Інформативні можливості актуалізованої джерельної бази з історії Бердянських педкурсів і педтехнікуму

Інформативні можливості актуалізованої джерельної бази з історії Бердянських педкурсів та педтехнікуму надають можливість з’ясувати місце навчальних закладів, які були попередниками БДПУ, в системі освіти УСРР 20-х років – першої половини 30-х років, дослідити процеси їх становлення та діяльності, визначити зміст, форми та методи роботи.

Хоча історіографічний доробок з проблематики розвитку системи педагогічної освіти цього періоду досить представницький, для вивчення процесу становлення Бердянських педкурсів та педтехнікуму та їх діяльності раніше залучених до наукового обігу матеріалів далеко не достатньо, а отже необхідно вивчення нових комплексів джерел, у першу чергу документації самих цих установ.

У 1919 – 1920 рр. в ряді міст, у тому числі й у Бердянську, були відкриті педагогічні курси. У липні 1920 р. Наркомпрос УСРР видав постанову про перебудову педагогічної освіти, згідно з якою дореволюційні учительські семінарії були реорганізовані у вищі педагогічні курси з трирічним терміном навчання. У 1922 р. був запроваджений тимчасовий статут Бердянських педагогічних курсів, реорганізовано педагогічний колектив. Навчальний заклад був розміщений у будинку колишньої чоловічої гімназії («Червоний будинок»), разом з технічною профшколою та вечірнім робітничим технікумом. Приміщення за площею були цілком задовільними, але потребували ремонту, який не робився вже п’ять років. Кошти на ремонт було виділено з кредиту на відбудову міста.

Педкурси мали три відділення, відповідно перший, другий та третій курс. Набори студентів були незначними. У 1922 році в навчальному закладі навчалося всього 94 студенти, у 1923 – 98. За національним складом переважали українці та росіяни, незначною була кількість болгар, євреїв, греків. За віком студенти були від 16 до 24 років.

Інформативні можливості звітної документації (звіти, навчальні плани, відомості), яка переважає серед виявлених джерел з історії Бердянських педагогічних курсів, дозволяють відтворити специфіку навчально-виховного процесу, визначити форми та методи роботи навчального закладу.

Навчання було платним, але до початку 1923 – 1924 навчального року оплата фактично не здійснювалася згідно з розпорядженням губпрофосу на колективне прохання слухачів. З 1923 – 1924 навчального року оплата встановлювалася в розмірі 30 крб. (повна), а також 5, 8, 12, 15 та 25 крб., в залежності від матеріального стану студента. Були й бюджетні місця, наприклад, у період з 1 січня 1923 по 1 квітня 1924 року лише 39 % слухачів сплачували за навчання [12].

Заняття на педкурсах розпочиналися о 9 ранку. Студенти відвідували семінари та лекції. Обов’язково чотири рази на тиждень ІІІ курс та два рази ІІ та І курси проходили практичні заняття в дитячих закладах міста; власних навчально-допоміжних закладів при педкурсах не було. З шостої до сьомої години вечора два рази на тиждень відбувалися студійні заняття для всіх трьох курсів. Крім того, третьокурсники вели з шостої години вечора дві групи лікнепу: неписьменні (4 рази на тиждень) та малописьменні (3 рази на тиждень). З вечора працював соціально-економічний гурток з секціями: історичною, літературною, педагогічною, мистецькою та «безбожжя».

Улітку студенти обов’язково проходили педагогічну практику в дитячих закладах соціального виховання.

Бердянські педагогічні курси тісно співпрацювали з професійними та партійними організаціями міста в справі участі в приймальній комісії та комісії соціального забезпечення студентів, залучення викладачів до проведення семінарів, зборів вище зазначених організацій, підготовки курсантами вечорів та агітстудій.

Усього викладалося на курсах близько 24 дисциплін, серед яких: алгебра та геометрія; фізика та хімія; загальне світосприйняття; геологія; ботаніка; зоологія; природні багатства; історія України; історія культури; українська мова, література; міжнародна література; архітектура; спів і музика; ручна праця; нова мова; психологія дитини та людини; історія просвітництва та виховання; педологія; шкільна гігієна; методика рідної мови; методика арифметики; соціальна освіта; конституція УСРР.

Згідно із звітом про стан педкурсів [13], на перше жовтня 1923 року викладання в навчальному закладі велося декількома мовами. Українською читалися драматизація, педологія, методи організації дитячого життя та роботи, сучасні напрямки педагогічної думки, методика співу, українська мова та література, розвиток народного господарства, історія соціальних вчень, радянське будівництво в УСРР та СРСР, види суспільно виробничої праці. Усі інші курси читались російською, окрім німецької мови. Але вже в звіті за квітень – червень 1924 року [14] було зазначено, що викладання велося російською мовою, окрім української мови та літератури.

Успішність студентів була вище середньої, відсоток відвідування студентами лекцій та семінарів в середньому становив 70 – 80 % в залежності від курсу та форми заняття. Здебільшого пропускалися практичні заняття в дитячих закладах освіти та заняття лікнепу. Відвідування лекторами було 100 %; за цим вівся чіткий контроль з фіксуванням даних у спеціальному журналі.

З членів викладацького складу був створений методкабінет, метою якого була організація та контроль навчального процесу. На засіданнях затверджувалися навчальні програми, теми дипломних робіт студентів; розглядалися питання злагодженості роботи лекторів, відповідність методів роботи останніх сучасним вимогам, мова читання навчальних дисциплін.

Методичне забезпечення Бердянських педагогічних курсів було в повній залежності від ініціативи та можливостей студентів і викладачів. Існували спеціалізовані кабінети (фізичний, історичний), хімічна лабораторія, трудові майстерні, у яких ремонт приладів, збір експонатів, інструментів самостійно здійснювали курсанти та педагогічний колектив. Бібліотека та читальний зал педкурсів обслуговували також вечірній робітничій технікум та технічну профшколу. Представництво періодичних видань та навчальної літератури було на низькому рівні. За даними на 1924 рік загальна кількість книг складала 3683 примірників, періодичних видань – 2169 [15].

Звітна документація розкриває особливості фінансово-господарської діяльності педагогічних курсів. З початку свого існування навчальний заклад був у доволі скрутному матеріальному становищі. Кошти на господарські потреби не надходили. Оплата вчителям була мізерною та виплачувалася із затримками. Для того, щоб опалювати приміщення, студенти проводили платні творчі вечори. Ускладнювали ситуацію післявоєнна відбудова та голод в країні. Лише після налагодження зв’язку з центральними органами влади та прийняттям педкурсів на державний бюджет в 1923 році, останні отримали можливість підняти навчально-виховну та господарську частини.

На початок 1924 – 1925 навчального року педкурси в Бердянську були реорганізовані в педагогічний технікум. Будівлю сучасного педагогічного університету тоді займали кілька навчальних закладів. На першому поверсі й розмістився педтехнікум. На другому поверсі – індустріальний технікум. Увечері навчалася профшкола.

Об’яви в періодичній пресі інформують нас про умови вступу до навчального закладу. Так, право вступу без іспитів мали абітурієнти, що закінчили семирічну школу, ШКМ або мали іншу відповідну освіту, будучи не молодшими за 15 років. Особи, що не мали такої освіти, складали екзамени. Разом із заявою про бажання вступу обов’язково подавався медичний випис, довідка про освіту, характеристика зі школи (якщо вона є), дві фотокартки, типова довідка. Звернемо увагу на останній документ, який мав за мету надати інформацію про соціальний стан абітурієнта та його батьків, наявність у них виборчих прав та майновий стан. Виходячи з тієї політичної ситуації, що склалася в республіці в середині 20- х років ХХ ст., ця інформація мала статус державного значення.

Серед справочинної документації педагогічного технікуму звертають на себе увагу два документи, які зафіксували наявні на той час утиски студентів з сімей куркулів. Перший – це донос, що курсант Миколай Горб отримує стипендію, не маючи на це право, бо є за походженням із сім’ї куркуля [16]. Другий документ – це запит до голови Чернігівського РВК з підтвердження дійсності розірвання зв’язку студента Коротича Якова Даниловича зі своїм батьком-куркулем. Від цього залежало, чи буде курсант сплачувати за навчання [17].

При тому, що спочатку обсяги прийому студентів до технікуму були незначними, потреби суспільства та плани НКО змінили ситуацію в 30-х роках. Прослідкувати дані процеси можна за допомогою аналізу звітної документації педагогічного технікуму:

За походженням курсанти здебільшого були з родин селян та робітників, на третьому місці – сім’ї службовців. За національністю переважали українці та росіяни, навчалися також євреї, греки, болгари, молдавани.

Відсоток відвідування лекційних і семінарських занять студентами становив у середньому 70 – 80. Керівництвом педтехнікуму велась боротьба з прогулами через завантаження курсантів громадською роботою. Обов’язковою складовою навчального процесу було проходження педагогічної практики в школах міста та району. Нагляд за студентами та керівництво ними під час практики здійснювали лектори. За кожним закріплювалися 4 – 5 чоловік. Студенти відвідували уроки вчителів шкіл, аналізували використані методи роботи, розробляли плани-конспекти, самостійно проводили навчальні заняття.

Умови роботи студентів під час педагогічної практики бажали кращого. Цікаву інформацію нам надає замітка в газеті «Більшовицька зірка» за 14 грудня 1930 року, критикуючи навчальний процес у школах району: «Підручниками школи не забезпечені, і практикантам під час своєї практичної праці доводилося користуватися з старих підручників. Планів на квартал чи триместр не було в жодній школі» [18].

Студенти проводили свої педагогічні дослідження та експерименти на базі досвідних навчально-допоміжних закладів, що закріплювалися за Бердянським педагогічним технікумом. Це – трирічна школа № 3 в м. Бердянську та чотирирічна в с. Старо-Петрівці, семирічна трудшкола імені Франка. Принцип роботи цих установ закріплено в Положенні про досвідні школи при Бердянському педтехнікумі [19]. Вище зазначені установи складали органічну частину Бердянського педтехнікуму, а кошти на їх утримання заносилися на його баланс.

Крім педагогічної, студенти проходили й індустріальну практику, основними завданнями якої були: робота безпосередньо на індустріальному виробництві, набуття певних трудових навичок з якогось фаху, зв’язок теорії з практикою.

Для проведення практичних занять, різноманітних досліджень Бердянський педагогічний технікум мав спеціалізовані кабінети, лабораторії та майстерні. Контроль за їхньою діяльністю здійснював методичний кабінет на чолі з навчально-контрольною комісією. До повноважень останньої належали також облік праці студентів по лабораторіях та складання характеристик. Необхідно також відзначити стан бібліотеки. У 1926 р. кількість книг у порівнянні з 1924 р. зросла більше ніж у 3,5 рази – з 3687 до 13252. У постійному русі знаходилось 8000 книжок. У зв’язку із збільшенням кількості студентів зросла нестача літератури.

Що стосується методів роботи, то вже в 1931 р. в академічній сфері педтехнікум застосовував ланкову форму. Утім, вона не цілком виправдовувала себе, тому що працювала лише частина ланки, решта ж пасивно сприймала, списувала матеріал. Тож педтехнікум перейшов на більш активну лабораторно-планову форму роботи, за принципом невеликих бригад.

Інформативні можливості звітної документації та періодичної преси дають можливість реконструювати виховний процес у Бердянському педагогічному технікумі.

Студентське самоврядування представлене діяльністю профспілкового комітету при педтехнікумі, який працював на рівні міського. Члени профкому на загальному зібранні студентів обирали Виконпрофбюро, яке було представлене трьома відділами: 1) академічний – відав навчальною діяльністю студентів; представники цього відділу були членами методкому та навчально-контрольної комісії; 2) культвідділ – вів політосвітню роботу в червоних куточках, будинках освіти; 3) економвідділ – відав гуртожитками, їдальнею тощо.

При педтехнікумі діяли осередки ЛКСМУ та КНС, їх члени входили до всіх комісій навчального закладу.

Крім навчальних занять, студенти відвідували різноманітні гуртки. У 1926 – 1927 навчальному році в Бердянському педтехнікумі діяли: Н.О.П. гурток, який відвідувало 25 студентів; гурток культури українського слова – 60 студентів; хоровий гурток – 80 студентів; студія малювання – 20 студентів; краєзнавчий гурток – 30 студентів; гурток радіоаматорів – 35 студентів; гурток ленінізму – 50 студентів; військовий гурток, який відвідували всі студенти [20].

Студенти організували випуск власної газети «Молодий освітянин». На її сторінках порушувалися головні питання з життя навчального закладу, зверталась увага на матеріальні та побутові умови студентства. Викладачами та курсантами на шпальтах «Молодого освітянина» обговорювались актуальні проблем, пов’язані з процесом навчання. Сучасники ставили студентську газету в ряд кращих періодичних видань Бердянська.

Серед навчальних закладів міста постійно проводилися соцзмагання, метою яких було виховання молоді на ідеях будівництва комунізму та віри в світле майбутнє, поширення цих ідей серед населення. Студенти педтехнікуму опановували марксистсько-ленінську теорію, розповсюджували передплату на комсомольську літературу, організовували діяльність добровільних товариств, брали участь у громадських роботах тощо.

На змагальній основі студентами та викладачами Бердянського педтехнікуму проводилась і ліквідація неписьменності та малописьменності серед населення як міста, так і району.

Розглянемо систему управління навчальним закладом. Одноосібну відповідальність за діяльність Бердянського педтехнікуму ніс завідувач (директор). Першим, хто обійняв цю посаду, був Павліковський, з часом його замінив Парада, а з 1930 року директором навчального закладу був Дементієнко, колишній керівник Красноградського педучилища.

До повноважень директора, між іншим, входив набір педагогічного та адміністративно-допоміжного персоналу.

До адміністративного персоналу входив сам директор, заступник (завідувач) з навчальної частини, бібліотекар, лікар, завідувач господарської частини, бухгалтер, секретар студентських організацій, секретар комітету, кухар, кур’єр тощо.

Викладачами педагогічного технікуму могли бути особи, які мали достатній педагогічний стаж та спеціальну освіту. Остання умова, в окремих випадках, була не обов’язковою за наявності задовільної педагогічної практики. Викладачі поділялися на штатних та позаштатних. Так, на 1 жовтня 1927 року в Бердянському педагогічному технікумі працювало 13 викладачів: 6 штатних та 7 позаштатних. Середній вік лекторів був 37 – 38 років [21].

Жорстка дисципліна стосувалася не тільки студентів, а й викладачів. Комітетом педтехнікуму було ухвалено вираховувати із зарплатні лекторів за пропуски занять, спізнення.

Разом з викладацькою, лектори займалися й науковою діяльністю. Виявлена заява професора С.М. Смолинського про відрядження до міст Харкова, Москви та Ленінграду для проведення наукових досліджень [22].

Для вирішення питань, що стосувалися навчальної та адміністративно-господарської діяльності, створювалася Рада педтехнікуму, яка розглядала проекти навчальних планів і програм, річні звіти, аналіз кошторису педтехнікуму, звільнення, переведення та випуск студентів. Для перевірки матеріальної звітності Рада педтехнікуму обирала з кола своїх членів ревізійну комісію в складі від трьох до п’яти осіб. У фондах ДАЗО виявлено два акти обстеження рахівництва та грошових документів навчального закладу.

Педтехнікум перебував на держбюджеті, до того ж, мав додаткові надходження від власного господарства. Хоча деколи, як свідчать матеріали звіту від 20 листопада 1925 року, воно було збитковим через халатне ставлення відповідальних осіб [23]. Ресурсів не вистачало, і керівництво педтехнікуму постійно зверталося до вищих органів влади з проханням збільшення кошторису. Про це свідчить листування педтехнікуму з Народним Комісаріатом Освіти.

Звернемося до періодичної преси, де відображено, у яких умовах навчалися студенти: «Бердянський педтехнікум працює в другу зміну. Що це за праця, можете уявити собі! На велику аудиторію в 30-35 студентів є тільки одна 11 лінійна лампа. Щоб читати або писати, треба максимально напружувати очі… Всі ці неподобства зривають час навчання, ми не можемо проводити лабораторних та письмових робіт. Таке становище триває з самого початку навчання…» [24]. А ось що стосується побутових умов життя студентства: «Треба звернути увагу на стан гуртожитку № 16 пед.технікуму. Умови цього гуртожитку надзвичайно кепські. Антисанітарний стан, величезна кількість клопів зовсім не дають жити в гуртожиткові. Вікна побиті, шибки й рами попсовано, про замки нема чого й питати…» [25].

У листопаді 1932 року за наказом Наркомосу УСРР на базі Бердянського педагогічного технікуму був відкритий державний інститут соціального виховання з 4 факультетами: соціально-економічним, агробіологічним, техніко-математичним та дошкільного виховання.

Реорганізація відбувалася так стрімко, що для студентських карток використовувались бланки Бердянського педагогічного технікуму. До того ж, і сам технікум не припинив своєї діяльності відразу ж у 1932 р. Студенти, які вступили до педтехнікуму перед його реорганізацією в інститут, закінчували технікум уже за часів роботи інституту. Тобто, деякий час технікум та інститут діяли паралельно.

Таким чином, проаналізувавши комплекс джерел з історії Бердянських педкурсів і педтехнікуму, ми бачимо, що історичні умови, які склалися в період існування навчальних закладів, наклали чіткий відбиток на їх діяльність. Впроваджувались нові методи роботи; плановість, участь у соцзмаганнях, ліквідація неписьменності серед населення, опанування марксистсько-ленінською теорією, розповсюдження комуністичної літератури стали важливими компонентами навчально-виховного процесу. Утиски студентів через їх соціальне походження були типовим явищем того часу.

Постійна нестача матеріальних ресурсів призводила до невиплат заробітної плати персоналу; низьке методичне забезпечення інколи заважало створенню нормальних умов для навчання студентів. Але завдяки зусиллям як самих курсантів, так і педагогічного колективу, авторитет навчальних закладів зростав, з кожним роком збільшувалися набори студентів.

Примітки

12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Фонд 166. – Оп. 3. – Спр. 256. – Арк. 47.

13. Там само. – Арк. 6.

14. Там само. – Арк. 57.

15. Там само. – Арк. 50.

16. ДАЗО. – Ф. 3674. – Оп. 1. – Спр. 83. – Арк. 47.

17. ДАЗО. – Ф. 3674. – Оп. 1. – Спр. 83. – Арк. 37.

18. Більшовицька зірка. – № 29. – 14.12.1930. – С. 4.

19. ДАЗО. – Ф. 3674. – Оп. 1. – Спр. 72. – Арк. 3.

20. ДАЗО. – Ф. 3674. – Оп. 1. – Спр. 61. – Арк. 6 зв.

21. ДАЗО. – Ф. 3674. – Оп. 1. – Спр. 61. – Арк. 3.

22. ДАЗО. – Ф. 3674. – Оп. 1. – Спр. 83. – Арк. 83.

23. ДАЗО. – Ф. 3674. – Оп. 1. – Спр. 32. – Арк. 40.

24. Соболь, Кублицька, Молдавський, Волинський, Цецохо, Юфіт. Педтехнікум працює без світла // Більшовицька зірка. – 24.10.1934. – С. 3.

25. Дузь П. Кепський стан гуртожитків // Більшовицька зірка. – № 128. – 26.08.1931. – С. 2.