К. Столетний юбилей Екатеринослава… – С. 27.

229. Буланова Н.М. Церковно-релігійні процеси на Катеринославщині в останній чверті ХVІІІ ст… – С. 29.

230. Никифоров В. Описание прихода, принадлежащаго соборной Успенской церкви уезднаго города Александрии Херсонской губернии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1873. – № 18. – С. 520.

231. ДАХО, ф. 207, оп. 1, спр. 84, арк. 1.

232. РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 25 – 25 зв.

233. Там само, арк 365 – 368.

234. ДАДО, ф. 104, оп. 1, спр. 25, арк. 8 зв.

235. Покровский И.М. Русские епархии в ХVІ – ХІХ вв… – С. 505 – 508.

236. Там само. – С. 507.

237. РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 352 – 352 зв.

238. Покровский И.М. Русские епархии в ХVІ – ХІХ вв… – С. 505.

239. Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае… – С. 104.

240. РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 332 зв.

241. Там само, оп. 60, спр. 162, арк. 1 – 4.