№ 6 1776. – Відомість складена в канцелярії Синоду про кількість міст і церков у Новоросійській та Азовській губерніях

Ведомость учиненная в канцелярии Святейшаго Правительствующаго Синода о Новороссийской и Азовской губерниях, какия в оных города, и сколко в котором с их уездами церквей

РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 25 – 25 зв.

Примітки

Кременчук – нині районний центр Полтавської області, розташований за 119 км. від Полтави, на березі Дніпра. У 1765 р. був оголошений губернським містом Новоросійської губернії. Після утворення Катеринославського намісництва увійшов до нього як повітове місто, хоча губернські установи в ньому залишались до середини 1789 р. У 1787 р. тут нараховувалось 2535 чоловіків і 2032 жінки.

Парафія – нижча церковно-адміністративна організація, що об’єднує віруючих, яких обслуговує причт одного храму або одна духовна особа.

Азов – тепер місто в Ростовській області (Російська Федерація), порт на р. Дон, за 7 км. від її впадіння в Таганрозьку затоку Азовського моря. У Х – ХІ ст. входив до складу Тмутараканського князівства Київської Русі. Близько 1067 р. захоплений половцями, які назвали його Азак. З ХІІІ ст. Азак – місто Золотої Орди. У 1471 р. захоплений турками і перетворений на фортецю. У 1637 – 1642 рр. Азовом володіли донські козаки. У 1696 р. його взято військами Петра І, але 1711 р. повернено Туреччині. Остаточно перейшов до Росії за Кючук-Кайнарджийським миром. Включений до складу Азовської губернії. У Великій Радянській Енциклопедії помилково повідомляється, що в 1775 – 1782 рр. Азов – центр Азовської губернії.

Фортеця Святого Димитрія – нині місто, обласний центр Ростов-на-Дону (Російська Федерація). Фортеця в 1761 р. названа в ім’я Димитрія Ростовського (Туптало Данила Савича) (1651 – 1709 рр.) – церковного і культурного діяча, митрополита Ростовського (з 1702 р.). Туптало народився у Макарові (тепер Київська область) у козацькій родині. Навчався в Києво-Могилянській академії. До призначення митрополитом був ігуменом у монастирях Батурина, Глухова, Києва, Чернігова, Новгород-Сіверського. У 1757 р. його канонізовано.

Таганрог – тепер місто обласного підпорядкування Ростовської області (Російська Федерація), порт на північно-східному узбережжі Таганрозької затоки Азовського моря. У 1698 р. Петром І тут було засновано фортецю і базу флоту. У лютому 1712 р. її зруйновано згідно з умовами Прутського договору 1711 р. Остаточно зайнятий російськими військами в 1769 р. і увійшов до складу Росії за Кючук-Кайнарджийським мирним договором.

Нова Дніпровська лінія – система прикордонних укріплень, улаштована за розпорядженням російського уряду для захисту від турецько-татарських нападів і з метою посилення контролю над запорозькими землями. Будівництво розпочалося влітку 1770 р. Лінія простягнулась на 180 км. від Дніпра до Азовського моря і складалася з 7 фортець: Олександрівської при Дніпрі, Микитинської і Григоріївської на правому березі р. Кінської, Кирилівської на вододілі Кінської та Берди, Олексіївської, Захарівської та Петровської на лівому березі р. Берди.

Черкаськ – зараз Старочеркаська Ростовської області (Російська Федерація), розташована на правому березі Дона, вище за течією від Аксаю.

Заказ (духовний заказ) – церковно-адміністративна одиниця; очолювався закажчиком, який виконував посередницькі функції між єпархіальним керівництвом і парафіяльним духовенством. Підпорядковувався протопопу (духовному правлінню). Згодом закази трансформовані в благочиння, а на зміну закажчикам прийшли благочинні.

Військо Донське – іррегулярне військо Російської держави, яке розташовувалось по середній і нижній течії р. Дону та її притоках. Оформилось в кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. внаслідок організаційного об’єднання низових і верхових донських козаків.

Керч – зараз місто Автономної Республіки Крим, розташоване на березі Керченської протоки, за 210 км. від Сімферополя. Територія, на якій знаходиться місто, була заселена ще в ІІІ тис. до н. е. Фортеці Керч і Єникале були зайняті російськими військами в ході бойових дій влітку 1771 р. За умовами Кючук-Кайнарджийського договору вони стали єдиними укріпленими пунктами Російської імперії в Криму. З утворенням Азовської губернії фортеці увійшли до її складу. 28 березня 1775 р. з’явився іменний указ про дозвіл грекам оселитись у Керчі та Єникале. Влада намагалась зробити фортеці взірцем військових поселень, мешканці яких у разі необхідності були готові організовано виступити зі зброєю в руках, а в мирний час займались би господарською діяльністю.

Єникале – фортеця на берегу Керченської протоки, розташована на схід від Керчі. Згідно із щоденником фельдмаршала Мініха, фортеця збудована турками в 1706 р.

Кінбурнський замок – турецька фортеця з ХV ст., що знаходилась на Кінбурнській косі (тепер Херсонська область). У 1736 р., під час російсько-турецької війні 1735 – 1739 рр. її захопили і зруйнували російські війська. Згодом територія знову відійшла до Туреччини, яка відбудовувала тут фортецю. У складі Росії – за Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р.

Бахмут (з 1924 р. – Артемівськ) – нині районний центр Донецької області, розташований на р. Бахмутці, за 89 км. на північний схід від Донецька. Є версія, що слово : “Бахмут” походить від татарського або турецького імені Махмуд (Махмет), тобто Магомет. Дані, що містяться у складеній в синодальній канцелярії відомості про кількість церков у Бахмуті з повітом, так саме як і стосовно кількості релігійних споруд в інших частинах Новоросійської та Азовської губерній, є далекими від повних. У 1787 р. в Бахмуті налічувалось: чоловіків – 1761, жінок – 1594.

Слов’яносербія – військова та адміністративно-територіальна одиниця, яка була створена в 1753 р. й існувала паралельно з Новою Сербією. Влаштована на північно-східному кордоні Вольностей Війська Запорозького і зайняла територію між ріками Бахмутом, Сіверським Дінцем і Луганню. Сюди переселились вихідці із-за кордону Російської імперії, переважно серби та волохи. У 1764 р. Слов’яносербія включена до складу Новоросійської губернії.