№ 16 1777. – Відомість про населені пункти, церкви, священно- та церковнослужителів, парафії, що переведені зі складу Білгородської до Слов’янської та Херсонської єпархії

Ведомость, учененная в духовной преосвященнаго Аггея епископа Белоградскаго и Обоянскаго консистории в силе присланнаго Ея Императорскаго Величества из Святейшаго Правительствующаго Синода к его преосвященству прошлаго 1776 года августа 21 дня указа, колико находилось в Белоградской епархии ныне принадлежащих в учрежденную вновь епархию в Новороссийской и Азовской губерниях с наименованием оной Славенскою и Херсонскою, и по справке со исповедными имянными на прошлой 1776 год поданными от священно и церковнослужителей расписми селений явилось, по названиям и сколко в них числом церквей, и при них священно и церковнослужителей, тож приходских дворов, о том значит ниже сего.

Екатерининской провинции, то есть крепость Белевская;

ко оной принадлежащия Донецкаго пикинернаго полку ротныя правления

Белевская крепость: Рождества Пресвятыя Богородицы, при оной протопоп Андрей Локошкин, священники Алексей Хандалеев, Иван Горленской, диакон Григорий Роговенко, приходских триста осмнатцать дворов.

Васильевская: Николаевская церковь, при оной священник Василий Захаржевской, приходских тритцать девять дворов.

Петровская: оная крепость показана в присланном из Озовской губернской канцелярии при промемории // реэстре, а по исповедным имянным в Белоградской духовной консистории росписям не значится и в Белоградской епархии оная крепость состоит виду не имеется.

Ряская: церковь Преображения Господня, при оной священники Корнилий Безлипецкий, Артемий Мищенков, приходских двести дватцать шесть дворов.

Праскевиевская: церковь Казанская Пресвятыя Богородицы, при оной священник Петр Хитровский, приходских семдесят восемь дворов.

Казловская: церковь Воскресения Господня, при оной протопоп Дамиан Алексеенков, священник Иосиф Юхновский, приходских сто девяноста семь дворов.

Берецкой Вершины: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Петр Киприянов, Феодор Новицкий, диакон Константин Павловский, дьячки Михаил Киприянов, Петр Козлитинов, приходских четыреста дватцать дворов.

Алексеевская: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Петр Мартасевич, Паликарп Пересыпкин, приходских сто девяносто восемь дворов.

Новаго Бишкиня: церковь Покрова Пресвятыя Богородицы, при оной священник Василий Кривоносов, приходских сто осмнадцать дворов. //

Михайловская: церковь Живоначалныя Троицы, при оной священник Иоанн Лукин, приходских восемдесят шесть дворов.

Миловая: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Иван Горенков, Михаил Монаховский, дьячек Максим Илковский, понамарь Терентий Попов, приходских двести семдесят пять дворов.

Веревкина: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Афанасий Гнилов, приходских сто три двора.

Орчиковская: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Иоанн Филипов, приходских сто дватцать два двора.

Староверовка: церковь Архангела Михаила, при оной священники Алексей Даев, Иван Колядинский, дьячки Иван Даев, Семен Хандогой, понамарь Харитон Попов, приходских триста одинатцать дворов.

Ефремовская: церковь Архангела Михаила, при оной священник Иоанн Шамраев, приходских пяддесят шесть дворов.

Боровая: церковь Рождества Пресвятыя Богородицы, при оной священник Савва Погребной, приходских дватцать семь дворов.

Бишкинския Вершины: церковь Архангела Михаила, при оной священники Михаил Федотов, Филип Федотов, Иоанн Семеикин, понамари Петр Федотов, Иван Семеикин, приходских двесте девяноста четыре двора. //

Шебелинка: церковь Архангела Михаила, при оной священники Иоанн Татаринов, Василий и Макарий Булгаковы, приходских двести девятнадцать дворов.

Лазовенка: церковь Космодемьянская, при оной священники Евдоким Лявровский, Андрей Макрицкий, понамарь Герасим Мухин, приходских пятдесят дворов.

Протопоповка: церковь Святыя Великомученицы Екатерины, при оной священники Михаил Тонканогов, Даниил Черновский, определенной указом дьячек Лука Кудрявцов, приходских двести семдесят два двора.

Петровская: церковь Преображения Господня, при оной священники Михаил Бугуцкий, Моисей Набоков, определенной указом дьячек Иван Бутовский, приходских сто восемдесят четыре двора.

Охочая: Троицкая церковь, при ней священники Иосиф Яковенков, Иаков Раенков, дьячек Даниил Татаринов, приходских сто шездесят один двор.

Берестовенка: церковь Покрова Пресвятыя Богородицы, при оной священник Григорий Тарасиевич, приходских сто дватцать семь дворов.

Ленивка: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Федор Стахевич, приходских сто дватцать дворов.

Состоящия на Днепровской линии крепости:

Александровская: церковь Покрова Пресвятыя Богородицы, при оной священники наместник Федор Тисаревский, Роман Кошевской, приходский тритцать восемь дворов. //

Кириловская: церкви не имеется, во оной священник Иаков Грибовской, приходских дватцать один двор.

Петровская: церковь Святыя Великомученицы Екатерины, при оной священник Андрей Кондратович, определенной указом дьячек Петр Иваницкий, а дворов не показано.

Город Тор: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Илия Иляшев, Стефан Квасовский, диаконы Иаков Погорелой, Иван Мухин, понамарь Василей Погорелой, приходских триста восемдесят дворов.

Там же: церковь Воведения Пресвятыя Богородицы, при оной священники наместник Алексей Костич, Стефан Башинский, Демьян Леварев, дьячек Иосиф Погорелой, что ныне диакон, приходских триста три двора.

Ко оному приписныя слободы

Маяки: церковь Покрова Пресвятыя Богородицы, при оной священник Николай Григоревский, дьячек Матвей Ковалев, приходских сто дватцать семь дворов.

Там же: церковь Живоначалныя Троицы, при оной священник Григорий Воронецкой, приходских сто тритцать три двора.

Райгородок: церковь Архангела Михаила, при оной священники Евстафий Тригубов, Захарий Гаплевской, приходских сто тритцать дворов.

Слобода Новая Водолага с принадлежащими хуторами: соборная Воскресенская церковь, при оной протопоп Симеон Сулима, священники Иоанн Сулима, Иоанн Александров, Григорий Антонов, диакон Иван Александров, дьячек Карп Курбакин, приходских четыреста сорок восемь дворов. //

Там же: церковь Николая Чудотворца, при оной священники Иоанн Курдиманов, Матвей Кордовский, Демьян Сердечный, дьячки Артем Цыбулников, Федор Цыбулников, приходских триста девять дворов.

Там же: церковь Преображения Господня, при оной священник Федор Михайловский, приходских восемдесят один двор.

Слобода Малая Водолага: церковь Воздвижения Честнаго Креста, при оной священники Василий Яковенков, Павел Терлецкой, приходских триста шестнатцать дворов.

Петровка: церковь Сошествия Святаго Духа, при оной священник Иоанн Понамарев, приходских сто пятдесят семь дворов.

Комышеваха: церковь Богородицкая, при оной священники Иоанн Савинов, Антоний Порошенков, приходских двесте девяноста дворов.

Изюмскаго ведомства Бахмутскаго гусарскаго полку:

Первой роты, шанца Сребрянскаго: церковь Преображения Господня, при оной священники Гавриил Костянтинов, Матвей Кисленков, Аким Стефанов, диакон Даниил Петруновский, приходских триста дватцать дворов.

Шанца Асесоровскаго: церковь Вознесения Господня, при оной священник Василий Высочин, приходских сто сорок восемь дворов.

Шанца Вышней Беленки: церковь Иоанна Предтечи, при оной священник Гавриил Григорев, диакон Илия Чумаков, приходских сто тритцать четыри двора. //

Шанца Нижней Беленки: церковь Петра и Павла, при оной священник Моисей Федосеев, диакон Иоанн Вероцкий, приходских двесте тритцать восемь дворов.

Шанца Крымской Ямы: церковь архистратига Михаила, при оной священно и церковнослужителей не имеется, приходских сто пять дворов.

Шанца Подгороднего: церковь Первомученика Архидиакона Стефана, при оной священники Стефан Григориев, Андрей Григорович, приходских сто десять дворов.

Слобода Суходол: церковь Успения Пресвятыя Богородицы, при оной священник Феодосий Фелипович, приходских семдесят восемь дворов.

Шанца Каменнаго Броду: церковь Петра и Павла, при оной священник Василий Пованицкой, приходских двесте семдесят четыри двора.

Первой на десять роты, шанца Черкаскаго Броду: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Феодор Вероцкой, приходских девяносто дворов.

Шанца Хорошего Яру: церковь Игнатия Богоносца, при оной священник Григорий Славгородской, приходских сто девять дворов.

Третей на десять роты: церковь Иоанна Предтечи, при оной священник Илия Сенявской, приходских семдесят шесть дворов.

Пятая и шестая на десять роты: церковь Николая Чудотворца, при оной священник Андрей Данилов, приходских сто четырнатцать дворов. //

Четвертой на десять роты: новостроющаяся церковь Живоначалныя Тройцы, при оной священно и церковнослужителей не имеется, приходских сто тритцать дворов.

Шанца Вергунскаго: церковь Великомученика Георгия, при оной священно и церковнослужителей не имеется, приходских сто один двор.

Четвертой роты: церковь Иоанна Предтечи, при оной священник Петр Попов, приходских двесте шездесят восемь дворов.

А принадлежащих к Славенской епархии монастырей, градских духовных правлениев и во оных присудствующих, то ж и приказных служителей никого не имеется.

Да сверх присланного при промемории в Азовской губернской канцелярии реэстра по исповедным именным росписям, поданным за прошлой 1776 год, в консистории оказалось:

Крепости Борисоглебской, слободы Заочепской: Преображенская церковь, при ней священник Симеон Павловский, приходских пятдесят четыре двора.

Донецкаго пекинернаго полку, крепости Ливенской: церковь Покрова Пресвятыя Богородицы, при оной священники Иоанн Андреев, Моисей Нагаев, дьячек Максим Чернявский, приходских восемдесят два двора.

Крепости Федоровской: церковь Воведенская, при оной священник Андрей Иванов, приходских шездесят семь дворов. //

Слобода Березовка: церковь Троицкая, при оной священники Иоанн Мокренский да Павел Роговенко, приходских сорок четыре двора.

Днепровской же линии в крепости Никитинской церкви не имеется, при оной священник Стефан Малинский, приходских одинатцать дворов.

Белоградскаго Святониколаевскаго монастыря игумен и дому архиерейскаго эконом

Александр

кафедральнаго Свято-Троицкаго собора протоиерей Иоанн Ильинский

Белагорода Жиловскаго Успенскаго собора протопоп Иоанн Федоров.

РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 358 – 362.

Примітки

Білівська (Белєвська) фортеця – заснована у 1731 р. Назву отримала, вірогідно, від міста Белєва, звідки прийшов на будівництво полк. З 1735 по 1764 р. тут знаходилось управління ландміліцейського корпусу. У 1775 р. тут розмістилось керівництво Азовської губернії. У 1778 р. стала повітовим центром. Указом від 1784 р. перейменована на Константиноград. У 1922 р. місто стало називатись Красноград. Зараз – районний центр Харківської області, розташований на р. Берестовій, за 105 км. від Харкова. У відомості консисторії позначено, що при Різдвобогородицькій церкві Білівської фортеці серед священнослужителів є протопоп А. Локошкін, священики О. Ханделєєв (Хандалєєв), І. Горленський та диякон Г. Роговенко. Відомість складалась за сповідними розписами, на момент написання яких О. Ханделєєв (Хандалєєв) дійсно був священиком. Але за зверненням В. Черткова цей священик був посвячений Білгородським єпископом Аггеєм у Самарського протопопа. Феодосій (Макаревський) писав, що так у межах Катеринославської єпархії (маються на увазі межі, у яких єпархія перебувала за часів самого Феодосія) був закладений початок першої протопопії, першого Самарського духовного правління, підпорядкованого Слов’янській консисторії. У 1787 р. тут налічувалось 314 чоловіків і 309 жінок.

Білівська, як і ряд інших, позначених у відомості консисторії, фортець, входили до Української лінії – системи укріплень, побудованих у 1731 – 1733 рр. для охорони південних кордонів Російської імперії від турецько-татарських набігів. Лінія тягнулася вздовж р. Орелі, її притоки Берестової та притоки Сіверського Дінця – Береки. Загальна довжина лінії становила 285 км. Лінія складалась із суцільного земляного валу та широкого і глибокого рову з боку степу. Лінію складали фортеці Борисоглібська, Лівенська, Васильківська, Ряськівська, Святого Федора, Козловська, Білівська, Святого Іоанна, Орловська, Святої Парасковії, Єфремівська, Святого Олексія, Святого Михаїла, Слобідська, Тамбовська, Святого Петра (щодо деяких з цих фортець використовувались й інші назви). До комплексу Української лінії входили і слободи, які згодом переросли у великі населені пункти. У зв’язку з підписанням мирного договору 1739 р. і будівництвом Нової Дніпровської лінії Українська лінія втратила своє військово-стратегічне значення. Тому в 70-х рр. ряд цих укріплень був залишений більшістю мешканців. Отже, відпадала потреба у залишенні у фортецях церков. До того ж, якщо споруди були зведені за казенний кошт для ландміліцейських полків, мались підстави повернути гроші до казни. У 1777 – 1778 рр. розглядалась справа про перенесення Михайлівської церкви з Троїчатівської (Єфремівської) фортеці до слободи Привілля, що належала полковнику Мартинову. Архієпископ Євгеній дав необхідний дозвіл. Поміщик вніс до Азовської губернської канцелярії потрібну суму, після чого церква була по опису отримана його управляючим. Для розібрання та збирання споруди був укладений контракт із майстром, і за посередництвом духовних правлінь перенесення та оформлення відповідних зобов’язань нових парафіян відбулося. Як у цьому випадку, так і при перенесенні ряду інших релігійних споруд практикувалась купівля не всього церковного майна. Так, Мартиновим не були придбані антимінс, який слід було віддати в духовне правління, дзвін, одні ризи, кадило та запасні дари. Були перенесені й церкви деяких інших фортець. Зокрема церкву з Васильківської фортеці спочатку планувалось перенести до Катеринослава, влаштувавши її у наметі. Втім, невдовзі рішення було змінене і церква передана в слободу Михайлівку, яка заселялася прем’єр-майором М. Алимовим, на чий кошт і було здійснене перенесення. Оскільки залишилась без парафіян і священно- та церковнослужителів церква в Тамбовській фортеці, вона була передана мешканцям слободи Григоріївки, яка була перейменована на Рождественську, на честь цієї релігійної споруди. Крім того, В. Чертков звернувся до Євгенія (Булгаріса) стосовно перенесення релігійних споруд із Маяцької фортеці до слободи Троїцької. Сам цей населений пункт був влаштований з волі Черткова, який таким чином налагоджував краще сполучення між Бахмутом і Білівською фортецею, де він перебував. Підстави для перенесення були серйозні: до нововлаштованої слободи переселились пікінери, які раніше збудували цю церкву власними зусиллями.

Васильківська фортеця – одна з фортець Української лінії. В ДАДО збереглися сповідні розписи Васильківської фортеці за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7).

Петровська фортеця – неподалік від сучасного села Петровське Балаклейського району Харківської області. В ДАДО збереглася метрична книга Петровської фортеці, слободи Камишувахи, Барвінкової стінки за 1781 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 15).

Промеморія – різновид документів, якими обмінювались інстанції одного рівня (рівні за положенням установи, не підпорядковані одна одній).

Ряськівська фортеця – тепер село Ряське Машівського району Полтавської області, розташоване на правому березі р. Орелі, за 37 км. від Машівки. Засноване як укріплення Української лінії.

Прасковіївська фортеця – у 1787 р. в поселенні військових поселян Прасковіївському налічувалось 658 чоловіків і 585 жінок.

Козловська фортеця – розташовувалась на північному сході від Федорівської і південному заході від Білівської фортеці Української лінії.

Берецька Вершина (Береки) – село на р. Береки, на території сучасного Первомайського району Харківської області. Розташовувалось в 7 верстах від Єфремівської фортеці. У 1787 р. в Береках нараховувалось 2012 чоловіків і 2082 жінки.

Олексіївська фортеця – нині село Олексіївка Первомайського району Харківської області, розташоване на р. Береки. Вперше згадується в 1731 р. У 1787 р. тут нараховувалось 884 чоловіки і 902 жінки.

Новий Бишкін (Нижній Бишкін) – тепер село Зміївського району Харківської області, розташоване на правому березі р. Сіверського Дінця, за 22 км. від Зміїва. Село відоме з середини XVII ст.

Михайлівська фортеця – інша відома назва – Кисилівська, за місцем розташування при р. Кисіль. Тепер – на території Первомайського району Харківської області. До 1776 р. священиком при Троїцькій церкві цієї фортеці був І. Діонисієв, який зайняв це місце в 1769 р., заступивши на ньому свого батька. У 1787 р. тут налічувалось 426 чоловіків і 377 жінок.

Мілова – тепер, вірогідно, село Балаклейського району Харківської області. Перша відома згадка про Мілове відноситься до 1686 р. У 1787 р. тут нараховувалось 865 чоловіків і 821 жінка.

Вірьовкіна – у 1787 р. в казенному селі Вірьовкіному налічувалось 434 чоловіки і 364 жінки. У ДАДО збереглася частина метричної книги слободи Верьовкіної за 1781 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 16).

Старовірівка – нині село Нововодолазького району Харківської області, розташоване в долині р. Берестової, за 30 км. від Нової Водолаги. Виникло в першій половині XVIII ст. Засновниками були переселенці-старообрядці з Курської та Орловської губерній. У 1787 р. в казенному селі Старовірівці нараховувався 1521 чоловік і 1540 жінок.

Єфремівська – нині село Єфремівка Первомайського району Харківської області, розташоване у верхів’ї р. Орелі, за 7 км. від залізничної станції Трійчате. Перша згадка про Єфремівку відноситься до 1730 р. Після перенесення в 1778 р. єфремівської Михайлівської церкви в слободу Привілля мешканці фортеці були приписані до берецької церкви. Про перенесення релігійної споруди див. документи №№ 118 – 127. В ДАДО збереглися сповідні розписи Єфремівської фортеці за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7). У 1787 р. в населеному пункті налічувався 201 чоловік і 189 жінок.

Борова – тепер село Зміївського району Харківської області, розташоване в 12 км. від Зміїва.

Бишкін (Бишкінські Вершини) – село Верхній Бишкін тепер відноситься до Первомайського району Харківської області.

Шебелинка – тепер село Балаклейського району Харківської області, розташоване на правому березі Сіверського Дінця, за 35 км. від Балаклеї. Перша згадка відноситься до 1681 р. У 1787 р. тут нараховувалось 789 чоловіків і 790 жінок.

Лозовенька – нині село Балаклейського району Харківської області, розташоване за 35 км. від Балаклеї. Засноване в 30-х рр. XVIII ст. як поселення будівничих Української лінії. У 1789 р. в населеному пункті нараховувалось 118 чоловіків і 157 жінок.

Протопопівка – тепер село Балаклейського району Харківської області, за 36 км. від Балаклеї. Засноване в першій третині XVIII ст. переселенцями із центральних реґіонів Росії. У 1787 р. в Протопопівці нараховувалось 1037 чоловіків і 1034 жінки. В ДАДО збереглися метричні книги слободи Протопопівки за 1780, 1781 рр. (ф. 104, оп. 1, спр. 12, 14).

Петрівська – тепер село Петрівське Балаклейського району Харківської області, розташоване на Сіверському Дінці, за 45 км. від районного центру. Засноване в першій половині XVII ст. переселенцями з Правобережної України. У 1731 р. в трьох верстах від нинішнього Петровського споруджена Петровська фортеця.

Охоче – нині село Нововодолазького району Харківської області, розташоване по обох берегах р. Берестової, за 28 км. від Нової Водолаги. Засноване в 1686 р. як сторожовий пункт Сумського полку. У 1787 р. тут налічувалось 1312 чоловіків і 1361 жінка.

Берестовеньки – тепер на території Красноградського району Харківської області. До 1933 р. – Берестовеньки, з 1933 р. по 1957 р. – Ворошилово. Розташоване по течії р. Берестовеньки, за 14 км. від Краснограда. У 1787 р. тут нараховувалось 615 чоловіків і 589 жінок.

Ленивка – нині село Мелихівка Нововодолазького району Харківської області, на р. Берестовій, за 30 км. від Нової Водолаги. Засноване в 1732 р. У 1787 р. тут нараховувалось 579 чоловіків і 540 жінок. Перейменована на Мелихівку в 1920 р.

Олександрівська фортеця – одна з фортець Нової Дніпровської лінії (див. коментар до документа № 6). Тепер – територія міста Запоріжжя. Для задоволення релігійних потреб війська тут знаходилась похідна Георгіївська церква, а в 1773 р. зведений Покровський храм. У ДАЗО збереглися метричні книги Покровської церкви Олександрівської фортеці починаючи з 1774 р.

Кирилівська фортеця – одна з фортець Нової Дніпровської лінії, тепер – за 1 км. від центру села Семенівка Пологівського району Запорізької області.

Петровська фортеця – одна з фортець Нової Дніпровської лінії, тепер село Новопетрівка Бердянського району Запорізької області.

Тор – тепер місто Слов’янськ, районний центр Донецької області, розташований у північній частині області, в межиріччі Сіверського Дінця й Казенного Торця. У 1645 р. для захисту від нападів татар побудована фортеця Тор. З 1685 до 1764 р. Тор – сотенне містечко Ізюмського полку. Згідно з указом від 22 січня 1784 р. Тор, перейменований на Славенськ (Слов’янськ), став повітовим містом Катеринославського намісництва. У 1787 р. тут налічувалось 1609 чоловіків і 1530 жінок. Про населені пункти Донеччини див. також: Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVI – XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел). – Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. – 180 с.

Маяки – тепер село Слов’янського району Донецької області, розташоване на правому березі р. Сіверського Дінця, за 15 км. на північний схід від Слов’янська. Виникли в 1645 р. як сторожовий пункт, що входив до Білгородської Укріпленої лінії. Тут були влаштовані сторожові вишки-маяки.

Райгородок – тепер селище міського типу Слов’янського району Донецької області, розташоване на березі Сіверського Дінця, за 15 км. на північний схід від Слов’янська. Село спочатку називалось Городком, згодом перейменоване на Райгородок. У 1787 р. тут нараховувалось 1037 чоловіків і 929 жінок.

Нова Водолага (Нові Водолаги) – тепер районний центр Нова Водолага Харківської області, розташований в долині р. Ольховатки, за 53 км. від Харкова. Нова Водолага заснована на Муравському шляху близько 1675 р. козаками Харківського полку і селянами. Назва походить від р. Водолаги. Після ліквідації полкового устрою Слобожанщини Нова Водолага віднесена до Катерининської провінції Новоросійської губернії, в 1773 р. приєднана до Слобідсько-Української губернії, а в 1775 р. – до Азовської губернії. З 1780 р. входила до складу Харківського намісництва, після його ліквідації – до Слобідсько-Української губернії. В ДАДО збереглися метричні книги слободи Нова Водолага за 1776 – 1781 рр. (ф. 104, оп. 1, спр. 9 – 14) і сповідні розписи Нової Водолаги за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7).

Мала Водолага – в ДАДО збереглися метричні книги за 1776 – 1777, 1781 рр. (ф. 104, оп. 1, спр. 9, 10, 14) і сповідні розписи Малої Водолаги за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7).

Камишуваха – в ДАДО збереглися метричні книги слободи Камишуваха за 1780, 1781 рр. (ф. 104, оп. 1, спр. 12, 15).

Серебрянський шанець – розташовувався на північ від Бахмута, за 30 верст від Камишувахи (теперішнього села Слов’янського району Донецької області).

Асесорське (П’ята Рота, Привільне) – тепер місто Привілля, підпорядковане Лисичанській міській раді (Луганська область). Розташоване на правому березі Сіверського Дінця, за 15 км. від Лисичанська. Засноване в 1695 р. служилими людьми та селянами втікачами.

Кримська Яма – нині село Кримське Слов’яносербського району Луганської області, при р. Донці. У 1750 р. тут уже були оселі. З приходом сюди переселенців із-за кордону влаштовано Кримський військовий шанець. У 1779 р. при Михайлівській церкві налічувалось 120 дворів, а священиком показаний П. Курилов.

Підгорне (Підгородній) – нині місто Слов’яносербськ, райцентр Луганської області. Уже у 1740 р. запорожці, які жили тут зимівниками, мали похідну Покровську церкву і при ній ієромонаха Самарського монастиря. У 1754 р. тут оселились словаки та серби, а також вихідці з інших реґіонів України. У 1780 р. влаштована ними церква в ім’я Стефана була вже спорохнявілою. Згідно з довідкою консисторії, у 1779 р. в Підгорному нараховувалось 158 парафіяльних дворів, у них 973 особи.

Суходіл – пізніше місто Краснодонського району Луганської області. Уже в 1650 р. при Сіверському Дінці і Луганчику стояли запорозькі пікети і розташовувались зимівники. У середині XVIII ст. сюди прийшли іноземці під проводом командира сербської роти Ванія. Вони розмістили в Суходолі похідну церкву, в якій служив сербський священик. У 1768 р. тут влаштована стаціонарна дерев’яна церква. У 1782 р. перепис зафіксував наявність у Суходолі 298 чоловіків і 261 жінки.

Кам’яний Брід – нині територія, яку займав шанець, входить у межі Луганська. У 1740 – 1750-х рр. тут були зимівники запорозьких козаків. 1755 р. до них приєднались вихідці із-за кордону. У відомості консисторії 1777 р. відмічено, що парафія Петропавлівської церкви Кам’яного Броду нараховувала 274 двори. Феодосій (Макаревський) повідомляє, що в 1779 р. тут нараховувався лише 171 двір. У 1782 р. перепис зафіксував наявність у Кам’яному Броді 280 чоловіків і 283 жінки.

Черкаський Брід – тепер селище міського типу Черкаське Слов’янського району Донецької області, розташоване за 15 км. на захід від Слов’янська. Засноване в 1698 р.

Хороший Яр – тепер село Хороше Слов’яносербського району Луганської області, розташоване при р. Лугані. Стародавнє запорозьке займище в 1756 р. було віддане волоським переселенцям. У 1774 р. мешканці Хорошого Яру звернулись до Білгородського єпископа Аггея з проханням дозволити влаштувати церкву. Дозвіл був отриманий, 1775 р. церква закладена, але завершена будівництвом і освячена лише в 1784 р. Таким чином, до складеної консисторією відомості внесена споруда, яка ще не була освячена.

Вергунський шанець – зараз на території Луганська. Маєтність Веселенька на р. Лугані, біля Донця, вже в 1707 р. була серед населених запорозькими козаками місцевостей. Із переселенням до реґіону іноземців під проводом Шевича і Депрерадовича тут влаштований Вергунський шанець. Зведена в ньому Георгіївська церква в 1773 р. згоріла. 27 вересня 1778 р. освячена нова церква.

А принадлежащих к Славенской епархии монастырей, градских духовных правлениев и во оных присудствующих, то ж и приказных служителей никого не имеется… – із складу Білгородської єпархії під зверхність Євгенія (Булгаріса) було-таки передане одне духовне правління – Катерининське, розташоване в Нових Водолагах. Про те, що воно реально функціонувало в 1775 – 1776 рр., залежачи від Білгородського єпископа, свідчать документи фонду самого правління, що зберігаються в Державному архіві Дніпропетровської області. У тому ж фонді знаходяться адресовані правлінню укази вже Слов’янської духовної консисторії, датовані 15 грудня 1776 р. Але в поданій Синоду з Білгородської консисторії відомості наявність Катерининського правління не зазначена, хоча там записані церкви, які були йому підпорядковані, так само як записані і Нові Водолаги.

Борисоглібська фортеця – розташовувалась неподалік Царичанки, теперішнього районного центру Дніпропетровської області. В ДАДО збереглися сповідні розписи Борисоглібської фортеці за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7).

Лівенська (Шоста) фортеця – розташовувалась на р. Орелі при гирлі р. Очі, нижче Нефорощі. Назва фортеці походить від Лівенського полку, а той, у свою чергу, – від міста Лівни Орловської губернії.

Федорівська фортеця – розташовувалась на р. Орелі; друга назва фортеці – Крутояцька. Введенська церква тут збудована в 1759 р. Слободи Калантаївка та Бузівка, які знаходились у парафії цієї церкви, за розпорядженням кошового отамана П. Калнишевського були приписані до личківської церкві. Після ліквідації Вольностей Війська Запорозького населені пункти повернені до парафії Введенського храму. У 1782 р. церкву перенесено в слободу Залінійну. В ДАДО збереглися сповідні розписи Федорівської фортеці за 1776 р. (ф. 104, оп. 1, спр. 7).

Березівка – у 1787 р. в поміщицькому селі Березівці налічувалось 255 чоловіків і 203 жінки.

Микитинська фортеця – тепер за 4 км. на схід від селища міського типу Комишуваха Оріхівського району Запорізької області.

Миколаївський Білгородський Миропольський монастир – заснований у 1671 р. іноками Дивногірського монастиря, що укрилися тут від татарського набігу. У ХІХ ст. монастир, що знаходився на території Суджанського повіту Курської губернії, мав статус заштатного.