№ 378 1919, вересня 6. – Витяг з журналу відпусків вихідних документів Гуляйпільської чоловічої гімназії товариства «Просвіта» про надіслання до Бердянської гімназії відомості про успіхи, увагу, старанність та поведінку учня

№ 223. 6 Сент. Директору Бердянской гимназии. [ю]

Согласно Вашей просьбе от 4 сент. № 409, считаю долгом препров. при сем срочную ведомость ученика Киосл[…] [430] Якова. При этом считаю долгом присовокупить, что в кондуите никаких записей не имеется.

ДАЗО. – Ф. 50. – Оп. 1. – Спр. 30. – Арк. 40 зв. Оригінал.

Примітки

430. У тексті кілька літер не прочитані.

ю Цього, 1919 р. контакти між Гуляйполем та Бердянськом були набагато ширшими і різноплановими, аніж самі взаємні переміщення гімназистів цих населених пунктів. Кілька місяців Бердянськ перебував під контролем керівництва «Гуляйпільської республіки». До березня ж 1919 р. гімназисти в Бердянську скептично ставились до можливості зайняття міста махновцями. Вчителька Наталя Сухогорська згадує атмосферу цього періоду: «Бердянськ… був наповнений «чистою» публікою. Ніхто з неї, за рідким виключенням, Махна не чекав і не вірив, що розбійники можуть зважитися на кидок до Азовського моря і захоплення міста. Кількох колишніх офіцерів, що були знайомі з методами і силою махновців, ніхто не слухав. На їх слова, що махновці це сильний і хитрий ворог, набрана добровольцями студентська і гімназична молодь лишень сміялася. «Ми регулярні війська! – надималися в самоповазі колишні юнкери, – а махновці наволоч, що нічого не розуміє у війні» (Сухогорская Н. Воспоминания о махновщине // Кандальный звон. – 1927. – №6. – С. 42).