Інформативні можливості документів Державного архіву в Автономній республіці Крим щодо взаємодії Бердянської міської думи з чоловічою гімназією
Ірина Дерман
Державний архів в Автономній Республіці Крим, будучи одним з провідних науково-дослідницьких закладів України, є місцем зберігання одного з найбільших документальних комплексів з історії Бердянської чоловічої гімназії початку ХХ століття.
Серед різноманітних аспектів минулого Бердянської чоловічої гімназії, які відбились у документах фондів ДААРК, звернемо увагу на взаємодію міських органів самоврядування з навчальним закладом.
Бердянська міська дума – виборний розпорядчий орган міського самоврядування. Міська реформа 1870 р. замість станового представництва встановила обрання терміном на чотири роки гласних (членів) міської думи на основі майнового цензу. Правом голосу користувалися лише власники нерухомого майна. Тож більшість міського населення була позбавлена виборчих прав. Виконавчим органом міської думи була міська управа, яку очолював міський голова. Він також обіймав посаду голови міської думи. Засідання міської думи мали відбуватися не менше чотирьох і не більше двадцяти чотирьох разів на рік. До кола повноважень Бердянської міської думи належало: завідування капіталами та майном, піклування про благоустрій міста, про забезпечення продуктами і здоров’я міських жителів, про допомогу бідним та інші види доброчинності, про засоби застереження від вогню та інших лих, про розвиток народної освіти, місцевої промисловості і торгівлі. Міське самоврядування перебувало в залежності від урядової адміністрації. Голова міста затверджувався губернатором.
Що стосується діяльності Бердянської міської думи у сфері середньої освіти, то, як випливає з документів ДААРК, вона конкретизувалася частковим фінансуванням утримання середніх навчальних закладів, наданням асигнувань на ремонт чоловічої гімназії, вирішенням питання відкриття паралельних класів, призначенням стипендій учням, участю у призначенні заробітної плати працівникам гімназії, створенням та регулюванням діяльності попечительської ради при середніх навчальних закладах міста, обранням почесного попечителя гімназії тощо.
Як випливає з доповіді міської управи, датованої 1914 роком, згідно із законоположенням 1871 р. про створення в Бердянську чоловічої гімназії міська громада за власним бажанням взяла на себе витрати на її утримання і призначила щорічну виплату в розмірі 14800 карбованців. З них 5400 карбованців – із міських прибутків, а 9400 карбованців – з прибутків міського банку [ДААРК. – Ф. 26. – Оп. 8. – Спр. 105. – Арк. 91 – 91 зв.].
Але якщо в 1871 р. місто з ентузіазмом підтримувало ініціативу заснування гімназії і взяло на себе частину її фінансування, то на початку ХХ ст. виплата коштів на утримання навчального закладу стала для міста тягарем, і міська влада все частіше шукала засобів його позбутися, неодноразово звертаючись із відповідними проханнями до центральних державних установ.
При першій-ліпшій нагоді міська влада нагадувала про великі витрати, які ніс Бердянськ у зв’язку з функціонуванням гімназії [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 159 – 159 зв.; ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 202. – Арк. 129, 130 – 131 зв.].
Як результат, законоположенням від 14 червня 1910 р. було дозволено відпустити з коштів Державного Казначейства в тому ж 1910 році 2200 карбованців в доповнення сум, що раніше асигнувались державою на Бердянську чоловічу гімназію. Після численних прохань з боку міської управи Міністерство народної освіти визнало за справедливе зменшити розмір виплат від міста щорічно на суму 4400 карбованців терміном на чотири роки. Отже, починаючи з 1911 р., місто щорічно мало сплачувати вже не 14800, а 10400 карбованців [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 157 – 157 зв.].
Якщо аналізувати кошториси міста, то впродовж 1912 – 1916 рр. на фінансування навчальних закладів Бердянська в середньому виділялося 20670 карбованців, з них близько 12190 карбованців йшло на гімназію, що перевищувало зазначену суму 10400 карбованців, принаймні, перші три роки.
Втім, і зменшені з 1910 р. витрати для місцевого бюджету здавались занадто обтяжливими. Тож 4 грудня 1913 р. на засіданні Бердянської міської думи одностайно було прийнято рішення уповноважити міську управу направити до уряду подання про прийняття всіх витрат на утримання Бердянської чоловічої гімназії за рахунок державних коштів, без будь-яких витрат зі сторони міста [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 527. – Арк. 126 – 127.].
Головним мотивом такого подання міська влада називала те, що прибутки міського банку знизилися і за п’ять років становили: у 1910 р. – 8911 карбованців, у 1911 р. – 7642 карбованці 39 коп., у 1912 р. – 13239 карбованців 70 коп., у 1913 р. – 6199 карбованців 14 коп., 1914 році – 8330 карбованців 46 коп., що в середньому на рік становило 8864 карбованців 65 коп. [ДААРК. – Ф. 26. – Оп. 8. – Спр. 105. – Арк. 91 – 91 зв.]
У травні 1914 р. міська управа виступила з доповіддю про необхідність зміни мотивації. Вважаючи причини, вказані в попередньому поданні, не досить вагомими, управа запропонувала більш вагомі підстави, які могли б звільнити місто від утримання чоловічої гімназії. Ці підстави – значна заборгованість міста, величезні витрати на потреби народної освіти і взагалі скрутне становище міської каси, яка піклувалася не лише про навчальні заклади, а й про загальноміські проблеми [Там само.].
У 1915 р. закінчилося звільнення міста від виплати 4400 карбованців, і воно знову мало виплачувати на утримання чоловічої гімназії повну суму в розмірі 14800 карбованців. Тож у квітні 1915 р. міською владою було подано прохання про продовження дії закону 14 червня 1910 р., починаючи з 1 січня 1915 р. [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 933. – Арк. 83, 84, 85.]
22 вересня того ж року директор гімназії направив міській думі відношення, яким повідомив, що Міністерство народної освіти виділило 2000 карбованців як одноразову допомогу на утримання гімназії в 1915 році. Відповідно, на цю суму мали бути зменшені асигнування з боку міста [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 933. – Арк. 226, 227 зв. – 228 зв.]. У відповідь дума ухвалила клопотати про таке ж зменшення і на майбутнє.
Втім, уже у листопаді 1915 р. міською управою було подане ще одне прохання, тепер вже про звільнення міста від виплати на утримання гімназії всієї суми. Основною причиною, як і раніше, було назване скрутне фінансове становище міста, поглиблене обставинами воєнного часу [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 1089. – Арк. 1 – 3.].
Але, як це видно з документів ДААРК, таке прохання міста задоволене не було [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 1321. – Арк. 12, 13.]. І не дивно, тому що скрутним у той час було становище не лише Бердянська, а й взагалі Російської імперії, економічні проблеми якої були ще більш поглиблені у зв’язку з Першою світовою війною. Основною ж причиною спроб міста відмовитися від фінансування чоловічої гімназії можна вважати певну втрату у керівництва міста і взагалі у населення ентузіазму щодо існування в місті цього навчального закладу. Якщо у ХІХ ст. наявність чоловічої гімназії була чимось новим, престижним та гарантувала певні перспективи для невеликого повітового міста, то на початку ХХ ст. вона стала звичайним явищем в житті міського населення, ще й потребуючи значних коштів.
Адже виділенням фіксованої суми в 14800 карбованців (чи відповідно зменшеної 14 червня 1910 р.) витрати міста на гімназію аж ніяк не обмежувались.
Зокрема, щорічно міська влада виділяла асигнування на ремонт чоловічої гімназії. Згідно кошторисів, сума такого асигнування становила 500 – 1100 карбованців.
Від обсягів фінансування з боку міста певною мірою залежала доля паралельних класів, що створювались при гімназії. Саме питання їхнього відкриття неодноразово ставало предметом бурхливого обговорення в думі [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 126, 127 зв.]. Зокрема, 26 травня 1911 р. розгорілась дискусія щодо доцільності відкриття паралельного першого класу в 1911 – 1912 навчальному році. Частина гласних думи вважала, що відкриття паралельних класів збільшить потік дітей до гімназії, тому що навчання в ній було доступнішим та дешевшим, ніж у приватному навчальному закладі, і тому варто було б зробити гімназію більш доступною для бідного населення міста. Інша ж частина вважала, що відкриття паралельних класів поставить під загрозу існування реального училища Фаста, кількість учнів якого та бажаючих вступити до нього з кожним роком зменшується, а частина учнів із задоволенням перевелася б до чоловічої гімназії, оскільки там плата за навчання є значно нижчою. Після тривалих суперечок та дискусій більшістю голосів відкриття паралельних класів при чоловічій гімназії було визнано недоречним [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 168, 170, 171.].
З коштів міста виділялись стипендії для учнів середніх навчальних закладів, у тому числі – і Бердянської чоловічої гімназії [ДААРК. – Ф. 26. – Оп. 8. – Спр. 105. – Арк. 36, 51 зв. – 52, 53 зв. – 54.].
У роки Першої світової війни «з метою ознаменування заслуг героїв-захисників Вітчизни» думою на черговому засіданні 18 листопада 1916 р. одностайно було ухвалено запровадити для дітей Георгіївських кавалерів стипендії в чотирьох навчальних закладах міста (по одній в кожному). Серед них – і в чоловічій гімназії. Дані стипендії надавалися переважно дітям Георгіївських кавалерів із жителів міста Бердянська. Право вибору стипендіатів мало лише міське управління [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 1136. – Арк. 285 – 285 зв., 287 зв.].
Крім стипендій, міська влада могла надавати і одноразову допомогу. Саме про це свідчить надання у вересні 1911 р. одноразової грошової допомоги в розмірі 50 карбованців на навчання сироти Дмитра Ломова [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 193, 194, 195 зв.].
Ще одним важливим питанням, що вирішувалося органами міського управління, було регулювання та підвищення заробітної плати персоналу чоловічої гімназії. У 1917 р. на одному із засідань думи було ухвалено: з 1 травня 1917 р. збільшити заробітну платню службовцям міського самоврядування, а також службовому персоналу чоловічої та першої жіночої гімназій, які утримуються на кошти місцевих громадських управлінь [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 1321. – Арк. 29, 30, 66.].
Одним із аспектів діяльності міської думи починаючи з 1915 р. стало створення та регулювання діяльності попечительських рад при середніх навчальних закладах міста. Згідно закону від 1 липня 1914 р. при кожному середньому навчальному закладі Російської імперії мали бути створені попечительські ради. У зв’язку з цим, на засіданні 22 травня 1915 р. було ухвалено створити при місцевій чоловічій гімназії, починаючи з 1915 – 1916 навчального року, попечительську раду за Законом 1 липня 1914 р. та провести вибори членів цієї ради від міста та земства (в кількості не більше чотирьох) [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 933. – Арк. 59 – 59 зв., 62 зв. – 63, 64 зв.].
Вибори до попечительської ради відбулися на засіданні думи 22 березня 1916 р. Від міста тоді було обрано М.К. Константинова та П.Л. Збандуто, а П.В. Полянського було зараховано кандидатом на названу посаду. Повноваження обраних членів були визначені на два роки, до припинення повноважень існуючого складу думи [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 1136. – Арк. 86 – 86 зв., 89.].
Якщо обрання попечительської ради чоловічої гімназії для Бердянської міської думи було справою новою, то міська влада вже мала багаторічний досвід обрання почесних попечителів гімназії. У ДААРК збереглися документи зі згадками про чергове таке обрання, яке мало відбутися на спільному засіданні міської думи і повітового земського зібрання [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 1076. – Арк. 147.].
Міська дума розглядала і цілий ряд інших питань, пов’язаних з чоловічою гімназією.
Зокрема, Міністерством народної освіти було запропоновано керівникам середніх навчальних закладів створити майданчики для дитячих ігор та фізичного розвитку. Дане питання могло бути вирішене лише в співпраці з органами міського самоврядування. 25 січня 1914 р. директор чоловічої гімназії К. Калабановський звернувся до міського голови стосовно вирішення питання про влаштування зазначених майданчиків. Три дні потому на засіданні міської думи було ухвалено відвести в тимчасове користування майданчик на горі, неподалік броварного заводу. Місто зобов’язувалося взяти на себе лише частину витрат [ДААРК. – Ф. 26. – Оп. 8. – Спр. 105. – Арк. 5, 7, 15.].
28 серпня 1915 р. до міської управи звернувся уповноважений Київського Комітету Всеросійського Союзу міст з проханням надати приміщення Бердянської чоловічої гімназії для розміщення в ньому лазарету Комітету на випадок евакуації медичних закладів з міста Києва. Це прохання було задоволено на одному із засідань міської думи. Гласні дозволили надати приміщення гімназії в розпорядження Київського Комітету Всеросійського Союзу міст за умови згоди на це земства та навчального відомства. Але у зв’язку з тим, що в найближчий час Комітет не використав даного йому дозволу, приміщення чоловічої гімназії за згодою попечителя Одеського навчального округу було надане евакуйованій до Бердянська Замостській чоловічій гімназії для занять у другу зміну [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 933. – Арк. 201 – 201 зв.].
Хоча призначення та звільнення керівництва гімназії не входило до компетенції органів місцевого самоврядування, в буремному 1917 р. Бердянська дума під впливом більшовиків зробила спробу змістити незручного для нового режиму директора. 20 вересня 1917 р. було прийняте рішення «запропонувати» директорові чоловічої гімназії К. Калабановському залишити посаду і звільнити квартиру, що він займає. Крім того, було ухвалено припинити виплату з міських коштів грошей на заробітну платню опальному директору [ДААРК. – Ф. 42. – Оп. 1. – Спр. 1321. – Арк. 71 – 73.].
Отже, аналіз документів ДААРК дозволяє стверджувати, що сфера взаємодії Бердянської міської думи і місцевої чоловічої гімназії була досить широкою. При цьому можливості впливу органів місцевого самоврядування на долю навчального закладу обумовлювались передусім фінансовою залежністю останнього від міського бюджету.