№ 15 1776, грудня 6. – Відомість про населені пункти, церкви, священно- та церковнослужителів, парафії, духовні правління, їхніх присутніх та приказних служителів, що переведені зі складу Воронезької до Слов’янської та Херсонської єпархії

Ведомости учиненныя в Воронежской духовной консистории по силе присланнаго Ея Императорскаго Величества из Святейшаго Правительствующаго Синода к преосвященному Тихону епископу Воронежскому и Елецкому указа, колико в принадлежащих к Славенской епархии крепостях и городе Бахмуте с уездом церквей состоит, и при них приходских дворов и священно и церковнослужителей и их детей, и протчих церковников находится, духовных правлений и в них присудствующих и приказных служителей обретается

Федор [Підпис]

РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 342 – 353.

Примітки

Троїцька церква перевезена до Бахмута у 1711 р. з Таганрозької фортеці. У 1745 р. замість цієї дерев’яної на іншому місці влаштована кам’яна Троїцька соборна церква. Покровська церква в Бахмуті освячена 30 вересня 1732 р. У 1781 р. вона була вже спорохнявілою, а в 1787 р. згоріла. У 1794 р. був даний дозвіл на її місце закласти нову церкву. У тому ж році з Бахмута перевезена до слободи Покровської Миколаївська церква. Згадка про Різдвобогородицьку церкву відноситься до 1762 р.

Часослов – богослужебна книга, яка, на відміну від служебника, призначена для читців та співців. Містить порядок усіх щоденних служб, крім літургії.

Псалтир (книга псалмів) – одна з біблійних книг Старого Завіту; складається з 151 пісні (псалма).

Сухарева слобода – у 1779 р. за сповідними розписами при сухарівській Миколаївській церкві показаний священик Стефан Попов, дячок Даниїл Попов, 147 парафіяльних дворів, у них 403 особи чоловічої статі. У 1787 р. в населеному пункті налічувалось 210 чоловіків і 207 жінок.

Кремінна – нині районний центр Луганської області. Розташована на обох берегах р. Красної, при впадінні її в Сіверський Донець, на відстані 150 км. від Луганська. Близько 1680 р. донські козаки заснували при впадінні р. Бахмутової у Сіверський Донець Сухарів Городок, який став центром козацьких поселень. У 1680 р. поряд із козацьким містечком виросла на берегах р. Кремінної, притоки р. Красної, селянська слобода Кремінна, де в 1688 р. розмістилась одна із сотень Ізюмського слобідського полку. У 1787 р. тут нараховувалось 763 чоловіки і 739 жінок.

Краснянка – село неподалік від Кремінної Кремінського району Луганської області. У 1787 р. в однодворчицькому селі Краснянці налічувалось 1134 чоловіки і 1051 жінка.

Боровеньки – нині село Кремінського району Луганської області, розташоване на р. Боровій, за 35 км. від Кремінної. Засноване в 1711 р. У 1787 р. в Боровеньках та Єпіфанівці разом нараховувалось 1955 чоловіків і 1875 жінок.

Містки – тепер село Сватівського району Луганської області, розташоване на берегах р. Борової, за 130 км. від Луганська. Містки виникли у першій половині XVIII ст. Незабаром село було приписане до Святогорського монастиря. Після проведення секуляризації монастирських земель містківчани передані у відання Колегії економії.

Шульгінка – тепер село Старобільського району Луганської області, розташоване на лівому березі р. Айдару, за 15 км. від Старобільська. Через село із сходу на захід протікає невелика річка Шульга. Вважається, що назва села походить від прізвища отамана Шульгейка, який оселився тут на початку XVII ст. Державна слобода Шульгінка була привласнена обер-прокурором Сенату Глєбовим, але в 1765 р. знову оголошена державною. На той час у слободі нараховувалось 2 тис. мешканців.

Штурмова – нині село Штормове Новоайдарського району Луганської області, розташоване на лівому березі р. Айдару за 20 км. на північ від Новоайдара. Засноване в 1756 р.

Новоайдар – тепер районний центр Луганської області, розташований на р. Айдарі, за 58 км. на північний захід від Луганська. Заснований донськими козаками в другій половині XVII ст. Для захисту від нападів степових кочівників на правому березі р. Айдару було збудоване військове козацьке містечко. Згодом, після утворення Української, а потім Нової Дніпровської ліній, оборонне значення Новоайдару занепало.

Дмитрівка – нині село Новоайдарського району Луганської області, розташоване на р. Євсузі, за 15 км. на південний схід від Новоайдара. Виникло у XVIII ст.

Петрівка – нині село Станично-Луганського району Луганської області, розташоване біля злиття річок Євсугу і Ковсугу, приток Сіверського Дінця. Засноване в другій половині XVII ст. донськими козаками. Спершу це був хутір Караяшник. Згідно з “Історією міст і сіл Української РСР” у 1771 р. хутір перейменували в Петропавлівку у зв’язку з побудовою тут 1767 р. храму Петра та Павла.

Старий Айдар – нині село Станично-Луганського району Луганської області.

Трехибінська – слобода, розташовувалась у Бахмутському повіті, на схід від Бахмута.

Муратове – нині село Новоайдарського району Луганської області.

Борівське – тепер селище міського типу Лисичанського району Луганської області, розташоване на лівому березі р. Сіверського Дінця, за 13 км. на схід від Лисичанська. Перші згадки про Борівське припадають на 40-і рр. XVII ст.

Воєводівка – тепер село Кремінського району Луганської області.

Безгинове – нині село Новоайдарського району Луганської області.

Райгородка – нині село Сватівського району Луганської області, розташоване на р. Жеребці, за 20 км. на захід від Сватового. Виникло в середині XVIII ст.

Єпіфанівка – нині село Кремінського району Луганської області, розташоване на р. Боровій, за 39 км. від Кремінної. Засноване в 1755 р.

Фортеця Святого Димитрія Ростовського – див. коментар до документа № 6.

У фортеці Димитрія Ростовського станом на 1781 р. Покровська соборна церква була вже спорохнявілою. Тому 2 квітня 1783 р. замість неї була закладена нова в те саме ім’я. 29 вересня 1784 р. ця споруда була освячена. Миколаївська церква в другому прикордонному батальйоні 17 травня 1773 р. згоріла, і замість неї в 1775 р. влаштована нова. Оскільки Успенська церква третього прикордонного батальйону була дуже спорохнявілою, у 1777 р. генерал-майор С. Гурьєв звернувся до Євгенія (Булгаріса) з проханням дозволити розібрати її, а церковне майно передати Казанській церкві. Такий дозвіл був даний. Андріївська церква четвертого прикордонного батальйону згоріла 20 липня 1780 р. На її місці 2 травня 1781 р. закладена, а 6 березня 1782 р. освячена нова релігійна споруда. Димитріївська церква інженерної команди Темерницької портової митниці, перенесена у фортецю ще на початку 60-х рр., через спорохнявіння була закрита в 1796 р. Церква в ім’я Архангела Михаїла до 1778 р. розташовувалась у слободі Доломанівці, форштадті кінного козацького полку. Коли ж полк був переведений до Рогосського стану Війська Донського, він перевіз церкву туди. Нова Різдвобогородицька церква в купецькому кварталі фортеці Святого Димитрія була освячена 4 листопада 1778 р. Тоді стара церква в те саме ім’я була перевезена до Таганрозького повіту і перейменована на честь Святого Миколи.

Азов – див. коментар до документа № 6.

Андріївська церква в Азові зведена в 1769 р., але мала іконостас і антимінс, виготовлені ще в 1747 р. Успенська церква на форштадті була влаштована 1771 р.

Таганрог – див. коментар до документа № 6.

Згідно з повідомленням Феодосія (Макаревського) в Таганрозі діяла Михайлівська церква, яка у 1782 р. була вже спорохнявілою. А 7 лютого 1778 р. почала діяти Миколаївська церква.

Что ж касается до крепостных и пограничных церквей, оные находились в ведомстве Черкаскаго духовнаго правления, которое правление по указу Святейшаго Синода осталось в Воронежской епархии… – до 20 листопада 1775 р. Таганрог і Азов залежали у церковно-адміністративному відношенні від духовного правління, що діяло у фортеці Святого Димитрія. У той же день Воронезька консисторія своїм указом ліквідувала установу, передавши її повноваження Черкаському духовному правлінню. При формуванні Слов’янської та Херсонської єпархії це правління залишилось у складі єпархії Воронезької. Тому лютневим 1777 р. указом Слов’янської консисторії духовенству Димитрівського, Азовського, Таганрозького повітів наказувалось обміркувати питання про місце розташування духовного правління, якому вони будуть підпорядковуватись. Тоді духовенство висловило пропозицію, з якою консисторія погодилась своєю ухвалою від 3 травня 1777 р.: відновити діяльність духовного правління у фортеці Святого Димитрія. Йому ж мали бути передані з Черкаського правління всі документи, які стосувались церков Слов’янської та Херсонської єпархії. Так була вирішена доля Новоростовського духовного правління.