Готфійська єпархія

Ігор Лиман

Влаштування релігійних споруд в іншій єпархії, що діяла на півдні України — Готфійській та Кафійській — мало певну специфіку. Тут уже не маємо такого строкатого конґломерату переселенців, як у Слов’янській та Херсонській єпархії. Не такі чисельні, але краще організовані греки змогли протягом досить короткого часу розбудувати мережу релігійних споруд.

Згідно з ухвалою Синоду від 18 березня 1779 р. митрополиту Ігнатію було дозволено будувати церкви за умови попередніх зносин зі світською владою. Отже, Ігнатій отримав такий же привілей не зноситись попередньо з Синодом, який кількома роками раніше був наданий архієпископу Слов’янському та Херсонському.

Саме влаштування церков було значно полегшено тим, що греки привезли з Криму чимало цінного церковного майна. Цим було завдано неабиякого удару по православ’ю на півострові, але, разом з тим, було прискорено влаштування церков у Північному Приазов’ї. Між іншим, саме тоді з Балаклавського Георгіївського монастиря була вивезена чудодійна ікона Святого Георгія. Через чверть століття, у 1803 р., ігумен монастиря писав архієпископу Новоросійському та Дніпровському, що свята обитель несе через це відчутні збитки і тому просив повернути ікону з Маріуполя [293]. Вивезені з Криму були і 14 іконостасів, церковні книги, інші речі [294].

Таким чином, для підготовки церков до освячення, крім зведення самих будівель, залишалось видати антимінси. З питання їх виготовлення митрополит ще у 1779 р., тобто коли греки ще не осіли на виділених їм землях, звернувся до Синоду [295].

Греки поспішали облаштуватись, тому більшість їхніх культових споруд спочатку була влаштована швидкоруч, аби скоріше отримати можливість у повному обсязі задовольняти релігійні потреби. Г. Потьомкін забарився з виділенням обіцяних грошей, про що йому наприкінці 1781 р. нагадав В. Чертков, але греки і не стали їх чекати, почавши будівництво власними силами [296]. Отож домінували маленькі церкви, причому матеріали, з яких вони виготовлялись, варіювались від землі, лози та хмизу, дощок до дикого каміння та цегли.

12 червня 1781 р. митрополит Ігнатій направив до Синоду рапорт та реєстр церков, зведених у Готфійській та Кафійській єпархії. У ньому була перелічена вже 21 релігійна споруда [297]. Втім, цей список складався раніше, оскільки в ньому ще фігурувала маріупольська Миколаївська церква — та сама, яка була вже у лютому 1781 р. перенесена до нового місця розташування Павлівська. Крім Миколаївської, згідно з цим же реєстром, у Маріуполі діяла лише церква Марії Магдалини. Але вже у 1780 р. Ігнатієм були закладені маріупольські Харлампіївський собор (освячений у 1782 р.), церква Різдва Пресвятої Богородиці, Успенська та Феодоростратілатівська церкви [298].

Крім Маріуполя, церкви були влаштовані у Сартані (Георгіївська), Старому Криму (Успенська), Чердаклі (Іоаннівська [за даними Феодосія — Костянтино-Єленівська]), Чермалику (Георгіївська), Карані (Костянтино-Єленівська), Ласпі (Георгіївська), Великій Каракубі (Димитріївська), Бешеве (Георгіївська), Стилі (Кіріаківська), Комарі (на честь Різдва Господня [за даними Феодосія — Марининська]), Богатирі (Преображенська), Константинополі (Феодоростратилатівська), Чембрику (Вознесенська) [у Феодосія даних про неї немає], Великій Янісолі (Іоаннівська [за даними Феодосія — Георгіївська]), Керменчику (Троїцька), Малій Янісолі (Феодоростратілатівська), Мангуші (Феодоростратілатівська), Ялті (на честь Іоанна Златоуста), Урзуфі (Михайлівська), Улаклі (Успенська) [299].

У 1780 р. була закладена церква і в Гнатівці, заселеній переважно грузинами. Споруда знаходилась у підпорядкуванні митрополиту, на честь якого селище і отримало назву [300]. Під зверхністю митрополита Готфійського і Кафійського, до того ж, влаштовувалась і грецька церква в Катеринославі.

Більшість церков отримала назву на ту ж честь, у яку були названі храми, залишені парафіянами в Криму. Харлампіївської церкви серед них не було, але греки, які натерпілись від хвороб під час переселення, назвали храм у Маріуполі на честь святого, який шанувався ними як охоронець від недуг.

Щодо процедури влаштування церков, слід звернути увагу на ще один момент: через маленькі розміри єпархії і вкрай спрощену структуру її керівних органів митрополит особисто брав участь у закладенні, а через деякий час — і в освяченні релігійних споруд, які знаходились під його юрисдикцією. Таким чином, у справі зведення церков митрополит прямо взаємодіяв із парафіяльними священиками (тими самими, які вийшли разом із паствою з Криму), чого не спостерігалось в інших частинах імперії.

Так виглядала загальна картина трансформацій церковної мережі південноукраїнського реґіону в складі Слов’янської та Херсонської і Готфійської та Кафійської єпархій невдовзі після ліквідації Вольностей Війська Запорозького. Зміни були суттєвими, але вони не дають підстави протиставляти “цивілізацію”, яку принесла політика Катерини ІІ, “дикості” цих територій до 1775 р. Розвиток мережі церков відбувався значною мірою на тій базі, яка була сформована за часів, що передували тут створенню єпархії під зверхністю архієпископа Євгенія. Разом з тим, існуючої кількості культових споруд, особливо в окраїнних частинах єпархії, явно не вистачало для задоволення швидко зростаючого населення, тому одночасно із інкорпорацією старих храмів у загальноєпархіальну мережу, намаганням максимально ефективно використовувати їх відбувалось заснування храмів нових. На кінець 1781 р. мережа ще не була достатньою, а тому її активна розбудова продовжилась у наступні роки.

Примітки

293. ДАмС, ф. 20, оп. 1, спр. 3, арк. 77 – 77 зв.

294. Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису… – С. 569; ДКМ – КБ – 122; КБ – 123.

295. РДІА, ф. 796, оп. 60, спр. 428.

296. РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 689, ч. 1, арк. 89 – 89 зв.

297. РДІА, ф. 796, оп. 60, спр. 98, арк. 159 – 160 зв.

298. Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису… – С. 997 – 1002.

299. РДІА, ф. 796, оп. 60, спр. 98, арк. 159 – 160 зв.; Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису… – С. 1007 – 1010.

300. Макаревський Феодосій. Матеріали для історико-статистичного опису… – С. 1011.