№ 67
20-го Июля. Нынешнее лето Бог послал нам благословенный урожай. Рожь, ячмень, пшеница, льняное семя, одним словом, все, чем наполняются в порте нашем корабли, превзошло надежды наши. Уверяют, что за 30-ть лет никто не помнит такой богатой жатвы, какая теперь во всех окрестностях наших. Одни менониты и другие колонисты обещают доставить нам пшеницы до 300 тысяч четвертей, потому что урожай ея превышает сам двадцать. Трудно поверить, а между тем правда, что жнец зарабатывает теперь по 5-и р., а вязальщица – по 3 р. 50 коп. ассигнациями в день. Портные, сапожники, каменщики, плотники и другие ремесленники оставили свое ремесло и отправились в степь – теперь это своя Калифорния.
В нынешнюю навигацию отправлено уже отсюда более 250-и тысяч четвертей зерна стараго хлеба; надеются и новаго выслать за границу если не столько, то по крайней мере половину. Много отправить новаго хлеба трудно, ибо время осталось короткое, и дай Бог убрать хлеб счастливо. Осенью амбары наши наполнятся арнауткой и красною пшеницею, а зимою она продастся выгоднее, чем теперь: у нас Февраль и Март самые лучшие месяцы для цен на хлеб, особливо на тот, который уже будет в амбарах, т. е. на лицо. В скором времени надеемся увидеть и необходимый для нас новый мол: на постройку его ассигновано 196.370 р. серебром и назначено три года сроку. Доставка из Керчи соли вольными промышленниками продолжается, акциз здесь скоро уплачивается, и вся она идет в Россию на расхват.
В. Крыжановский
Одесский вестник. – № 59. – 26.VII.1852. – [С. 2 – 3].
Примітки
Портные, сапожники, каменщики, плотники и другие ремесленники оставили свое ремесло и отправились в степь – теперь это своя Калифорния… – Для подібного порівняння регіону В. Крижанівський дійсно мав підстави; крім того, Василь Костянтинович не залишався єдиним, хто відмічав схожість процесів в сільському господарстві Південної України і США. Зокрема, свідком процесів, які відбувались в економіці Північного Приазов’я, став письменник Григорій Петрович Данилевський. За кілька років до селянської реформи він був відряджений сюди для вивчення місцевого побуту і для науково-літературного опису краю. Подорож Данилевського узбережжям Азовського моря, Дніпром і Доном тривала три з половиною місяці, і зібрані матеріали стали основою для романів «Беглые в Новороссии» і «Воля» (Данилевский Г.П. Беглые в Новороссии; Воля (Беглые воротились): Романы / Вступ. статья и примеч. Э. Виленской. – М.: Худож. лит., 1984. – 479 с.). Тоді як В. Крижанівський порівнює наш край з Каліфорнією, Г. Данилевський називає його «Наши Кентукки и Массачуссетс». Г. Данилевський такими словами передав ідеалізований образ Північного Приазов’я, який сформувався у свідомості тисяч втікачів із російських, білоруських губерній, земель Лівобережної та Правобережної України:
«Слышал ты про азовски лиманы, про донски гирла и камыши…? Бос ты – обуют тебя, наг ты – оденут, гладен – накормят; пьяница – пить дадут, баб любишь – предоставят тебе таких, что ума помраченье! Волюшка, волюшка…!» «Волюшка, воля! Постой, и ты не то заговоришь, как увидишь ее! Сказано, рай! Знаешь бурлацкую песню:
Эх ты, степь моя, степь бердянская!
Жизнь постыла, неволя панская!».
Г. Данилевський яскраво описує, як втікачі щороку збільшували населення краю; деяким вдавалось затриматись тут надовго. Переховуючись від представників влади і в пошуках більших заробітків, вони переходили від одного землевласника до іншого. Часто втікачі купували собі фальшиві документи, брали вигадані імена і заводили нові сім’ї. Періодично населення Бердянського повіту значно збільшувалось завдяки сезонним працівникам – відхідникам. Починаючи з ранньої весни сюди йшли ватаги з інших регіонів Російської імперії. Наприкінці сезону такі сільськогосподарські робітники повертались додому з вельми значними для них сумами грошей.