З історії вулиць Бердянська
М.Юхно
Морозної грудневої ночі 1920 року засніженими темними вулицями Бердянська крокував партійно-комсомольський патруль. Колючий вітер дошкуляв напівроздягненим бійцям, але вони пильно несли варту. Прислухались до кожного шелесту навколо: місто перебувало на оборонному становищі і щохвилини могли з’явитися махновці.
Повертаючись з чергового обходу в штаб, комсомолець Петров звернувся до старого більшовика:
– А що, Іван Петрович, правда чи ні, говорять, ніби Махно на Оріхів і Токмак збирається?
– Всього може бути. В нього вовчі повадки. Але ми повинні завжди бути готовими зустріти його. – Помовчав, запалив самокрутку з димучої махорки і продовжив: – Ось розіб’ємо всю цю сволоту – заживемо на славу. Тільки в майбутньому нас чекає велика боротьба за нове життя, за нову людину.
Пізно повернулись патрулі в казарму. В кабінеті голови повітового революційного комітету Михеловича над планом міста схилили голови Селіверстов, Вестфаль, Бушуєв, командири двох полків, які після кримських боїв перебували на відпочинку. Вони розробляли план оборони міста на випадок наскоку махновців. Намітили оборонні пункти: в приміщенні земвідділу по вулиці Зеленій (нині Червона, 20), телефонній станції (Західний проспект, а тепер – Проспект 12 грудня) та в інших місцях. Місто замерзало без палива, і вирішено було силами комуністів, комсомольців, червоноармійців провести недільник по вирубці дерев у міському парку, що знаходився на місці сьогоднішніх дитячих ясел і садка заводу дорожних машин.
…В неділю рух по місту дозволявся з шести годин ранку. Того незабутнього дня площа була схожа на табір кочевників, а базар жив звичайним своїм життям. Кричали перекупки на всі голоси, пропонуючи свій товар, руки голодних просили милостиню, товпа, як море, билась у хвилях. І серед неї комсомольці роздавали листівки із зверненням до жителів міста взяти участь у заготівлі палива «Збір біля ревкому», – закликали вони. Раптом з усіх сторін пролунали кулеметні постріли. Несподіваний жах охопив жителів. Озвірілі махновці неслись шалено на тачанках з кулеметами з боку Лісок. На Петропавлівській площі зав’язався бій. Сили, звичайно, були нерівні: тисячі бандитських кавалеристів проти сотні червоних піхотинців.
Мужньо захищалися червоноармійці, але махновці нещадно рубали шаблями, стріляли всіх, хто траплявся на їх шляху. Бійці загону Селіверстова, Дудки, Курилова засіли в земвідділі і вели вогонь по махновцях. Колишній матрос, завідуючий земвідділом Дудка, був улюбленцем бійців, які в усьому намагалися бути схожими на нього. Тепер, в бою, Дудка вже не тримав нагана в кобурі. Він засунув його за пояс, а в руках була гвинтівка. Стріляв він влучно, з коліна, припавши до вікна. Він був перший із захисників, чиє життя обірвала ворожа куля.
Пункт тримав оборону. Після полудня з’явився сам Махно. Він наказав підтягти кінну батарею. Стріляли прямо в будинок, де засіло тринадцять мужніх бійців–комуністів.
Коли Махно дізнався про великі втрати своїх сил, він озвірів ще дужче. «Взяти їх живими!» – звелів своїм головорізам. А в будинках п’яні бандити чинили нелюдські розправи. На вечір атаману повідомили, що в селі Куце (нині Луначарське) перебуває Інтернаціональна бригада під командуванням Орлова і наближається 30-а Іркутська дивізія.
В паніці махновці залишають місто. Руїни і десятки трупів нагадували про їх короткочасне перебування. Серед порубаних, закатованих бандитами знайшли тіла голови ревкому Михеловича, заступника начальника особового морського відділу Аркадієва. В бою загинуло 84 захисники міста. 16 грудня відбулись похорони жертв 12 грудня, яке ввійшло в історію нашого міста як кривавий день.
Колишній Західний проспект в пам’ять цих подій і 84-х захисників міста перейменовано в Проспект 12 грудня, а вулицю Зелену – в Червону. Сама історія говорить цими іменами. І коли йтимеш, друже, цими вулицями, пам’ятай, їх земля священна: вона полита кров’ю вірних синів партії і народу.
М.Юхно,
персональний пенсіонер,
комсомолець [19]20-х років.
Приморський степ. – 1964. 12 грудня. – С. 2.