1.1. Науковий доробок з дослідження історії військового духовенства на півдні України

Микола Єременко, Ігор Лиман

При наявності доволі розлогої історіографії, яка так чи інакше стосується військового духовенства південноукраїнського регіону XVIII-ХІХ ст., при її аналізі вважаємо за доцільне систематизувати науковий доробок попередників за хронолого-тематичним принципом, аби мати можливість як акцентувати увагу на харатерних ознаках історіографічного процесу на різних етапах, на загальних тенденціях, притаманних кожному з цих етапів, так і простежити накопичення історичних знань безпосередньо щодо військового духовенства Півдня досліджуваного нами періоду і щодо більш широких проблематик, у рамках яких тематика нашого дослідження лише зачепалась.

Дещо корегуючи такий, що багато в чому став традиційним, поділ історіографії на періоди «до 1917 р. – 1917-1991 рр. – після 1991 р.», тобто виокремлення дорадянського, радянського та сучасного етапів історіографічного процесу, є доречним виділити 3 періоди: 1) XVIII ст. – кінець 1910-х рр.; 2) 1920-ті – кінець 1980-х рр.; 3) кінець 1980-х рр. – сьогодення. Така періодизація, в основу якої покладені як формаційні і методологічні, так і ідеологічні зміни, трансформації релігійності свідомості суспільства, вже є апробованою при дослідженні саме релігійної історії територіальних складових Російської імперії. Додатковим важливим аргументом на користь застосування наведеної вище періодизації є те, що вона доволі добре враховує зміни історіографічного процесу саме на теренах Російської імперії – Радянського Союзу – пострадянського простору, при цьому значно менше корелюючись із процесами, що мали місце за їхніми межами. А специфікою досліджуваної нами проблематики є те, що вона, на відміну, скажімо, від історії урбанізаційних процесів, цікавила й цікавить в абсолютній більшості дослідників саме Російської імперії, СРСР та країн – колишніх радянських республік, тоді як поза цими державами з’явились лише поодинокі дослідження, дотичні до історії православного військового духовенства на півдні України.

Тематично в науковому доробку, який стосується військового духовенства Південної України 1734-1853 рр., умовно можна виділити 4 найбільш значущі групи: 1) роботи з історії військового духовенства Російської імперії; 2) праці, що стосуються збройних формувань південноукраїнського регіону; 3) дослідження з історії православ’я на Півдні, які не присвячені вивченню саме військового духовенства; 4) розвідки безпосередньо з окремих аспектів історії представників духовного відомства, які «окормляли» військові формування регіону.

У межах першого виокремленого нами періоду активне нагромадження й опрацювання фактографічного матеріалу в цілому відбувалось, при всій широті спектру персональних позицій дослідників, у рамках православної парадигми, що зумовлювалось не тільки специфікою проблематики, яка цікавила в першу чергу саме православних, але й позиціями православ’я як панівної релігії при абсолютному переважанні, попри певне наростання тенденцій секуляризації свідомості, віруючих як безпосередньо серед авторів, що зачепали цікаву нам проблематику, так і в суспільстві в цілому.

За часів Російської імперії в рамках першої виокремленої нами тематичної групи наряду з розвідками, в яких розглядались окремі аспекти організації та практики духовного «окормлення» військових, побачили світ і узагальнюючі роботи М. Невзорова, Т. Барсова, Ф. Ласкєєва, А. Боголюбова, О. Желобовського.

У 1875 р. була видана праця М. Невзорова «Історичний нарис управління духовенством військового відомства в Росії» [8], у якій зроблена перша спроба узагальнення біографій обер-священиків.

Кількома роками пізніше побачила світ робота «Про управління російським військовим духовенством» доктора церковного права, професора Санкт-Петербурзької духовної академії Т. Барсова [9], джерельну базу якої, як зазначено у передмові, склали документи архівів Синоду, канцелярії Головного священика армії та флотів, канцелярії Головного священика головного штабу Головного штабу Його Імператорської Величності гвардійського та гренадерського корпусів, Олександро-Невської лаври.

У 1900 р. була видана книга військового священика Ф. Ласкєєва «Історична записка про управління військовим і морським духовенством за минуле століття (1800-1900 гг.)» [10].

Наступного року надрукована робота «Начерки з історії управління військовим і морським духовенством у біографіях головних священиків його за час з 1800 до 1901 рр.» [11].

Управлінню військовим духовенством присвячений і історичний нарис О. Желобовського, опублікований у 1902 р. [12] Специфікою цієї роботи було те, що її автором виступив сам керівник військового духовенства імперії. Книга була присвячена століттю Військового міністерства, маючи притаманні ювілейним виданням ознаки.

Показово, що автори всіх п’яти названих вище книг обмежились висвітленням ланок системи управління саме духовенством, підпорядкованим обер-священикам. При цьому, на відміну від попередніх робіт, у праці О. Желобовського міститься і доволі розлогий перелік представників військового духовенства імперії, які відзначились на полі брані або в мирний час.

На відміну від розглянутих вище, низка інших узагальнюючих праць, що побачила світ у ХІХ – на початку ХХ ст., стосується не тільки духовних осіб, які перебували в залежності від обер-священиків, але всіх категорій підлеглих духовного відомства [13].

Тоді як у роботах, присвячених духовенству Російської імперії в цілому, можна знайти лише фрагментарну інформацію про осіб та події, напряму пов’язані з південноукраїнським регіоном, з огляду на їх широкі географічні рамки, праці другої виокремленої нами тематичної групи, стосуючись збройних сил на півдні України, у переважній більшості містять лише уривчаті дані про духовенство краю з причини саме тематичної, а не географічної, специфіки.

Напевно, найбільш розлогою і контраверсійною є історіографія запорозького козацтва цікавого нам періоду, яка зароджується вже в першій половині XVIII ст. У працях С. Мишецького [14], П. Куліша [15], М. Марковіна [16], О. Андрієвського [17], А. Шиманова [18], П. Андріанова [19], М. Мандрики [20] та низки інших авторів XVIII – початку ХХ ст. запорозьке духовенство згадується переважно в контексті або викладення окремих аспектів діяльності запорожців, або оцінки характера релігійності козацтва, яка коливалась від піднесення війська на рівень «лицарів православ’я» і до проголошення запорожців «людьми без віри», які використовували гасла захисту православ’я виключно задля виправдання своїх злочинів.

Натомість у праці А. Скальковського «Iсторiя Нової Сiчi, або останнього Коша Запорозького» [21] вміщено вже окремий, хоча і невеличкий, розділ «Церковний устрій в Запорожжі», де характеризуються й взаємини козацтва із духовенством та система підпорядкування духовних осіб, які «окормляли» запорожців.

Беззаперечно, найбільший внесок у дослідження історії запорозького духовенства серед авторів цього періоду зробив Д. Яворницький, у першому томі «Iсторiї запорозьких козакiв» [22] якого чільне місце посідає розділ «Церковний устрій запорозьких козаків», де піднімається цілий комплекс питань, що напряму стосуються управління, складу, діяльності та матеріального забезпечення духовних осіб Вольностей Війська Запорозького.

Особливе місце в історіографії відповідної проблематики історії Півдня посідають праці знаного дослідника минувшини Запорозького краю Я.П. Новицького, і перш за все – «Історія міста Олександрівська у зв’язку із історією виникнення фортець Дніпровської лінії 1770-1806 рр.» [23]. Оскільки перші десятиліття історії цього населеного пункту були напряму пов’язані з Олександрівською фортецею, цілком природно, що тут знаходимо чимало даних саме про духовенство, що задовольняло духовні потреби військових фортеці. Тим більше, що при написанні цієї праці Яків Павлович широко використовував документи архіву Покровського собору Олександрівська [24].

Спроба систематизації даних щодо військових формувань у контексті викладення хронології основних подій в історії Херсонської губернії зроблена укладачем відповідного тому «Матеріалів для географії і статистики Росії, зібраних офіцерами генерального штабу» [25].

Що стосується робіт третьої виокремленої нами тематичної групи, тобто досліджень з історії православ’я на півдні України, які не присвячені вивченню саме військового духовенства, то варто наголосити, що до 1840-х рр. було видано лише кілька публікацій, які відносяться до цієї групи. Серед них – і біографія Іова (Потьомкіна) – південноукраїнського єпархіального архієрея, вихідця з військового стану [26]. Зі створенням і розгортанням діяльності Одеського товариства історії та старожитностей розпочалося вже систематичне вивчення історії регіону, у тому числі й історії православ’я на Півдні.

До кінця 1910-х рр. побачили світ кілька сотень розвідок з цієї проблематики. Їх науковий рівень значною мірою залежав як від рівня професійності авторів, так і від вимогливості редакцій видань, у яких ці розвідки публікувались. При тому, що спостерігались становлення та розвиток різноманітних жанрів, напрямів, стилів, методів, дисциплінарних складових історіописання, що значною мірою запозичувались авторами регіону ззовні, особливу увагу варто звернути на закріплення позицій позитивістського дискурсу, однією із ознак якого була переконаність у досяжності об’єктивної реконструкції минулого через високопрофесійне опрацювання джерельних масивів. Іншою характерною ознакою періоду стала велика питома вага духовних осіб серед авторів, які публікувалися з проблематики історії православ’я на півдні України [27].

Публікації цієї тематичної групи, які в переважній більшості являють собою дослідження на мікрорівні, присвячені окремим особам, релігійним спорудам, парафіям, населеним пунктам [28], дають можливість глибше дослідити специфіку, яку мало військове духовенство регіону в порівнянні з духовними особами, які «окормляли» цивільних.

На загальному тлі локальних досліджень, які стосуються історії православ’я в південноукраїнському регіоні, виділяється низка узагальнюючих праць Гавриїла (Розанова), Феодосія (Макаревського), М. Родіонова [29], Гермогена (Добронравіна) [30], Ф. Міляновського [31].

Так, архієпископ Гавриїл (Розанов) опублікував «Хронологіко-історичний опис церков єпархії Херсонської і Таврійської» [32], «Уривок оповідання про Новоросійський край, із оригінальних джерел отриманий…» [33], «Продовження начерку про Новоросійський край. Період з 1787 по 1837-й рік» [34]. При всіх своїх вадах, включаючи неточності та неповноту, перша робота дає можливість краще зрозуміти динаміку та специфіку храмового будівництва військових у контексті загального процесу зведення релігійних споруд на території двох південноукраїнських губерній, тоді як друга та третя згадані вище праці Гавриїла (Розанова), попри заявлені назви, зосереджуються саме на церковній і військовій історії регіону, а тому містять фактаж і оцінки, важливі для вивчення військового духовенства.

Непересічне місце в історіографії історії православ’я в регіоні належить іншому південноукраїнському єпархіальному архієрею, Феодосію (Макаревському), який опублікував, зокрема, «Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії…» [35], де по повітах і населених пунктах систематизований фактаж щодо релігійних споруд і їх парафій XVIII століття.

Якщо ж казати про четверту тематичну групу, яка включає безпосередньо праці з історії військового духовенства Південної України, то тут, на відміну від групи третьої, вже не присутні узагальнюючі роботи, і фактично всі розвідки просвячені лише окремим сюжетам, персонам, релігійним спорудам або населеним пунктам. Переважна більшість праць була вміщена на сторінках часописів – «Записки Одеського товариства історії та старожитностей», «Херсонські єпархіальні відомості», «Катеринославські єпархіальні відомості», «Таврійські єпархіальні відомості» («Таврійський церковно-громадський вісник»), «Київська Старовина» тощо.

Згадаємо лише деякі з робіт цієї групи.

Ф. Ляліков [36] та М. Мурзакевич [37] опублікували статті про Катерининський храм Херсонської фортеці.

«Історична записка про Очаківський Миколаївський собор» була видана настоятелем цього військового собору протоієреєм Г. Судковським [38]. Про цей же храм йдеться в публікації «Історична записка про місто Очаків та Очаківський Миколаївський собор» [39].

Священик А. Манжелей підготував літопис Вознесенської церкви села Петрове, в якому значна увагу приділена ще недавнім на той момент часам військових поселень [40].

З часів Нової Сербії, коли вперше згадується Миколаївська церква в шанці Бечеї, виводив історію парафії соборної Успенської церкви міста Олександрії священик В. Никифоров [41].

Доволі детальна інформація про храми і духовенство Новомиргорода і періоду Нової Сербії, і часів Новоросійського військового поселення вміщена в роботі протоієрея С. Патенка [42].

Про архімандрита Софронія Добрашевича й питання організації управління духовенством Нової Сербії йдеться у розлогій статті архімандрита Арсенія [43].

Опис долі Вознесенського собору міста Вознесенська та приписаної до нього Петропавлівської церкви передмістя Бузького в прив’язці до історії Бузького козацтва й військового поселення являє собою «Коротка записка…», складена настоятелем цього собору, благочинним церков Вознесенського округу протоієреєм М. Вартминським [44].

«Історичну записку про Свято-Покровську церкву поселення Возсиятського та її парафію» видав священик П. Поручик [45]. Духовна особа пише про «цілу низку страждань та випробувань», яких населення Возсиятського зазнало після переведення у 1827 р. у стан військових поселян.

Протоієрей В. Лобачевський написав літопис парафії церкви Св. Іоанна Милостивого Ольшанки Єлизаветградського повіту Херсонської губернії [46]. У роботі розглядається як період, коли населений пункт входив до складу Бузького козацького війська, так і часи, коли Ольшанка відносилась до 12-го округу військового поселення.

Священик В. Шахов опублікував розлогий опис православних парафій міста Новогеоргіївська, який стосується, зокрема, часів перебування цього населеного пункту у статусі шанця Крилова в складі Нової Сербії і періоду його перебування в складі військових поселень [47].

Біографії низки священнослужителів військових поселень викладені парафіяльним священиком І. Філіповичем у публікації «З літопису парафії Петропавлівської церкви села Мігеї Єлизаветградського повіту Херсонської єпархії» [48].

Літопис Михайлівської церкви Благодатного – іншого військового поселення – підготував священик С. Земляницький [49].

З’являється низка праць К. Оранського [50], Феодосія (Макаревського) [51], Л. Мацеєвича [52], Д. Яворницького [53], Г. Надхіна [54], В. Біднова [55], присвячених релігійним спорудам і духовенству запорозького козацтва.

Кілька публікацій присвячені флотському Балаклавському Георгіївському монастирю [56].

Щодо цієї групи в цілому є актуальними ті спостереження, що наведені нами стосовно методології, рівня професійності та складу авторів робіт третьої тематичної групи. Адже показово, що списки осіб, які належать до цих груп, частково збігаються. Серед тих же «вузькоспеціалізованих» авторів, які писали виключно на теми, пов’язані з військовим духовенством, абсолютну більшість становлять саме представники причтів храмів, парафії яких, принаймні у минулому, складались із військових.

Кардинальні зміни в сприйнятті Церкви й релігії, спричинені приходом до влади більшовиків і закріпленням атеїстичної ідеології, зумовили початок нового етапу історіографії військового духовенства Російської імперії. Симптоматично, що тоді як при започаткуванні Української Академії Наук у 1918 р. серед напрямів її діяльності фігурували «історія української церкви» й «церковне право», у подальшому, як відмічає В. Ластовський, такого вже не знаходимо [57]. Тоді як для української історичної науки 1920-ті рр. в певному сенсі були «золотим віком», періодом розквіту, це в значно меншій мірі стосувалось вивчення церковної проблематики. Як характеризував тогочасну методологію української радянської історичної науки О. Гермайзе в статті 1927 р., «історія в державі, де пролетарська теорія марксизму мусила запанувати й відтіснити всякі інші теорії буржуазного походження, пройнялася більшим матеріялістичним духом» [58].

Характерними ознаками етапу 1920-х – кінця 1980-х рр., попри неідентичність історіографічної ситуації у різні роки в його рамках, були різке, у порівнянні з попереднім етапом, зниження інтересу до вивчення релігійної проблематики, панування атеїстичних поглядів, закріплення ідеологічних штампів, негативне сприйняття духовенства як експлуататорів у рамках класового підходу. Відповідно кардинальних змін зазнав і соціальний склад авторів, чиї роботи з історії православ’я публікувались: тепер серед них лише одиниці належали до православного духовенства.

Серед нечисельних досліджень 1920-х – кінця 1980-х рр., які можуть бути віднесені до тематичної групи робіт з історії військового духовенства Російської імперії, варто згадати опубліковану в 1930 р. працю В. Василенка «Офіцери в рясах» [59], вже сама назва якої чітко артикулює її антиклерікальну спрямованість. Не менш тенденційною є опублікована в 1969 р. на допомогу агітаторам, пропагандистам і лекторам робота Г. Суглобова «Союз хреста і меча (Церква і війна)», де оцінка ролі, яку відігравали Церква та релігія у царській армії, подається в контексті засудження «союзу клерікалізму та мілітаризму» [60].

При тому, що в цей період кілька знакових узагальнюючих праць з історії православ’я в Російській імперії вийшло за межами СРСР (тільки згодом вони були перевидані, тепер уже в пострадянській Росії) [61], історії духовенства, яке «окормляло» військових, увага в них майже не приділена. Зокрема, лише кілька сторінок про військове духовенство міститься у фундаментальній праці «Історія російської церкви» І. Смолича.

Та ж антирелігійна спрямованість, що і в працях радянських дослідників з історії православ’я, чітко проглядає й при згадках про духовенство в більшості робіт тематичної групи, що стосується історії збройних сил у південноукраїнському краї.

Так, у виданій у 1931 р. книзі М. Кириченка «Соцiяльно-полiтичний устрiй Запорiжжя (XVIII сторiччя)» [62] наголошується на релігійній байдужості членів запорозького військового товариства, для яких і церковні служби були таким собі проявом анемізму.

Натомість не пише про відповідний аспект ні в захищеній у 1950 р. кандидатській дисертації «Запорозьке військо, його устрій та бойові дії в складі російської армії під час російсько-турецької війни 1768-1774 років», ні в статті 1953 р. «Запорiзьке вiйсько як складова частина росiйської армiї у другiй половинi XVIII ст.» О. Апанович [63], яка тільки десятками років пізніше, уже за часів так званої «перебудови», отримала можливість висловити сформульовані нею думки щодо характеру взаємин запорозького козацтва із духовенством.

У працях іншої авторитетної дослідниці – О. Дружиніної, чия діяльність заклала міцне підгрунтя для подальшого розгортання студій з історії Південної України, історія збройних формувань і війн розглядається в контексті магістральної тематики – колонізаційних процесів у цій специфічній складовій Російської імперії. У цьому ж контексті науковець епізодично згадує духовенство регіону [64].

З’являються кілька праць, присвячені військово-землеробським поселенням Нової Сербії та Слов’яносербії [65].

Про зневагу запорожців до духовенства писав у опублікованій у 1957 р. монографії «Запорозьке козацтво» В. Голобуцький [66].

На противагу радянській історіографії, у опублікованих за межами СРСР дослідженнях Н. Полонської-Василенко з історії запорожців антиклерікальна патетика вже не проглядає [67].

Цій же диаспорній дослідниці належить одна з небагатьох статей, які з’явились у період 1920-х – кінця 1980-х рр. і присвячені окремим аспектам історії православ’я в південноукраїнському регіоні. Йдеться про розвідку, що стосується проекту будівництва Катеринославського собору [68].

З огляду на специфіку історіографічної ситуації, не доводиться дивуватись тому, що в цей період фактично не публікуються серйозні дослідження безпосередньо з історії військового духовенства на півдні України.

Початок третього періоду в історіографії військового духовенства, як і історії православ’я в цілому, тісно пов’язаний із трансформаціями свідомості суспільства в контексті розгортання «перебудовчих» процесів на закаті Радянського Союзу, із пробудженням інтересу до релігійної проблематики у зв’язку із широким відзначенням тисячоліття хрещення Русі, а також із відчутним пожвавленням інтересу до національної історії в цілому у зв’язку із активізацією державотворчих тенденцій, які призвели до проголошення незалежності України та інших суверенних держав і, відповідно, розпаду СРСР [69].

Опубліковані в рамках цього періоду, який триває донині, роботи першої тематичної групи (присвячені історії військового духовенства Російської імперії в цілому) в абсолютній більшості належать саме російським авторам, які в переважній більшості продовжують традиції історіописання своїх попередників часів царської Росії. Новим, у порівнянні з попередніми періодами, лейтмотивом цих праць стало обгрунтування ідеї відновлення душпастирської діяльності православного духовенства у збройних силах Російської Федерації, базуючись саме на використанні досвіду імперських часів.

Серед сучасних російських дослідників особливе місце посідає С. Чимаров [70]. Симптоматично, що захищаючи докторську дисертацію зі спеціальності «Вітчизняна історія», пишучи про «Росію», науковець при цьому розглядає проблему в рамках не Російської Федерації, але саме Російської імперії. Але і тут знаходимо лише окремі згадки про цікавий нам регіон.

Досить нерівно написана захищена в 2000 р. кандидатська дисертація А. Кузнєцова «Православнедуховенство морського відомства Росії і його роль в укріпленні флотських традицій (XVIII – початок ХХ ст.» [71], у якій, між іншим, увесь виклад історіографії охоплює неповних 7 сторінок, і при структуруванні роботи лише в 2 розділи, кожний з яких поділений на 2 параграфи, 1 з них присвячений виключно передумовам створення інституту флотського духовенства, тоді як розділ, половину якого складає цей параграф, іменується «Створення і розвиток інституту православного флотського духовенства». Другий же параграф першого розділу включає розгляд генези задач духовенства російського флоту, тим саме частково дублюючи назву другого розділу – «Основні задачі православного флотського духовенства».

Схожу структуру має захищена в 2004 р. дисертація В. Давлетшина [72], що складається з 2 розділів, які йменуються «Становлення і розвиток військового духовенства в Росії» та «Діяльність військового духовенства по морально-психологічному забезпеченню охорони державного кордону Російської імперії».

Розлога монографія з багатообіцяючою назвою «Військове духовенство Росії. Сторінки історії», опублікована в 2003 р. доктором педагогічних наук В. Котковим [73], багато в чому є компеляцією низки робіт попередників.

Ще в більшій мірі таке спостереження стосується опублікованої протоієреєм Г. Поляковим книги «Військове духовенство Росії» [74].

Показово, що всі перелічені вище російські автори обмежуються розглядом історії духовенства, яке знаходилось у ХІХ ст. у підпорядкуванні обер-священикам.

Серед робіт цієї групи варто згадати і праці О. Золотарьова [75], В. Доценка та В. Клавінга [76], О. Бєлякова [77], Л. Мельникової [78], М. Івашка [79], К. Капкова [80].

Поява досліджень, які відносяться до трьох наступних виокремлених нами тематичних груп, має розглядатись у загальному контексті підйому історичної регіоналістики в Україні і перетворення історіографії історії Південної України на потужну складову вітчизняного історіописання. Достатньо сказати, що тільки загальна кількість захищених за роки незалежності кандидатських дисертацій, присвячених окремим аспектам історії південноукраїнського регіону та його складових, склала близько 400.

Доволі представницькою є історіографія історії збройних формувань на півдні України.

У цьому контексті перш за все варто звернути увагу на розлогу історіографію запорозького козацтва часів Нової Січі [81]. Як ознаку і значущості, і представницькості цієї проблематики можна вважати захист у 2010 р. кандидатської дисертації «Нова Січ (1734-1775 рр.): історіографія» [82].

Великий внесок у вивчення історії як запорозького козацтва, так і військових формувань Нової Сербії та Слов’яносербії, до яких входили й болгарські переселенці, зроблений В. Мільчевим [83].

Історії Нової Сербії та Слов’яносербії присвячена дисертація О. Посунько [84], Новослобідського козацького полку – С. Дідика [85], Дунайського (Новоросійського) козацького війська – О. Бачинської [86], Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії – Т. Кандаурової [87] та В. Цубенко [88], Азовського козацького війська – Л. Маленко [89], Чорноморським адміралтейським поселенням – О. Серединського [90].

Козацькі війська південноукраїнського регіону останньої чверті XVIII ст. вивчались Р. Шияном [91], а кінця XVIII – ХІХ ст. – О. Бачинською [92].

Фортецям Нової Дніпровської лінії присвячені дисертація та книга Р. Молдавського [93].

І. Сапожніков підготував у співавторстві з Г. Сапожніковою книгу з історії запорозьких і чорноморських козаків у Хаджибеї й Одесі [94], а в співавторстві з Л. Білоусовою – книгу з історії греків під Одесою, частина якої присвячена Албанському війську і грецькому піхотному батальйону в Олександрівці [95].

Низка питань військової історії розглядається Л. Левченко в контексті дослідження Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства [96].

Інформація щодо цілої низки збройних формувань і персоналій військових регіону систематизована у фундаментальному виданні «Українське козацтво: Мала енциклопедія», яке було підготовлено авторським колективом під керівництвом Ф. Турченка і Р. Ляха [97].

Щодо праць цієї тематичної групи, варто зауважити, що деякі з них містять інформацію і про духовенство, яке «окормляло» відповідні військові формування регіону. Щоправда, така інформація переважно є доволі фрагментарною і лише в окремих випадках виділена в окремий підрозділ. Скажімо, у авторефераті дисертації В. Цубенко «Історія Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії. 1817-1857 рр.» зазначено, що останній розділ цієї роботи має назву «Охорона здоров’я. Освіта. Релігійне життя»; втім, єдина інформація, що подана стосовно відповідного аспекту, – це «у релігійному відношенні більшість військових поселенців сповідували православ’я. Однак незначна група представляла іудеїв, розкольників, римсько-католиків (1-2%)». У висновках по дисертації, наведених у авторефераті, релігійне життя військових поселень не згадується взагалі [98].

Не обійдена увагою сучасних дослідників історія православ’я в південноукраїнському регіоні, і відповідна бібліографія на сьогодні складає сотні праць (значна їх частина ввійшла до виданого одеськими науковцями в 2010 р. бібліографічного покажчика «Розвиток православ’я на півдні України кінець XVIII – початок ХХ ст. (на матеріалах Херсонської губернії та Південної Бессарабії)» [99] та до праці «Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття» [100]).

При тому, що більшу частину публікацій, які стосуються окремих аспектів релігійної історії Півдня та його складових, становлять краєзнавчі статті здебільше науково-популярного характеру, серед чиїх авторів великою є частка істориків-аматорів, які часто мають доволі неглибокі уявлення про методи наукового дослідження, ця група представлена і працями професійних істориків, які, працюючи, зокрема, у царині історичної регіоналістики та історичного краєзнавства, звертають увагу і на сюжети, персони та об’єкти, пов’язані з минулим окремих населених пунктів чи інших складових південноукраїнського регіону.

Деяку інформацію про Балаклавський Георгіївський монастир, як місце перебування флотських ієромонахів, знаходимо в монографіях Ю. Катуніна [101] та В. Тура [102], присвячених кримським православним обителям.

Глибше зрозуміти регіональний контекст історії військового духовенства Півдня допомагають дисертації М. Абдуллаєвої [103], Ю. Катуніна [104], О. Тригуба [105], В. Тура [106], О. Федорчук [107], колективна монографія «Міжконфесійні взаємини на Півдні України XVIII-ХХ століття» [108], видання «Храми та монастирі Одеси і Одеської області» [109], «Релігійні організації на Миколаївщині: історія та сучасність. Науково популярний довідник» [110].

Окремо варто згадати про праці І. Лимана, присвячені історії православної Церкви на півдні України 1775-1861 рр. [111]

У тісному зв’язку із попередньою формується четверта тематична група, яка охоплює безпосередньо праці з історії військового духовенства регіону. Втім, на відміну від третьої групи, вона, як і у перший виокремлений нами хронологічний період, не містить узагальнюючого дослідження з проблематики, будучи представленою по більшій мірі працями, присвяченими знову ж таки окремим представникам військового духовенства, церквам, монастирям, певним подіям або ж духовенству окремих збройних формувань.

Окремі аспекти взаємин козацтва і його духовенства розглядаються в працях О. Апанович [112], Р. Багдасарова [113], О. Кузьмука [114], І. Лимана [115], Ю. Мицика [116], C. Плохія [117], Л. Сухих [118], В. Ульяновського [119].

Різних позицій у оцінці церковної організації запорожців додержуються автори монографій «Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734-1775)» [120] і ««Козацьке благочестя»: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII – XVIII ст.: еволюція взаємовідносин» [121].

Звернемо увагу на статті Т. Губської [122], В. Крестьяннікова [123], І. Сапожнікова [124], О. Серединського [125], О. Тригуба [126], В. Шавшина [127], на книгу С. Дяченка, присвячену Катерининському храму Херсонської фортеці [128].

Нажаль, лише менше 1/5 обсягу книги Т. Губської «Військове духовенство та священики Миколаєва. Історичні начерки» [129] присвячено безпесоредньо військовому духовенству і військовим храмам цього міста.

Низка питань історії флотського духовенства піднята в монографії В. Шавшина «Балаклавський Георгіївський монастир» [130].

Кажучи про сучасний стан вітчизняної історіографії, не можемо не звернути увагу на не завжди коректне використання доробку попередників. Тут йдеться не про те, що з огляду на обмеженність джерельної бази стосовно деяких аспектів історії військового духовенства регіону низка робіт являє собою переповідання написаних іншими праць (що може бути продуктивним за умови критичного співставлення різних точок зору, наявності посилань, самостійності висновків тощо). У деяких випадках має місце звичайне копіювання чужих текстів, але вже під іншим ім’ям.

У цьому плані досить показовою є стаття В. Дмитрієва «Діяльність сербського духовенства в Україні у першій половині XVIII ст.», опублікована у 2004 р. в «Українському історичному збірнику» [131]. Попри заявлену назву, 3 сторінки статті присвячені Новій Сербії та Слов’яносербії, які існували в другій половині XVIII ст. Причому фактично весь текст, що стосується духовенства цих двох військово-адміністративних одиниць [132] (включно із структуруванням по абзацах), взятий з опублікованої в 1998 р. праці О.М. Посунько «Історія Нової Сербії та Слов’яносербії» [133], яку автор статті «Діяльність сербського духовенства в Україні у першій половині XVIII ст.» згадує лише при характеристиці історіографії.

Таким чином, вивчення історіографії в рамках чотирьох виокремлених нами тематичних груп дає підстави констатувати, що на сьогодні бракує узагальнюючого багатоаспектного дослідження з історії саме духовенства Російської імперії, що задовольняло духовні потреби військових. Натомість дослідники, які зверталися до проблематики історії військового духовенства в кордонах імперії, обмежувались вивченням полкових і флотських священиків XVIII ст. і духовенства, яке в ХІХ ст. перебувало в підпорядкуванні обер-священикам. У цих дослідженнях військовому духовенству безпосередньо півдня України 1734-1853 рр. увага майже не приділяється.

У межах же південноукраїнського регіону досліджені (причому з досить нерівним ступенем як вичерпності, так і науковості) біографії окремих духовних осіб, історія окремих релігійних споруд, парафій, військових формувань, розглянуті вибіркові факти та проблеми, що стосуються військового духовенства краю. Тож відсутнє комплексне дослідження військового духовенства Південної України не тільки в широкому, але й в узькому розумінні.

Тож наразі стоїть завдання створення узагальнюючого дослідження з історії православного духовенства, яке задовольняло духовні потреби військових у південноукраїнському регіоні в другій третині XVIII – середині ХІХ ст. Підгрунтям для такого дослідження має стати у тому числі й історіографічний доробок у царині вивчення військового духовенства Російської імперії, збройних формувань південноукраїнського регіону та історії православ’я на Півдні.

Примітки

8. Невзоров Н. Исторический очерк управления духовенством военного ведомства в России. – СПб.: тип. Ф.Г. Елеонского и А.И. Поповицкого, 1875. – VI+101 с.

9. Барсов Т. Об управлении русским военым духовенством. – СПб.: тип. Ф.Г. Елеонского и Ко, 1879. – 168 с.

10. Ласкеев Ф.М. Историческая записка об управлении военным и морским духовенством за минувшее столетие (1800-1900 гг.). – СПб.: Товарищество Художественной печати, 1900. – 151 с.

11. Боголюбов А. Очерки из истории управления военным и морским духовенством в биографиях главных священников его за время с 1800 по 1901 гг. – СПб.: тип. «Артил. журнал», 1901. – 186 с.

12. Желобовский А.А. Управление церквами и православным духовенством военного ведомства. Исторический очерк. – СПб.: тип. поставщиков Двора Его Императорского Величества товарищества М.О. Вольф, 1902. – 130 с.

13. Гумилевский Ф. История русской церкви: в 5 периодах (988-1826). – 6-е изд. – СПб.: изд. И.Л. Тузова. Тип. А. Катанского и Ко, 1894. – 840 с.; Доброклонский А. Руководство по истории Русской Церкви. – Ч. 4. – М., 1893. – ІІІ + 441 с.; Рункевич С. Русская Церковь в ХІХ веке // История христианской Церкви в ХІХ веке. – СПб.: Изд. А.П. Лопухина, 1901. – Т. 2. – 232 с.; Знаменский И. Положение духовенства в царствование Екатерины ІІ и Павла І. – М.: тип. М.Н. Лаврова и Ко., 1880. – 185 с.; Покровский И.М. Русские епархии в ХVІ-ХІХ вв. Их открытие, состав и пределы. Опыт церковно-исторического, статистического и географического исследования.– Казань: Центральная типография, 1913. – Т. 2. (ХVІІІ-й век). – 892 + XVIII с.

14. Мышецкий С. История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся. – М.: Университ. типография, 1847. – 43 с.

15. Кулиш П. Казаки по отношению к государству и обществу // Русский Архив. – 1877. – Тетрадь 3,6. – С. 352-368, 113-135.

16. Марковин Н. Очерк истории Запорожского казачества. – СПб., 1878. – 78 с.

17. Андриевский А.А. Запорожские выборы и порядки половины XVIII в. // Киевская Старина. – 1883. – № 5. – С. 127-139.

18. Шиманов А. Передсмертна поземельна боротьба Запорожжя // Запорожцi. До iсторiї козацької культури. – К.: Мистецтво, 1993. – С. 96-119.

19. Андрианов П. Славное низовое запорожское войско. Исторический очерк. – Одесса, 1910. – 30 с.

20. Мандрика М. Останнi часи Сiчi Запорозької i початок козацького вiйська Чорноморського. – Катеринодар, 1919. – 64 с.

21. Скальковський А.О. Iсторiя Нової Сiчi, або останнього Коша Запорозького. – Днiпропетровськ: Сiч, 1994. – 678 с.

22. Яворницький Д.I. Iсторiя запорозьких козакiв. – К.: Наукова думка, 1990. – Т. 1. – 592 с.

23. Новицкий Я.П. История города Александровска в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии. 1770-1806 гг. // Новицький Я. Твори в 5-ти томах. Т. 1. – Запоріжжя: ПП «АА Тандем», 2007. – С. 184-303.

24. Єременко М.М. Інформація про військове духовенство Південної України в спадщині Я.П. Новицького // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – Т. 22. – К., 2011. – С. 213-220.

25. Шмидт А. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба. Херсонская губерния. – СПб: в Военной типографии, 1869. – Ч. I. – 601 с.

26. Мизко Д. Некоторые черты жизни покойного преосвященного Иова, архиепископа Екатеринославского, Херсонского и Таврического. – СПб.: тип. Мед. д-та Министерства внутренних дел, 1826. – 50 с.

27. Журба О.І. Становлення української археографії та історіографічний процес другої половини XVIII – першої половини ХІХ століття: автореф. дис…. д-ра історичних наук: 07.00.06. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 24-26; Лиман І.І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. – С. 7-18.

28. Зеленецкий К. Сведения о второклассном Успенском монастыре в окрестностях Одессы // Новороссийский календарь на 1843 год, издаваемый от Ришельевского лицея. – Одесса: в городской типографии, 1842. – С. 341-344;

Гавриил. Историческая записка о заложении в городе Екатеринославе соборного кафедрального Преображенского ныне там существующего храма и о начале самого города Екатеринослава. – Одесса: в городской типографии, 1846. – 39 с.;

Мурзакевич Н. Сведения о некоторых православных монастырях // ЗООИД. – Одесса, 1848. – Т. ІІ. – Отд. І. – С. 302-329;

Гавриил. Самарский монастырь // Сочинения Гавриила, архиепископа Тверского и Кашинского, действительного члена Одесского общества истории и древностей. В двух частях. – Ч. ІІ. – Отд. ІІ. Исторические повествования. – М.: тип. В. Готье, 1854. – С. 109-180;

Макарий. Биографическая записка о преосвященном Иннокентии, архиепископе Херсонском и Таврическом // Ученые записки второго отделения императорской Академии наук. – СПб., 1859. – Кн. 5. – С. XXXVIII-LIV;

Дионисий. Сведение о второклассном Григорьевском Бизюкове монастыре // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1862. – № 8. – С. 493-517;

Серафимов С. Гавриил архиепископ Екатеринославский, Херсонский и Таврический // ЗООИД. – Одесса, 1863. – Т. V. – Отд. ІІІ. – С. 919-953;

Серафимов C. Евгений Булгарис, архиепископ Херсонский и Славянский // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1863. – № 12. – С. 172-182;

Карелин И. Материалы для истории Запорожья. Никополь // ЗООИД. – Одесса, 1867. – Т. VI. – С. 523 –538;

Н-ий М. Митрополит Игнатий (Из дел консисторского архива) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1872. – № 10. – С. 157-165;

Васильев Ф. Историко-статистическое описание Константино-Еленинской церкви и прихода при ней // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1873. – № 1. – С. 7-14; № 2. – С. 29-30; № 3. – С. 36-44;

Дубинский Г. Историко-статистическое описание села Алексеевского (Любимовского) и прихода при его Николаевской церкви // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1873. – № 5. – С. 65-77; № 6. – С. 89-95; № 7. – С. 97-104;

Мурзакевич Н. Епархиальные архиереи Новороссийского края // ЗООИД. – Одесса, 1875. – Т. ІХ. – Отд. ІІ. –С. 297-302;

Краткая летопись Екатеринославского кафедрального Преображенского собора // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1875. – № 17. – С. 269-272;

Неводчиков Н. Евгений Булгарис, Архиепископ Славенский и Херсонский // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1875. – № 7. – С. 227-235; № 11. – С. 362-376; № 12. – С. 385-417; № 13. – С. 425-442;

Скворцов В. Евгений Булгарис, первый Архиепископ Славянский и Херсонский // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. – 1877. – № 22. – С. 961-996; № 24. – С. 1118-1136;

Скворцов В. Никифор Феотоки, второй Архиепископ Славянский и Херсонский // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. – 1878. – № 6. – С. 290-310; № 7. – С. 341-351;

Востоков Н.М. Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический, 1800-1857 гг. // Русская Старина. 1878. – Т. ХХІ. – С. 191-204; Т. ХХІІ. – С. 547-572; Т. ХХІІІ. – С. 367-398; 1879. – Т. XXIV. – С. 651-708;

Серафимов С. Историческое описание Херсонского Успенского собора // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1881. – № 1. – С. 18-20; № 3. – С. 79-86; № 4. – С. 110-117; № 15. – С. 390-394; № 16. – С. 426-438; № 17. – С. 464-475; № 18. – С. 494-498;

Мурзакевич Н. Епископ Моисей Гумилевский, викарий Феодосийский и Мариупольский // ЗООИД. – Одесса, 1883. – Т. ХІІІ. – С. 260-262;

Барсов Н. Архиепископ Иннокентий Борисов, по новым материалам для биографии (читано в собрании Славянского благотворительного общества 17 ноября 1883 г.). – СПб.: тип. Ф. Елеонского и Ко, 1884. – 45 с.;

Федоровский А. Чудотворный образ Божией Матери Успенской Мариупольской церкви // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1889. – № 13. – С. 371-376;

Гроздов А. Сведения о Бахчисарайской Успенской церкви, устроенной в каменной скале // ИТУАК. – 1890. – № 9. – С. 62-67;

Лобачевский В. Столетие первой в Одессе церкви, нынешнего кафедрального собора // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1892. – № 18. – С. 524-545;

Н-й А. Город Верхнеднепровск и его храм (Исторический очерк) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1894. – №11. – С. 256-263;

Кравченко М. По поводу 100-летия церкви в селе Штеровке Славяносербского уезда // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1895. – № 24. – С. 692-710;

Юрневич М. К истории Одесской Архангело-Михайловской монастырской церкви // ЗООИД. – Одесса, 1898. – Т. ХХІ. – С. 8-28;

Шараевский М. Речь с краткими сведениями о священнослужителях и благотворителях Одесской Покровской церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1898. – № 22. – С. 535-550;

Георгий. Высокопреосвященный Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический (род. 1800 г., ум. 1857 г.) // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1900. – № 22 – С. 1599-1624;

Несколько слов о деятельности в Тавриде Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического // ИТУАК. – 1901. – № 31. – С. 30-40;

Маркевич А. Несколько слов о деятельности в Тавриде Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического. (Речь, произнесенная в заседании Таврической Ученой Архивной комиссии 15-го декабря 1900 года) // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1901. – № 1. – С. 26-43; № 2. – С. 95-111;

Николай. Слово, сказанное в семинарской церкви после всенощного бдения по случаю поминовения архиепископа Иннокентия // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1901. – № 1. – С. 13-17;

Воинов А. Слово в день празднования столетия со дня рождения Высокопреосвященного Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического, 15 декабря 1900 года // Таврические епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1901. – № 1. – С. 18-26;

Петров Р. К истории прошлого века (Из церковного архива с. Полог, Александровского уезда, за 1799 г.) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1901. – № 4. – С. 75-77; № 7. – С. 155-160;

Беднов В.А. Столетний юбилей существования архиерейского дома и Cеминарии в Екатеринославе (1804-1904 гг.) // Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1904. – №. 23. – С. 685-700;

Шведов М. Памяти «российского Златоуста» // Таврический церковно-общественный вестник. – 1907. – № 16. – С. 664-669;

Ерофеев И. К биографии преосвященного Иова, епископа Феодосийского и Мариупольского (1793-1796) // ИТУАК. – 1910. – № 44. – С. 60-63.

29. Родионов М. Статистико-хронолого-историческое описание Таврической епархии. Общий и частный обзор. – Симферополь, 1872. – 269 с.

30. Гермоген. Справочная книга о приходах и храмах Таврической епархии. – Симферополь, 1886. – 271 с.; Гермоген. Таврическая епархия. – Псков, 1887. – 520 с.;

31. Миляновский Ф. Памятная книжка для духовенства Херсонской епархии. – Одесса: тип. Е.И. Фесенко, 1902. – СVІІІ+278+ХХХІІІ с.

32. Гавриил (Розанов). Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской и Таврической. – Одесса: в городской типографии, 1848. – 71 с.

33. Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае, из оригинальных источников почерпнутый. Период от основания в Новороссийском крае Новой-Сербии, до учреждения наместничества Екатеринославского с упразднением губерний Новороссийской и Азовской, за коим последовало упразднение и Славянской епархии. С 1751 по 1786 год // ЗООИД. – Одесса, 1853. – Т. ІІІ. – С. 79-129.

34. Гавриил (Розанов). Продолжение очерка истории о Новороссийском крае. Период с 1787 по 1837-й год. – Тверь: в типографии Губернского Правления, 1857. – 111 с.

35. Феодосій (Макаревський). Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого XVIII століття. – Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2000. – 1080 с.

36. Ляликов Ф. Церковь св. великомученицы Екатерины, в Херсонской крепости // ЗООИД. – Одесса, 1844. – Т. І. – С. 329-331.

37. Мурзакевич Н. Донесения. О надгробных памятниках Херсонской крепостной церкви // ЗООИД. – Одесса, 1875. – Т. ІХ. – Отд. ІІІ. – С. 390-396.

38. Судковский Г. Историческая записка об Очаковском Николаевском соборе // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1885. – № 20. – С. 679-685; № 22. – С. 762-769.

39. Историческая записка о городе Очакове и очаковском Николаевском соборе // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1889. – № 2. – С. 42-54; № 6. – С. 175-183; № 9. – С. 249-256; № 10. – С. 267-279; № 11. – С. 299-313.

40. Манжелей А. Летопись Вознесенской церкви села Петрова // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1869. – № 22. – С. 776-784.

41. Никифоров В. Описание прихода, принадлежащего соборной Успенской церкви уездного города Александрии Херсонской губернии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1873. – № 18. – С. 519-538; № 19. – С. 566-588.

42. Патенко С. Город Новомиргород, его храмы и духовное управление // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1880. – № 13. – С. 387-403; № 15. – С. 455-473; № 21. – С. 748-754.

43. Архимандрит Арсений. Софроний Добрашевич, архимандрит Новой Сербии // Киевская старина. – 1884. – Т. 10. – С. 276-304.

44. Вартминский М. Краткая записка, заключающая в себе церковно-историческую летопись о Вознесенском соборе г. Вознесенска и приписной к нему, предместья Бугского, Петропавловской церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1884. – № 12. – С. 374-382.

45. Поручик П. Историческая записка о Свято-Покровской церкви селения Возсиятского и ее приходе // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1887. – № 19. – С. 767-791.

46. Лобачевский В. Летопись прихода с. Ольшанки Св. Иоанна Милостивого церкви // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1888. – № 13-14. – С. 374-406; № 23. – С. 699-721; 1891. – № 10. – С. 289-303; № 11. – С. 322-339; № 12. – С. 349-358; № 14. – С. 414-417; 1892. – № 17. – С. 492-504; № 19. – С. 553-563.

47. Шахов В. К описанию православных приходов заштатного города Новогеоргиевска, Александрийского уезда // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1893. – №15. – С. 369-370.

48. Филиппович И. Из летописи прихода Петро-Павловской церкви села Мигеи, Елисаветградского уезда, Херсонской епархии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. – 1900. – № 20. – С. 583-606; № 21. – С. 626-633.

49. Земляницкий С. Летопись Архистратиго-Михайловской церкви села Благодатного, Елисаветградского уезда, Херсонской епархии // Херсонские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный. – 1914. – № 16. – С. 504-508; № 20. – С. 627-631.

50. Оранский К. Новомосковский Свято-Троицкий собор // ЗООИД. – Одесса, 1848. – Т. II. – Отд. ІІІ. – С. 829-832.

51. Феодосий (Макарьевский). Краткия сведения о местно-чтимой иконе Божией Матери, находящейся в Самарском Пустынно-Николаевском монастыре Екатеринославской епархии // Екатеринославские Епархиальные Ведомости: часть неофициальная. – 1872. – С. 288-296, 303-311, 319-327; Феодосий (Макарьевский). Самарский, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь. – Екатеринослав, 1873. – 141 с.

52. Мацеевич Л. Нечто о диком попе // Киевская Старина. – 1886. – № 4. – С. 821-826.

53. Эварницкий Д.И. Дикий монах // Екатеринославские губернские ведомости. – 1888. – № 41. – С. 3-4; Эварницкий Д.И. Церковные памятники Запорожья // Исторический вестник. – М., 1893. – Т. 52. – С. 770-782.

54. Надхин Г.П. Церковные памятники Запорожья. – б. м. и г. – 31 с.

55. Бiднов В. Сiчовий архимандрит Володимир Сокальський в народнiй пам'ятi та освiтленнi iсторичних джерел // Записки НТШ. – Львiв, 1927. – Т. СХLVII. – С. 81-102.

56. Никон. Балаклавский Георгиевский первоклассный монастырь. – Чернигов: тип. Ильинского монастыря, 1862. – 23 с.; Ливанов Ф.В. «Георгиевский монастырь» в Крыму (что близ Севастополя и Балаклавы). Историческое описание. – М., 1874. – 25 с.; Зинченко Н.Е. Мыс Фиолент и Георгиевский монастырь в Крыму (891-1891 г.) (По поводу 1000-летнего юбилея основания монастыря). – СПб.: журн. «Колосья», 1891. – 22 с.

57. Ластовський В.В. Історія православної церкви в Україні наприкінці XVII – у XVIII-му ст.: історіографічні аспекти. Монографія. – К.: Логос, 2006. – С. 62.

58. Ластовський В.В. Історія православної церкви в Україні наприкінці XVII – у XVIII-му ст.: історіографічні аспекти. Монографія. – К.: Логос, 2006. – С. 62.

59. Василенко В. Офицеры в рясах. – М.-Л.: Гос. изд-во, Отдел воен. лит-ры, 1930 – 111 с.

60. Суглобов Г.А. Союз креста и меча (Церковь и война). – М.: Воениздат, 1969. – 148 с.

61. Карташев А. История Русской Церкви. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – Т. 2. – 816 с.; Смолич И.К. История русской церкви 1700-1917: пер. с нем. – М.: изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. – Часть первая. –800 с.; Смолич И.К. История русской церкви. 1700-1917: пер. с нем. – М.: изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1997. – Часть вторая. – 799 с.

62. Кириченко М. Соцiяльно-полiтичний устрiй Запорiжжя (XVIII сторiччя). – Харкiв: Пролетар, 1931. – 177 с.

63. Апанович О.М. Запорiзьке вiйсько як складова частина росiйської армiї у другiй половинi XVIII ст. // Науковi записки iнституту iсторiї АН УРСР. – К., 1953. – Т. 5. – С. 109-136.

64. Дружинина Е.И. Кючук-Кайнарджийский мир 1774 года (его подготовка и заключение). – М.: Издательство Академии наук СССР, 1955. – 368 с.; Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. – М.: изд. Академии наук СССР. Институт истории, 1959. – 277 с.; Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800-1825 гг. – М.: Наука, 1970. – 384 с.; Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825-1860 гг. – М.: Наука, 1981. – 214 с.

65. Ткаченко М. Утворення Нової Сербії на запорозьких землях в 1752 р. // Україна. – 1926. – Кн. 17. – № 2-3. – С. 154-158; Шамрай С. До історії залюднення Степової України в XVIII ст. // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. – 1929. – Кн. XXIV. – С. 207-302; Павлюченко О.В. Сербські військово-землеробські поселенці на Україні у XVIII ст. // Український історичний журнал. – 1981. – № 2. – С. 101-108.

66. Голобуцкий В. Запорожское казачество.– К.: Политиздат УССР, 1957. – С. 125.

67. Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. – Мюнхен, 1965. – Т. 1. – 185 с.

68. Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. – Т. ІІ. – С. 170-177.

69. Лиман І.І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. – С. 25.

70. Чимаров С.Ю. Русская православная церковь и религиозно-нравственное воспитание личного состава армии и флота (1800-1917 гг.): Автореф. дис… д-ра исторических наук: 07.00.02. – СПб., 1999. – 44 с.; Чимаров С.Ю. Русская православная церковь и вооруженные силы России в 1800-1917 гг. – СПб.: Нестор, 1999. – 272+19 с.

71. Кузнецов А.М. Православное духовенство морского ведомства России и его роль в укреплении флотских традиций: XVIII – начало XX века: дис. … канд. истор. наук: 07.00.02. – М., 2000. – 226 с.

72. Давлетшин В.Р. Военное духовенство в России XVIII – начала XX века и его деятельность по морально-психологическому обеспечению охраны государственной границы: исторический анализ: дис…. канд. ист. наук: 07.00.02. – М., 2004. – 233 c.

73. Котков В. Военное духовенство России. Страницы истории. – СПб., 2003. [] (Дата звернення: 12.01.2013).

74. Поляков Г. Военное духовенство России. – М.: ТИИЦ, 2002. – 536 с.

75. Золотарев О.В. Христолюбивое воинство русское. – М.: Граница, 1994. – 110 с.; Золотарев О.В. Вера и мужество в русской армии. Очерки истории: Учебное пособие. – М.: ВАГШ, 1994. – 134 с.

76. Доценко В.Д., Клавинг В.В. Морские храмы России. – СПб.: Logos, 1995. – 160 с.; ил.

77. Беляков А. История флотского духовенства и его роль в воспитании военных моряков дореволюционной России [] (Дата звернення: 12.01.2013).

78. Мельникова Л.В. Русская Православная Церковь в Отечественной войне 1812 года. – М.: Сретенский монастырь, 2002. – 243 с.; Мельникова Л.В. Армия и Православная Церковь Российской империи в эпоху наполеоновских войн. – М.: Кучково поле, 2007. – 416 с.

79. Ивашко М.И. Российская армия и церковь (XVIII – начало XX вв.): историографическое исследование: автореф. дис…. докт. истор. наук: 07.00.09. – М., 2007. – 38 с.

80. Капков К.Г. Памятная книга Российского военного и морского духовенства XIX – начала XX веков. Справочные материалы. – М.: Летопись, 2008. – 752 с.

81. Андрєєва С.С. Взаємини Запорожжя і Кримського ханства періоду Нової Січі (1734-1775 рр.): дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Запорізький національний ун-т. – Запоріжжя, 2006. – 289 арк.;

Апанович О.М. Розповiдi про запорозьких козакiв. – К.: Днiпро, 1991. – 334 с.;

Мірущенко О.П. Економічна політика російського уряду на Запоріжжі періоду Нової Січі (1734 -1775 рр.): дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Запорізький національний ун-т. – Запоріжжя, 2010. – 251 арк.: рис., табл.;

Олійник О.Л. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734-1775). – Запоріжжя: Дике Поле, 2005. – 256 с.;

Полторак В.М. Взаємини запорозького та донського козацтва періоду Нової Січі (1734-1775 рр.): політико-правовий і соціально-економічний аспекти: дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. – О., 2007. – 289 арк. : табл.;

Синяк І.Л. Джерела з історії діловодства запорізького козацтва доби Нової Січі (1734- 1775): дис…. канд. історичних наук: 07.00.06 / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. – К., 2006. – 272 арк.;

Сокульський А.Л. Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво: дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / НАН України; Інститут історії України. – К., 1999. – 194 арк.;

Шпитальов Г.Г. Військова служба запорозького козацтва періоду Нової Січі в російсько- турецьких війнах: дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 2002. – 285 арк.

82. Бровко А.Г. Нова Січ (1734-1775 рр.): історіографія: автореф. дис…. канд. історичних наук: 07.00.06 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2010. – 272 арк.: фотогр.

83. Мільчев В.І. Болгарське населення Південної України у XVIII ст.: дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 2000. – 247 арк.; Мільчев В.І. Джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII століття: дис. … д-ра історичних наук: 07.00.06 / Запоріз. нац. ун-т. – Запоріжжя, 2011. – 551 арк.

84. Посунько О.М. Історія нової Сербії та Слов'яносербії (1751-1764 рр.): дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. – Д., 1997. – 212 арк.

85. Дідик С.С. Новослобідський козацький полк (1753-1764 рр.): автореф. дис. … канд. історичних наук: 07.00.01 / Запоріз. нац. ун-т. – Запоріжжя, 2009. – 20 с.

86. Бачинська О.А. Дунайське (Новоросійське) козацьке військо. 1828-1869 рр.: дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Одеський держ. ун-т ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 1996. – 190 арк.+додат.

87. Кандаурова Т.Н. Херсонские военные поселения. 1817-1832 гг. (административно-хозяйственная структура): автореф. дис. … канд. исторических наук: 07.00.02. – М., 1990. – 27 с.

88. Цубенко В.Л. Історія Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії. 1817-1857 рр.: дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. – О., 2003. – 276 арк.

89. Маленко Л.М. Азовське козаче військо. 1828 – 1866 рр.: дис… канд. історичних наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 1997. – 201 арк. + дод.; Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828-1866). – Запоріжжя, 2000. – 513 с.

90. Серединський О.В. Чорноморські адміралтейські поселення (1790-1861 рр.): дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2006. – 195арк.: табл.

91. Шиян Р.І. Чорноморське військо вірних козаків в останній чверті XVIII століття. – Запоріжжя: Тандем-У, 1996. – 28 с.;

Шиян Р.І. Козацтво Південної України в останній чверті XVIII ст. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1998. – 98 с.;

Шиян Р.І. Катеринославське козацьке військо (1787-1796 рр.) // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ: Південна Україна ХVІІІ-ХІХ століття. – Вип. 3. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1998. – С. 106-114.

92. Бачинська О. Козацтво в «післякозацьку добу» української історії (кінець XVIII-ХІХ ст.). – Одеса: Астропринт, 2009. – 256 с.: іл.

93. Молдавський Р.Л. Джерела з історії Нової Дніпровської лінії укріплень (1770-1791 рр.): дис…. канд. історичних наук: 07.00.06 / Запорізький національний ун-т. – Запоріжжя, 2007. – 210 арк.; Молдавський Р.Л. Нова Дніпровська лінія укріплень (1770-1791 рр.) // Запорозька спадщина. Випуск 16. – Запоріжжя: Тандем-У, 2007. – 85 с.

94. Сапожников И.В., Сапожникова Г.В. Запорожские и Черноморские казаки в Хаджибее и Одессе. – Одесса: ОКФА, 1998. – 272 с.

95. Сапожников И.В., Белоусова Л.Г. Греки под Одессой (Очерки истории поселка Александровка с древнейших времен до начала ХХ века). – Одесса – Ильичевск: Элтон-2 – Гратек, 1999. – 262 с.

96. Левченко Л.Л. Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство (1805-1900 рр.): дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2003. – 364, 6 арк.

97. Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с.: іл., карти; Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф.Г. Турченко; Відпов. ред. С.Р. Лях. – Вид. 2-е, доп. і перероб. – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – 672 с.: іл, карти.

98. Цубенко В.Л. Історія Новоросійського (Херсонського) військового поселення кавалерії. 1817-1857 рр.: автореф…. канд. іст. наук: 07.00.01 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова – О., 2003. – 17 с.

99. Розвиток православ’я на півдні України кінець XVIII – початок ХХ ст. (на матеріалах Херсонської губернії та Південної Бессарабії): бібліогр. покажчик / ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: Астрапринт, 2010. – 440 с., іл.

100. Лиман І.І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. – 488 с.

101. Катунин Ю.А. Монастыри Крыма в ХІХ-ХХ веках (по материалам крымских архивов). – Симферополь: Культура народов Причерноморья, 2000. – 128 с.

102. Тур В.Г. Крымские православные монастыри ХІХ – начала ХХ века: История. Правовое положение. – Симферополь: Изд-во «Таврия-Плюс», 1998. – 154 с.

103. Абдуллаєва М.А. Православні храми та монастирі Криму як осередки духовного життя грецького населення (кінець XVIII – 30-і роки ХХ ст.): автореф. дис…. канд. історичних наук: 07.00.01. – К., 2001. – 20 с.

104. Катунін Ю.А. Історія Таврійської та Сімферопольської єпархії (друга половина ХІХ – початок ХХ століття: автореф. дис…. канд. історичних наук: 07.00.01. – Запоріжжя, 1994. – 17 с.

105. Тригуб О.П. Історія Херсонської єпархії (1775-1918 рр.): автореф. дис…. канд. історичних наук: 07.00.01. – Донецьк, 2001. – 16 с.

106. Тур В.Г. Православні монастирі Криму у ХІХ – на початку ХХ ст.: автореф. дис… канд. історичних наук: 07.00.01. – К., 1999. – 20 с.

107. Федорчук О.О. Православ'я в становленні культури Півдня України (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття): дис…. канд. історичних наук: 07.00.01 / Миколаївський держ. ун-т ім. В.О.Сухомлинського. – Миколаїв, 2005. – 219 арк.

108. Міжконфесійні взаємини на Півдні України XVIII-ХХ століття / Бойко А.В., Ігнатуша О.М., Лиман І.І., Мільчев В.І. та ін. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. – 252 с.

109. Храмы и монастыри Одессы и Одесской области / А. Кравченко, Г. Мухин, В. Петлюченко, А. Руссу, Тит (Бородин) и др. – Одесса, 2001. – Выпуск І. – 156 с.

110. Релігійні організації на Миколаївщині: історія та сучасність. Науково популярний довідник. – Миколаїв: Вид. МФ НаУКМА, 2001. – 248 с.

111. Лиман І.І. Державна церква і державна влада: Південна Україна (1775-1861). – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. – 400 с.; Лиман І.І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. – 488 с.

112. Апанович О.М. В якого бога вiрила Сiч // Людина i свiт. – 1990.– № 6. – С. 2-11.

113. Багдасаров Р. Земний образ ангельського воїнства. Запорозька Січ як православний лицарський орден // Людина і світ. – 1997. – № 3 (березень). – С. 15-24.

114. Кузьмук О. Межигірський монастир і Нова Січ (1734-1775 рр.) // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірка наукових статей. – Вип. 10. – Луганськ: Шлях, 2001. – С. 142-148; Кузьмук О. Начальники січових церков (До історії церковного устрою Нової Січі) // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Вип. 8/9. – Т. 11/12. – К. – Нью-Йорк, 2004. – С. 566-596.

115. Лиман І.І. Запорозьке козацтво в ставленні до церков і духовенства // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ: Південна Україна ХVІІІ-ХІХ ст. – Вип. 1. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1996. – С. 57-68;

Лиман І.І. Збирання милостині на Запорожжі // Історичний Агропром: Тези доповідей аспірантів і студентів кафедри історії України ЗДУ. – Запоріжжя, 1996. – С. 11-13;

Лиман І.І. Церква в духовному світі запорозького козацтва. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1997. – 61 с.;

Лыман И.И. Запорожский иерей Анатолий Мелес // Культурная жизнь юга России. – 2003. – № 1. – С. 34-36;

Лиман І.І. «Начальник запорозьких церков» Володимир Сокальський // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2009. – Вип. XXVІ. – С. 23-27.

116. Мицик Ю. До питання про особливості церковного устрою Запорозької Січі // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Вип. VІІ. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. – С. 69-73.

117. Plokhy S. Tsars and Cossacks. A Study in Iconography / Ukrainian Research Institute. Harvard University. – Cambridge: Harvard University Press, 2002. – 102 p. Рецензї на це видання: Perrie Maureen. Tsars and Cossacks: A Study in Iconography by Serhii Plokhy // Slavic Review, Vol. 63, No. 2 (Summer, 2004), pp. 394-395; Sciacca Franklin. Tsars and Cossacks. A Study in Iconography by Serhii Plokhy // The Slavic and East European Journal, Vol. 47, No. 3 (Autumn, 2003), pp. 511-513; Charipova L.V. Tsars and Cossacks: A Study in Iconography by Serhii Plokhy // The Slavonic and East European Review, Vol. 82, No. 2 (Apr., 2004), pp. 352-354.

118. Сухих Л.А. Анатолій Мелес. Прагнення Запорозької Січі до церковної автономії // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Випуск VІІІ. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. – С. 273-276.

119. Ульяновський В. Релігія і церква в житті та творчості Д.І. Яворницького // Mappa Mundi: Збірник наукових праць на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річчя. – Львів – Київ – Нью-Йорк: вид-во М.П. Коць, 1996. – С. 757-781.

120. Лиман І.І. Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734-1775). – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1998. – 180 с.

121. Кузьмук О.С. «Козацьке благочестя»: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII-XVIII ст.: еволюція взаємовідносин. – К.: ВД «Стилос», 2006. – 228 с.

122. Губская Т.Н. Из истории военного духовенства Херсонской губернии // Матеріали ІІ-ї Миколаївської обласної краєзнавчої конференції «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Т. ІІ. Історія і культура. – Миколаїв, 1997. – С. 101-103; Губська Т.М. Військові протоієреї Миколаєва (ХІХ – поч. ХХ ст.) // ІІІ Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв: Атол, 2000. – С. 310-312.

123. Крестьянников В.В. Участие иеромонахов и священников Балаклавского Георгиевского монастыря в боевых действиях Черноморского флота в первой половине ХІХ века // Проблемы религий стран Черноморско-Средиземноморского региона. Сборник научных трудов. – Севастополь – Краков, 2001. – С. 115-120.

124. Сапожников И.В. Священники Черноморского казачьего войска докубанского периода // Культурная жизнь юга России. – 2002. – № 1. – С. 38-41.

125. Серединський О.В. До питання заселення Чорноморських адміралтейських поселень Богоявленська та Покровська заштатними церковнослужителями у кінці XVIII ст. // ІІІ Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв: Атол, 2000. – С. 91-93.

126. Тригуб О.П. Історія Миколаївського Адміралтейського собору (1789-1936) // Наукові праці. Т. І. – Миколаїв: МФНаУКМА, 1998. – С. 56-60; Тригуб А.П. История церквей Николаева (малоизвестные страницы конца XVIII – начала ХІХ вв.) // ІІІ Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв: Атол, 2000. – С. 161-165.

127. Шавшин В.Г. Некрополь Балаклавского Георгиевского монастыря // Крымский Архив. – 1997. – № 3. – С. 137-141; Шавшин В.Г. Адмирал М.П. Лазарев и Балаклавский Георгиевский монастырь // Пилигримы Крыма. Осень 98: Международная научная конференция. Материалы. – Симферополь: Крымский Архив, 1999. – С. 283-289.

128. Дяченко С.А. Катерининський собор у Херсоні. Гробниця Потьомкіна. – Херсон: Наддніпрянська правда, 2002. – 112 с.

129. Губская Т.Н. Военное духовенство и священники Николаева. Исторические очерки. – Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2006. – 212 с., илл.

130. Шавшин В.Г. Балаклавский Георгиевский монастырь. – Симферополь: Таврия, 1994. – 160 с.

131. Дмитрієв В. Діяльність сербського духовенства в Україні у першій половині XVIII ст. // Український історичний збірник (2004). – Вип. 6. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – С. 103-114.

132. Дмитрієв В. Діяльність сербського духовенства в Україні у першій половині XVIII ст. // Український історичний збірник (2004). – Вип. 6. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – С. 110-112.

133. Посунько О.М. Історія Нової Сербії та Слов’яносербії. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1998. – С. 51-52.