«Незнайомий знайомець»: кілька «життів» «бердянського літописця» та його праць

Ігор Лиман, Вікторія Константінова

Такими вже є примхи долі, що для того, аби «увійти в Історію», не обов’язково бути винятковою, непересічною особистістю, яка уславилась героїчним життям. Не обов’язково мати високі державні посади. Не треба зробити вчинок, який сколихне світ. Історія сама може «вихопити» з небуття, «піднести на щит» людину через багато часу після її смерті. Звичайно, бажано, аби людина все ж зробила за свого життя щось, що дало Історії цю змогу.

Прикладом подібних «взаємин» Історії і особи може служити доля Василя Костянтиновича Крижанівського. На перший погляд, чим може запам’ятатись провінційний чиновник, кар’єра якого не склалась, і який, до того ж, не володів якимись особливими талантами?! Тим не менш ім’я цієї людини, яка померла в позаминулому столітті, добре відомо не лише в Бердянську, але і далеко за межами цього міста, яке Василь Костянтинович, за влучним висловом одного з кореспондентів газети «Одеський Вісник», «любит…, словно своего родного» [1].

Не можна сказати, що самому В.К. Крижанівському було байдуже, чи будуть пам’ятати про нього нащадки. Благодійництво, заповідання на користь міста і Бердянської чоловічої гімназії нерухомості, написання газетних кореспонденцій, нарешті, ведення щоденників – були діями, які можна трактувати як такі, що спрямовані на збереження пам’яті про себе.

І дійсно, деякі з цих дій нагадували бердянцям про В.К. Крижанівського і після його смерті 24 липня 1883 р. У 1887 р. преса повідомляла про підготовку і відкриття в будинку, заповіданому Василем Костянтиновичем Бердянську, Павлівської богодільні. [2] І у виданій в 1897 р. з нагоди чвертьвікової річниці місцевої чоловічої гімназії книжці [3], і в документах цього навчального закладу початку ХХ ст. згадувалось про садову ділянку в тодішньому передмісті Бердянська, Макортах, прибутки з якої Крижанівський заповів використовувати на оплату навчання бідних гімназистів, на придбання для них одягу та їжі [4]. У 1909 р. на могилі Василя Костянтиновича Крижанівського був поставлений новий пам’ятник, на якому між іншим, було викарбовано: «От признательного Бердянского Городского Управления за пожертвованный в 1883 г. дом для богадельни».

Та плинув час, а з ним згасала і пам’ять про жертвувача. Буремні події початку ХХ ст. багато що змінили в місті. Залишились у минулому і Павлівська богодільня, і чоловіча гімназія. Експропріації нерухомості, які послідували в наслідок зміни влади, зробили вже зовсім неактуальними питання, хто, кому, коли і що заповідав…

Минали роки, десятиліття. Йшли з життя ті, хто колись були знайомі з В.К. Крижанівським. А з пам’яті тих, хто продовжував жити, вир змін 20 – 40-х років ХХ століття витісняв згадки і про самого Василя Костянтиновича, і про його пожертви та колись злободенні газетні кореспонденції.

Аж ось, коли ім’я бердянського чиновника ХІХ ст. було порядком позабуте, примха долі нагадала про нього. На перший погляд може здатись дивним, але «виною» тому – спорохнявіння старого дерев’яного столу. Саме коли цей предмет меблів вийшов з ладу, в ньому був виявлений тайник. А в ньому, в свою чергу – щоденники В.К. Крижанівського. Удачею стало не лише те, що сам стіл вцілів тоді, коли гинули цілі імперії, коли війни знищували десятки мільйонів людських життів, коли спустошувались тисячі міст, не кажучи вже про розташовані в них будівлі. Талан полягав і в тому, що стіл, а отже, і щоденники, потрапив до людини, яка зрозуміла, що старі записи мають цінність, а не годяться лише, скажімо, на розпалювання пічки. Пощастило і тому, що після виявлення щоденників вони не були закинуті власником столу кудись на полицю у власній оселі, де потім припадали б пилом, ніким не прочитані.

Сміємо запевнити, що пишемо це не тому, що недооцінюємо здатність своїх земляків оцінити значущість таких, що потрапили до їхніх рук, рукописів. Пишемо тому, що нам довелось чути про сумну долю інших щоденників чи то мемуарів ХІХ або початку ХХ ст., знайдених при знесенні старого будинку в Бердянську. Один з будівельників забрав ці записи собі до дому, де вони тривалий час і знаходились. Кілька років тому син цього будівельника, який колись сам бачив ті рукописи, розповів про них одному з упорядників цього видання. Звісно, відповіддю стало щире обіцяння багато чого за можливість побачити записи. Та як ретельно сам мій співрозмовник та члени його родини неодноразово після цього не «переривали» будинок в пошуках жаданого скарбу, останній не знайдений і досі.

Не такою стала доля щоденників В.К. Крижанівського. Останнім власником старого столу, в тайнику якого вони знаходились, був нащадок відомого в Бердянську дворянського роду Туржанських. Туржанські здали свою знахідку до бібліотеки педагогічного інституту, за що їм було виплачено 200 карбованців. У цій бібліотеці щоденники зареєстровані 12 лютого 1959 р. Втім, ця дата вельми умовна, оскільки на записах є штампи 1947 і 1953 рр. З щоденників були зняті машинописні копії, що зберігаються у Бердянському краєзнавчому музеї.

За спогадами З. Шумі (Осецької), родички Туржанських, в тайнику було виявлено 7 – 8 щоденників, але пізніше частина їх зникла. До наших днів дійшли записи 1865, 1866, 1870, 1875 і 1876 років. У 1980-х рр. щоденники були тимчасово взяті з інституту, але повернені не в повному обсязі. З того часу оригінали 1875 та 1876 рр. вважаються втраченими.

Як би там не було, але знахідка Туржанського повернула бердянцям ім’я їхнього земляка. По відношенню до нього все частіше стало вживатись словосполучення «бердянський літописець». І ось вже близько півстоліття ті, хто звертається до історії Бердянська, черпають інформацію з щоденників Василя Костянтиновича Крижанівського. Адже ці записи були чи не єдиним доступним в Бердянську більш-менш цілісним джерельним комплексом з історії міста у ХІХ ст. Щоправда, тривалий час коло самих дослідників було досить вузьким, включаючи переважно місцевих краєзнавців і викладачів та студентів інституту.

Своє «третє життя» записи В.К. Крижанівського отримали вже на початку цього століття. У 2001 р. ректор Бердянського державного педагогічного інституту В.В. Крижко передав щоденники за 1865, 1866 і 1870 рр. у дар місцевому краєзнавчому музею. Незадовго до цього була розпочата робота з підготовки їх до видання. А в 2002 р. щоденники були опубліковані в одній книзі з дослідженням «Бердянск в дневниках титулярного советника В.К. Крыжановского» авторами якого стали К.О. Баханов і один з упорядників видання, яке Ви, шановний читач, зараз тримаєте в руках.

Тепер і інтерес, і можливості доступу бердянців до джерела суттєво зросли, адже примірники книги були передані до всіх міських і шкільних бібліотек Бердянська. Велика серія статей про щоденники з’явилась у місцевій пресі.

Але не менш важливим було те, що про «бердянського літописця» стало широко відомо далеко від його рідного міста. Багато хто і з вітчизняних та зарубіжних дослідників, і з нефахівців тоді відкрили для себе вельми інформативне цінне джерело з історії позаминулого століття. А разом із ним – і сам Бердянськ, який виявився не лише колишньою «всесоюзною здравницею». Тож зараз посилання на щоденники бердянця зустрічаємо вже в монографіях, у кандидатських та докторських дисертаціях з досить широким тематичним спектром.

Разом із тим, чим більшою ставала увага до щоденників і безпосередньо до персони їхнього автора, тим більше питань виникало. Питань як стосовно біографії Василя Костянтиновича Крижанівського, так і щодо фактажу щоденникових записів і самої історії Бердянська. Чи насправді відсутність у щоденниках згадок про власних дітей, братів чи сестер означає, що їх «бердянський літописець» не мав? В чому полягали причини зупинки просування титулярного радника службовою драбиною? Як оцінювалась сучасниками активність нашого чиновника? Та й чи був він насправді таким діяльним, як це показано в щоденниках? Де слід шукати коріння симпатій чи антипатій Василя Костянтиновича до осіб, про яких йдеться у його записах? Чому він, який так палко був закоханий у Бердянськ, на кілька років залишив місто? Врешті решт, якими бачив Крижанівський подробиці життя Бердянська тих років, за які не збереглися його щоденники (або в які щоденникові записи нашим «літописцем» ще не велися)? Це лише кілька із безлічі запитань, які залишались відкритими.

Тож не дивно, що після того, як книга «Бердянск в дневниках титулярного советника В.К. Крыжановского. Крыжановский В.К. Дневники» побачила світ, пошук відповідей на ці питання не тільки не припинився, але отримав новий імпульс.

Працюючи над своїми дисертаціями, монографіями та археографічними виданнями в чисельних архівах і бібліотеках, упорядники книги, яка зараз перед Вами, не втрачали нагоди приділити час пошуку інформації безпосередньо про В.К. Крижанівського. Це було відносно неважко зробити, адже тематика всіх тих дисертацій, монографій та археографічних видань стосувалась Південної України – регіону, в якому жив і працював Василь Костянтинович, і ХІХ сторіччя – того самого, на яке припадають роки життя нашого героя.

І цікаві знахідки не примусили себе чекати. Найбільш плідною виявилась пошукова робота в фондах Державного архіву Одеської області і Державного архіву в Автономній Республіці Крим. У них було виявлено чисельні документи, цілі справи, які стосуються «бердянського літописця».

Серед знайденого – документи з автографами Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора і Кавказького намісника графа М. Воронцова, виконуючого обов’язки Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора П. Федорова, Міністра фінансів Ф. Вронченка, інших можновладців, що стосуються В. Крижанівського. Виявлено рапорти і лист, складені самим Василем Костянтиновичем. Крім того – формулярні списки титулярного радника за різні роки, свідоцтво, видане Бердянським міським головою М. Кобозевим на підтвердження факту врятування В. Крижанівським 43 осіб, унесених на кризі в море, документи про діяльність Василя Костянтиновича на посаді члена комісії з будівництва собору в Бердянську і ряд інших вельми цікавих і знакових документів.

Було виявлено 117 газетних публікацій ХІХ ст., написаних В.К. Крижанівським або ж зі згадками про нього.

У виданнях «Постановления Бердянского уездного земского собрания чрезвычайной сессии созыва 29-го Июня 1877 года и очередной сессии созыва с 22 по 26 Октября 1877 г. с приложением докладов уездной управы» і «Двадцатипятилетие Бердянской мужской гимназии (1872 – 1897). Краткая историческая записка» знайдена інформація про жертвування В.К. Крижанівським на користь церкви і гімназії. Згадки про титулярного радника відшукані і в довідкових виданнях ХІХ ст. за різні роки.

Загалом, проведена евристика дозволила знайти відповіді чи хоч б підказки на багато з тих питань, які досі залишались нез’ясованими.

Втім, припинимо на цьому анонсувати виявлені матеріали. Читач сам матиме змогу ознайомитись із ними у цій книзі. Скажемо лише, що вони не тільки дозволяють дещо по-новому подивитись на постать Василя Крижанівського, але і значно розширюють наші уявлення про Бердянськ ХІХ століття.

Матеріалам передують кілька статей сучасних дослідників.

Аби надати читачам можливість «піднятись» над суто фактографічним, краєзнавчим сприйняттям матеріалів, що стосуються В.К. Крижанівського, ми звернулись до доктора університету Альберти (Канада) Р. Шияна. Пан Шиян пропонує розглядати історію Південної України не обмежуючись підходами, запропонованими «традиційними» істориками на підставі «традиційних», передусім «елітиських», джерел із використанням «традиційної» ж методології. Для доктора Р. Шияна історія Південної України – це історія її мешканців. Історія людей, подібних до В. Крижанівського.

Наступна стаття належить доктору історичних наук, провідному науковому співробітнику Інституту історії України НАН України В.С. Шандрі. Валентина Степанівна багато років присвятила дослідженню інституту генерал-губернаторства в Україні і є визнаним авторитетом у джерелознавстві. Не дивно, що вона звернула увагу на публікацію праць В.К. Крижанівського, який був ставлеником Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора М.С. Воронцова. Фактично, стаття, що розміщена у цьому виданні, є скороченням надрукованої у 2004 р. в «Українському археографічному щорічнику» рецензії В.С. Шандри на книгу, до якої увійшли «Дневники» В.К. Крижанівського. [5] Валентина Степанівна люб’язно погодилась на її передрук. Для читачів буде цікаво ознайомитись з поглядом маститого фахівця на персону «бердянського літописця» і його щоденникові записи.

Автор іншої статті, вміщеної у нашому виданні – аспірант Київського національного лінгвістичного університету Ганна Федорівна Бібєрова. Ми запропонували цьому молодому науковцю-філологу, який впродовж кількох років плідно студіює принципи дослідження внутрішнього світу письменників, викласти своє бачення індивідуальності автора газетних статей і щоденників. Ганна Федорівна мала чудову можливість докладно, вчитуючись у кожну літеру, вивчити матеріали про Василя Костянтиновича Крижанівського, виступивши в ролі коректора цієї книги.

Матеріали подані мовою оригіналу. Пунктуація наближена до норм сучасного правопису. Збережені авторська орфографія та синтаксис, за виключенням явних друкарських помилок та описок. При наведенні витягів із джерел випущені фрагменти позначаються трьома крапками в квадратних дужках.

Кожен архівний документ забезпечено заголовком. У легенді, вміщеній після тексту документа, вказано назву архіву, номери фонду, опису, справи та аркушів. Збережено написання чисел і дат словами. Старі кириличні літери «і», «ѣ», «?» замінені відповідно літерами «и», «е» та «ф». Твердий знак наприкінці слів опущено.

Закінчення аркушів позначено двома косими рисками (//) в середині тексту.

У посторінкових примітках зазначені виправлення і помітки в документах.

Непрочитані в тексті слова позначені трьома крапками в квадратних дужках. У посторінкових примітках при цьому зазначається, скільки саме слів не прочитано. Непрочитані підписи позначаються квадратними дужками, в яких курсивом написане слово «підпис».

Кожному архівному документу, газетній кореспонденції і матеріалу друкованого видання присвоєно порядковий номер: нумерація застосована наскрізна.

Публікацію супроводжує науково-довідковий апарат, який включає коментарі, словник застарілих та рідковживаних слів, іменний та географічний покажчики, список скорочень.

***

Упорядники висловлюють щиру вдячність за допомогу у виявленні, опрацюванні та публікації матеріалів д.і.н., професору Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова О.А. Бачинській, професору, ректору Бердянського державного педагогічного університету В.В. Крижку, голові Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького, д.і.н., професору А.В. Бойку, першому заступнику Бердянського міського голови П.А. Гончаруку, заступнику Бердянського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради О.В. Лісовенко, голові комісії з освіти та науки Бердянської міської ради Б.Я. Бузову, директору Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова М.О. Подрєзовій, завідувачу сектором відділу рідкісних книжок та рукописів цієї ж бібліотеки І.В. Пігулевській, завідувачу відділом рідкісних видань та рукописів Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького Т.Л. Подкупко, провідному спеціалісту Державного архіву Одеської області Т.Є. Волковій, провідному спеціалісту Державного архіву в Автономній Республіці Крим О.В. Музиченко, спеціалісту ЦППК БДПУ С.К. Акімову, студентам БДПУ А.М. Піменову, С.Г. Нобєлєву, М.В. Кузнецовій.

Окрему подяку упорядники адресують керівництву міста Бердянська, його депутатському корпусу за фінансування публікації книги.

Примітки

1. Одесский Вестник. – № 28. – 9.III.1863. – С. 123 – 124.

2. Одесский Вестник. – № 286. – 24.X.1887. – С. 3; Одесский Вестник. – № 314. – 21.ХІ.1887. – С. 3.

3. Муретов И.Д. Двадцатипятилетие Бердянской мужской гимназии (1872 – 1897). Краткая историческая записка. – Бердянск: тип. Г.А. Эдигера, 1897. – С. 89 – 90.

4. ДАОО. – Ф. 42. – Оп. 35. – Спр. 2079. – Арк. 32.

5. Шандра В. Баханов К.А., Лыман И.И. Бердянск в дневниках титулярного советника В.К. Крыжановского. Крыжановский В.К. Дневники. – Запорожье: Просвіта, 2002. – 218 с., ил. // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Вип. 8/9. – Т. 11/12. – К. – Нью-Йорк, 2004. – С. 755 – 758.