Кiлькiсть та топографiя релiгiйних споруд на територiї Вольностей Вiйська Запорозького

Ігор Лиман

Ставлення суспiльства до релiгiї значною мiрою вiдбивається в кiлькостi релiгiйних споруд, в яких його члени задовольняють духовнi потреби. Наявнiсть розгалуженої церковної системи, яка включає велику кiлькiсть церков, каплиць, скитiв, монастирiв i охоплює всю заселену територiю є свiдченням високої релiгiйностi суспiльства, принаймнi зовнiшньої. З iншого боку, невелика кiлькiсть релiгiйних споруд на територiї, яка займає значну площу i має багато населення, в бiльшостi випадкiв (при вiдсутностi зовнiшнiх перешкод для церковного будiвництва) є проявом або низької релiгiйностi людей, або їхньої особливої релiгiйної свідомості, яка дозволяє задовольняти релiгiйнi потреби не звертаючись до послуг церков, каплиць, скитiв та монастирiв. Тому для розумiння релiгiйностi запорожцiв, особливостей церковного устрою Вольностей важливе мiсце посiдає дослiдження кiлькостi та топографiї релiгiйних споруд на Запорожжі, їх спiввiдношення з кiлькiстю i розташуванням населення.

Про загальну кiлькiсть монастирiв, церков, каплиць i скитiв на територiї Запорозьких Вольностей в iсторичнiй лiтературi єдиної думки немає. Козак Корж, який мешкав на Запорожжi в часи Нової Сiчi, згадував, що церкви, крiм сiчової та монастирських, знаходилися лише в шести поселеннях Запорозьких Вольностей: Новому i Старому Кодаку, Самарi, Карнаухiвцi, Романковi i Могильовi [111. – C. 55].

Слiд за Коржем, протоiєрей Кирило Оранський писав, що на Запорожжi знаходилось 8 церков i одна iночеська пустинь [219. – C. 829].

Згiдно з даними, наведеними А.Скальковським, на Запорожжi, крiм перелiчених Коржем, знаходились ще 8 церков i одна каплиця: в Кам’янцi, при гирлi Берди, в Микитинi, Котiвцi, Личкiвцi, Гардi, урочищi Перевiзському, бiля Шингирiйського ретраншементу i в зимiвнику Гордiя Полоза [237. – C. 116 – 117]. Спираючись на повiдомлення А.Скальковського, М.Аркас писав: “У Сiчi була церква Покрови, 14 церков по паланках, 2 походнi церкви i Самарський монастир” [131. – C. 333].

За даними, наведеними Феодосiєм (Макарiєвським), на територiї Запорозьких Вольностей знаходилось близько 50 релiгiйних споруд [252; 253]. Втiм, Макарiєвський зауважив, що крiм описаних ним храмiв Божих, у XVIII ст. iснували ще кiлька церков i парафiй [252. – C. 25]. За пiдрахунками Д.I.Яворницького, наведеними в “Iсторiї запорозьких козакiв”, в межах Запорозьких Вольностей знаходилось 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити i одна молитовна iкона. Вони були розташованi в 53 населених пунктах [270. – C. 272]. Такi кiлькiснi данi є найбiльш поширеними в iсторичнiй лiтературi.

О.Апанович в “Розповiдях про запорозьких козакiв” писала: “В межах Вольностей Вiйська Запорозького нараховувалось 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити, одна молитовна iкона – у 53 поселеннях та урочищах” [130. – C. 212 – 213]. Тi ж самi данi наводяться О.Апанович у статтi “Запорозька церква: автономнiсть i демократичнiсть” [127. – C. 8].

Однак, наведений Д.I.Яворницьким перелiк не можна визнати коректним. В список релiгiйних споруд “у межах вольностей запорозьких козакiв” вiн включив Покровську церкву, розташовану в урочищi Кагальнику, i каплицю при гирлi Мiуса, заснованi вiдповiдно близько 1750 i 1769 рр. [270. – C. 289]. Проте, згiдно з указом Сенату вiд 30 квітня 1746 р. землi, розташованi на схiд вiд Кальмiусу, належали до володiнь донських козакiв [102. – C. 544 – 545]. Отже, i Кагальник, i Мiус не входили до Запорозьких Вольностей. Помилковим є i включення до списка релiгiйних споруд на територiї Вольностей церков у Тройницькому, Омельнику, Калужиному, Бородаївцi, Домотканi, Орлику, Лелекiвцi [270. – C. 272 – 279]. Всi цi церкви були спорудженi на землях, якi на той час вже належали до Ново – Сербiї i Новослобiдського полку [270. – C. 46 – 48]. Серед запорозьких церков Д.I.Яворницький називає i тi, будiвництво яких було завершено вже пiсля лiквiдацiї Нової Сiчi [270. – C. 281 – 282].

Iван Власовський, не роблячи нiяких пояснень i не пiдтверджуючи свою точку зору фактами, писав, що в Запорозькому краї знаходилось 70 церков [143. – C. 232 – 233].

На думку В.Голобуцького, на територiї Запорозьких Вольностей крiм Самарського, знаходився ще один монастир – Нефорощанський. З такою точкою зору не можна погодитися, бо Нефорощанський Святоуспенський монастир знаходився на правому березi Орiлi, а пiвнiчний кордон запорозьких володiнь проходив вздовж лiвого берега цiєї рiки [275. – C. 10].

Таким чином, в iсторичнiй лiтературi маємо досить суперечливi данi про кiлькiсть релiгiйних споруд на територiї Запорозьких Вольностей. Спiвставлення вищеперелiчених повiдомлень з документальними матерiалами дозволило встановити, що в перiод Нової Сiчi на територiї Вольностей знаходився один монастир – Самарський. Можна говорити про наявнiсть церков у 35 населених пунктах: на Сiчi, в Новому i Старому Кодаку, Романковi, Кам’янцi, Микитинi, Карнаухiвцi, Дериївцi, Мишуриному Розi, урочищі Житловій Саксагані, Плахтеєвцi, Старiй Самарi, Самарчику, Кам’янцi (навпроти Нового Кодака), при Кальмiусi, у Личковi, Курилiвцi, Петрикiвцi, Бригадирiвцi, Миколаївцi Рудiвцi, Бахмутi, зимівниках на місці села Підгірного, Гардi, в Кислякiвцi, Шульгеєвцi, при гирлi Берди, на місці Половицi, Козирщинi, Перещепинi, Письмичiвцi, Сердюківцi, Пишнiвцi, Калантаївцi, Ревiвцi, урочищi Перевiзькому.

Каплицi знаходились у 19 населених пунктах: Гупалiвцi, урочищі Займище, Чувилiнiй балцi, урочищу Звонецькому, урочищі Шолохово, в зимiвниках Вертебнага, Семена Панчохи, Василя Сухинi i Гавриїла Моторного, Дороша, Коваля, Полоза, зимiвнику при рiчцi Вовчiй, слободі Могильові, Губининському хуторi, Межирiччi, в балцi Лозовiй, Петрівському, у зимiвнику на мiсцi слободи Жеребець i сторожi на мiсцi слободи Андрiївки.

На Запорожжi iснувало i два скити: в Кочережках i Дмитрiвцi, а також похiдна iкона, розташована бiля станцiї запорозького козацтва при рiчцi Чорнухiнiй.

У деяких населених пунктах – Бабайкiвцi, Котовцi будiвництво церков розпочалося до 1775 р., але завершено було вже пiсля скасування Сiчi.

Церкви в Дніпровій-Кам’янці та Зеленому були влаштовані між 1750 і 1755 роками на території, яка в 1752 році війшла до складу Ново – Сербії.

В Могильовi, Личковi в перiод Нової Сiчi замiсть каплиць були спорудженi церкви.

Таким чином, можна говорити про те, що на всiй територiї Запорозьких Вольностей релiгiйнi споруди знаходились не менше ніж у 58 населених пунктах [193. – C. 54 – 60]. Лише незначна частина релiгiйних споруд була закладена до 1734 р. – Самарський Пустинно – Миколаївський монастир, Новокодацька Миколаївська церква, Старокодацька Михайлiвська церква, Бахмутськi Троїцька i Покровська церкви, Могилiвська каплиця, каплиця в зимiвнику Дороша, похiдна iкона при рiчцi Чорнухiнiй, церкви в Личковi i Микитинi, кiлька iнших споруд. Бiльшiсть же iз запорозьких храмiв Божих була заснована пiд час iснування Нової Сiчi. Їх виникнення було тiсно пов’язане зi зростанням кiлькостi населення Запорозьких Вольностей.

За пiдрахунками дослiдникiв, якi займалися питанням кiлькостi запорожцiв, на середину 30-х рр. XVIII ст., тобто на час повернення козакiв у пiдданство Росiйської iмперiї, чисельнiсть вiйськового товариства не перебiльшувала 10 тисяч чоловiк [239. – C. 220 – 221; 244. – C. 90; 270. – C. 154; 271. – C. 451]. З урахуванням одружених козакiв, членiв їх родин i селян населення Запорожжя у той час не перебiльшувало 30 тисяч [160. – C. 332].

Протягом 1734 – 1775 рр. на Пiвднi України проходили процеси, внаслiдок яких населення Запорозьких Вольностей значно збiльшилося. На момент скасування Сiчi воно складало близько 200 тисяч чоловiк [158. – C. 463; 176. – C. 44].

При такiй кiлькостi населення наявнiсть на Запорожжi близько шести десяткiв релiгiйних споруд не була достатньою для задоволення релiгiйних потреб. До того ж, розмiщення релiгiйних споруд на територiї Запорозьких Вольностей було досить нерiвномiрним. Це напряму було пов’язано з кiлькiстю населення i населених пунктiв по паланкам. Найбiльш заселеними були Самарська, Кодацька, Орiльська i Протовчанська паланки.

Чисельним було населення Самарської паланки, розташованої на сходi вiд Кодацької, з обох бокiв рiчки Самари, на лiвому березi Днiпра. На територiї паланки були розташованi Самарський Пустинно-Миколаївський монастир, Самарчицька Троїцька церква, Миколаiвська церква в Миколаївцi Рудiвцi, Покровська церква в Бригадирiвцi, Преображенська церква в Кам’янцi, церкви в Пишнiвцi, Ревiвцi, каплицi в зимiвнику Дороша, в балцi Лозовiй, в Межирiччi, бiля запорозької берегової сторожi на мiсцi майбутньої слободи Андрiївки, в зимiвнику бiля слободи Жеребець, зимiвнику при рiчцi Вовчiй, скити в Дмитрiвцi i Кочережках тощо.

Самарська паланка, за висловом А.Скальковського, була “найважливiшою i найбагатшою частиною Запорожжя [237. – C. 50]. Природнi багатства i досить вигiдне географiчне розташування її пiвнiчної частини створювали для цього всi передумови. Головну роль серед рiчок цiєї паланки вiдiгравали Днiпро i Самара. По них проходили торговельнi шляхи, вони мали броди i переправи, що використовувались козацтвом [265. – C. 235 – 241]. На обох берегах Самари росли лiси. Ще Боплан писав про цю мiсцевiсть:”Самара кишить рибою, а довкола неї надзвичайно багато меду, воску, дичини i будiвельного лiсу” [237. – C. 50].

Пiвнiчна частина Самарської паланки була досить вiддалена вiд татарських земель i захищена Днiпром, а її пiвнiчно – захiдна територiя була захищена ще й Самарою. Тому саме цей район паланки був найбiльш щiльно заселений. Тут знаходилась значна частина слобiд i зимiвникiв, в яких були розташованi релiгiйнi споруди. Iншi населенi пункти знаходились переважно бiля берегiв Днiпра, Вовчої та її притокiв.

В Кодацькiй паланцi, розташованiй мiж Днiпром, Базавлуком, верхiв’ям Iнгульця i Тясьмiном (з 1752 р. – кордоном з Ново-Сербiєю), знаходилась велика кiлькiсть багатонаселених слобiд i зимiвникiв. У багатьох з них були влаштованi релiгiйнi споруди. Так, на територiї паланки дiяли Старокодацька Михайлiвська, Новокодацька Миколаївська, Микитинська Покровська, Покровська церква в урочищі Житлова Саксагань, Карнаухiвська церква святої Варвари, Кам’янська церква Рiздва пресвятої Богородицi, Успенська церква на місці Половиці, Письмичiвська, Романкiвськi церкви; каплиці в урочищі Займище, зимівниках Панчохи, Вертебнага; Звонецька, Чувилiнська, Шолохiвська каплицi. На територiї, яка пiзнiше була зайнята Ново – Cербiєю i Новослобiдським полком, в Кодацькiй паланцi теж iснувало кiлька храмiв Божих: Семенiвська церква в Мишуриному Розi, Вознесенська церква в Дериївцi, Успенська церква в Плахтiївцi.

Велика кiлькiсть населення i, як наслiдок, наявнiсть багатьох церков i каплиць у Кодацькiй паланцi пояснюється рядом причин. В першу чергу, це сприятливi природнi умови. Розвинена гiдросистема – рiки Днiпро, Саксагань, Сура, Базавлук, Самоткань, Домоткань, Омельник та iншi – створювала умови для ведення сiльськогосподарських робiт, рибної ловлi, служила для сполучення мiж Запорожжям, Кримом, Туреччиною i Росiєю. Через землi Кодацької паланки проходили сухопутнi шляхи – Крюкiвський, Переволочанський, Микитинський. У межах паланки знаходилось i кiлька перевозiв, поруч з якими були розташованi слободи Мишурин Рiг, Романкове, Микитино.

На характер заселення Кодацької паланки вплинуло i її розташування вiдносно татарських i польських земель.

Бiльшiсть населених пунктiв Кодацької паланки знаходилась на її схiдному кордонi, вздовж правого берега Днiпра, а також бiля iнших великих рiк.

Досить великим було i населення Орiльської паланки, яка знаходилась мiж рiками Орiллю i Самарою. На сходi паланка межувала з Слов’яносербiєю. Орiльська паланка мала слiдуючi релiгiйнi споруди: церкви в Перещепинi, Козирщинi, каплицю в Гупалiвцi. На початку 70-х рр. в Гупалiвцi розпочалося будiвництво церкви в iм’я Рiздва Пророка, Предтечi i Хрестителя Iоанна. В цей же час розпочалося зведення церкви Преображенiя Господня в Котовцi i Миколаївської церкви в Бабайкiвцi. Проте, освяченi вони були вже пiсля лiквiдацiї Сiчi. В Личковому до 1737 р. iснувала церква, з 1740 р. – каплиця, а в 1773 р. до нього було перенесено Бригадирiвську Покровську церкву.

Для заселення Орiльскої паланки iснували досить добрi передумови. Так, наявнiсть на її територiї лiсiв, рiчок i озер сприяла розвитку господарства. Вiддаленiсть вiд татарських земель, захищенiсть рiками Днiпром i Самарою зменшували загрозу спустошення паланки вороже настроєними сусiдами. Нарештi, межування з Лiвобережною Україною зiграло позитивну роль у поповненнi населення паланки переселенцями з – за пiвнiчного кордону [210. – C. 35 – 36].

Серед паланок Запорозьких Вольностей чи не найбiльш щiльно заселеною була Протовчанська. Вона займала територiю мiж Орiллю i Протовчею. На досить невеликiй площi паланки розташовувалось багато слобiд i зимiвникiв, серед яких були Курилiвка з Георгiєвською церквою (в 1772 р. ця церква перенесена в Петрикiвку), Шуглiївка з церквою Успенiя Пресвятої Богородицi, Сердюкiвка з церквою. В Могильовi, який теж знаходився на землях Протовчанської паланки, iснувала каплиця, а 26 липня 1775 р. була освячена новозбудована церква.

Наявнiсть рiчок, лiсiв, родючих земель, далеке розташування вiдносно татарських територiй i межування з Лiвобережною Україною стали причиною великої населеностi Протовчанської паланки.

Iнгульска, або Перевiзька, паланка мала значно меншу щiльнiсть населення, нiж Протовчанська. На її обширних землях, розташованих вздовж лiвого берега Iнгульця, iснували лише двi церковнi споруди – похiдна церква в урочищi Перевiзькому i божниця з iконою Iiсуса Христа в зимiвнику козака Полоза. Головною причиною цього була малочисельнiсть населення i концентрацiя основної маси населених пунктiв на територiях, розташованих вздовж Iнгульця i правих притокiв Днiпра. На це, в свою чергу, вплинуло сусiдство з татарами.

Невеликим було населення i Кальмiуської паланки, розташованої мiж рiками Вовчою, Кальмiусом, Бердою i Азовським морем. Займаючи досить велику територiю, паланка мала небагато населених пунктiв. В них були розташованi лише три релiгiйнi споруди: похiдна Миколаївська церква в поселеннi на Кальмiусi, похiдна церква в поселеннi при гирлi Берди і каплиця в зимівнику Коваля. Макарiєвський так писав про цi землi:

“У схiднiй i пiвденно-схiднiй частинi Запорожжя вiдкрите i вдале заселення степiв козацьким сiмейним народом почалось, власне, iз запровадження Азовської губернiї. Щоправда,… на Кальмiусi i на Новiй Днiпровськiй лiнiї iснувало кiлька населених маєтностей i до цього часу: але все це серед просторих i привiльних степiв було – крапля в морi, пiщинка в безкрайому океанi” [252. – C. 8].

Природнi умови i тим бiльше географiчне розташування Кальмiуської паланки не були сприятливими для заселення її територiї. Цi землi, не маючи достатньої кiлькостi рiчок i лiсiв, були бiднi вологою. Велика спека досить часто випалювала всю рослиннiсть. Паланка, знаходячись на кордонi з ногайськими ордами, не була захищена вiд їхнiх набiгiв нi широкими рiками, нi укрiпленим кордоном. Тому Кальмiуська паланка, яка “надзвичайно вiддаленiшою зоставалася” [237. – C. 52], в основному служила для захисту запорозьких промисловцiв, якi ходили за сiллю на лимани поблизу сучасного Бердянська, на здобич звiра до Кальмiусу i на рибну ловлю в Азовське море [270. – C. 34 – 35]. Крiм того, в функцiї паланкового керiвництва входило спостереження за пересуванням татар.

На заходi Запорозьких Вольностей, мiж Бугом i Iнгульцем, була розташована Бугогардiвська паланка. Її нечисельне населення було сконцентроване в основному в Гардi i зимiвниках бiля рiк. Тривалий час воно мало лише одну релiгiйну споруду – пересувну церкву в Гардi. Тiльки в 1774 р., коли до запорозьких земель була приєднана територiя, що знаходилась мiж гирлами Кам’янки, Буга i Ташликом, до складу Бугогардiвської паланки увiйшла Кислякiвка з церквою Спаса.

Причиною невеликої кiлькостi населення i, як наслiдок, наявностi лише двох релiгiйних споруд на територiї паланки було несприятливе географiчне положення i її розташування на кордонi з польськими i татарськими землями. Вiдомо, що такi сусiди досить часто здiйснювали набiги на Запорожжя i неодноразово спустошували Гард, знищували його церкву.

Найбiльш малолюдною серед запорозьких паланок була Прогноївська, розташована на лiвому березi Днiпровського лимана. Про наявнiсть в її центрi – Прогноїнську – церкви або каплицi вiдомостей не знайдено. В Прогноях було заборонено заводити зимiвники, тому все їх населення складала вiйськова команда, в обов’язок якої входило спостереження за пересуванням татар i охорона промисловцiв, якi приходили iз Запорожжя “для нагромадження солi” [237. – C. 52].

Таким чином, населення на територiї Завпорожжя розподiлялось край нерiвномiрно. Протовчанська, Орiльська паланки, пiвнiчнi i схiднi райони Кодацької, захiдна i особливо пiвнiчна частина Самарської паланки мали досить велику щiльнiсть населення. Меншою вона була на заходi i пiвднi Кодацької, пiвденному сходi Самарської, пiвднi Кальмiуської паланки, на територiях вздовж Iнгула i правих притокiв Днiпра в Iнгульськiй паланцi. Досить незначним було населення внутрiшнiх районiв Кальмiуської паланки, Бугогардiвської i Прогноївської паланок. Розмiщення населення Запорозьких Вольностей було провідним фактором географiї розташування релiгiйних споруд.

Треба зауважити, що парафiї багатьох запорозьких церков були “надто розпорошенi i простягались на велику вiдстань” [252. – C. 29]. Так, до парафiї Новокодацької Миколаївської церкви належали слободи i зимiвники, розташованi вiд неї на вiдстанi 15 – 35 верст [252. – C. 29]. Парафiя Микитинської Покровської церкви складалась бiльш нiж з 300 зимiвникiв [252. – C. 65].

Проте, iнколи в мiсцях, де знаходилась велика кiлькiсть населених пунктiв, не малося нi церков, нi каплиць. Так, не знайдено повiдомлень про iснування релiгiйних споруд на значнiй територiї, що знаходилась вздовж лiвого берега Днiпра в межах Самарської паланки i на якiй було розташовано багато запорозьких зимiвникiв. Вiдсутнi вiдомостi про наявнiсть хоча б одного храма Божого в Прогноївськiй паланцi. Немає даних про iснування церков або каплиць на значнiй територiї Бугогардiвської паланки, на якiй розташовувались козацькi зимiвники.

З iншого боку, iнколи релiгiйнi споруди влаштовувались на територiях, якi мали досить незначну кiлькiсть населення. Так, на мiсцевостi при рiчцi Вовчiй, де було лише декiлька зимiвникiв, за розпорядженням Коша було споруджено каплицю [253. – C. 32]. В лiсi Самарського монастиря, у “вiдлюднiй пустиннiй маєтностi його” [250. – C. 60] в часи Нової Сiчi iснувала каплиця.

Такий стан справ пояснюється рядом причин. Населення зимiвникiв, якi засновувались на далекiй вiдстанi вiд дiючих церков, каплиць i монастирiв, в бiльшостi випадкiв не залишалося без можливостi задовольнити християнськi потреби. Запорожцi, для релiгiйностi яких була характерна вiдсутнiсть прагнення точно дотримуватись релiгiйних обрядiв, дуже часто не маючи можливостi вiдвiдувати храми Божi, молилися перед iконами, якi знаходились у козацьких хатах [250. – C. 59], або ж навiть обходилися i без iкон, здiйснюючи молитву просто ставши обличчям на схiд [100. – C. 132].

Ченцi i священики, якi приходили до Запорожжя для збирання милостинi, в багатьох випадках вiдвiдували не лише багатолюднi слободи, а i найвiддаленiшi зимiвники. Звичайно, це робилося не тiльки для задоволення релiгiйних потреб запорожцiв, а i для отримання пожертв вiд козакiв, якi не мали змоги часто бувати у храмах Божих [94. – C. 15]. Проте, саме завдяки таким духовним особам багато хто з козакiв не залишався без задоволення християнських потреб.

Iнколи пустельники – ченцi, обравши для свого поселення Запорожжя, мешкали там тривалий час, “у недiльнi i святковi днi збирали до себе хуторян i читали для них молитви i акафiсти, псалтир i четьї – мiнеї” [252. – C. 216].

В деякi зимiвники, де не малося релiгiйних споруд, козаки самi запрошували ченцiв [252. – C. 492 – 493].

Коли на територiї Запорожжя велися бойовi дiї, духовенство запорозьких церков задовольняло духовнi потреби населення, яке тимчасово переселилось на новi мiсця, рятуючись вiд ворожої навали. Так, 30 грудня 1771 р. Старокодацький намiсник повiдомляв київському митрополиту: “запорозького вiйська старшини i козаки, за випадок, який i досi з боку агарянського продовжується, бiля… Кодаку рiзномiстно оселями своїми розташувались, у всяких потрiбних випадках, а паче надання заради хворим треб,… новокодацьких священикiв в тi свої козацькi зимiвники вiд парафiї постiйно вiдкликають” [252. – C. 28].

Запорожцi користувалися послугами не лише козацьких церков, а i релiгiйних споруд, влаштованих в першу чергу для задоволення релiгiйних потреб росiйських вiйськових команд, що знаходились на територiї Вольностей. Так, козаки вiдвiдували Покровську церкву, споруджену у 1773 р. в Олександрiвськiй фортецi [48. – Арк. 1]. Це було природньо, бо досить часто i росiйськi солдати користувались послугами козацьких церков [250. – C. 43 – 44].

Запорожцi задовольняли духовнi потреби i в релiгiйних спорудах, якi знаходились за межами Вольностей [261. – C. 115 – 116].

За розпорядженням Коша, Старокодацьке правлiння було зобов’язане направляти священикiв, якi знаходились в його вiдомствi, в тi населеннi пункти Запорожжя, де не малося церков, каплиць або скитiв [113. – C. 56].

Розпорядженнями Коша в багатьох випадках пояснюється i виникнення релiгiйних споруд на тих територiях Запорожжя, якi мали дуже малочисельне населення. Так, Кiш видав накази влаштувати скити Самарського монастиря на берегах Самари i Вовчої. Це було зроблено для задоволення духовних потреб осiб, якi плавали по цим рiкам iз Днiпра в Азовське море [252. – C. 473; 100. – C. 214 – 215].

Iнколи запорожцi, якi вирiшили присвятити себе служiнню Боговi, йшли в малонаселенi мiсцевостi Вольностей Запорозьких i там влаштовувалши каплицi. Саме так виникла каплиця Дороша в лiсi Самарського монастиря [250. – C. 60 – 62; 251. – C. 320 – 321].

Таким чином, відсутність можливості відвідувати релiгiйні споруди не була перешкодою для задоволення духовних потреб населення. Тому на багатьох територiях Запорожжя, де були розташовані населенi пункти, не знаходилось жодної церкви або каплицi.

З iншого боку, заснування деяких релiгiйних споруд на Запорожжi здiйснювалося не стiльки для задоволення релiгiйних потреб мешканцiв тiєї мiсцевостi, де вони будувалися, скiльки для надання духовних послуг особам, якi проходили через її територiю. Iнколи релiгiйнi споруди засновувались людьми, якi вирiшили вiдiйти вiд мирського життя i присвятити себе служiнню Боговi. Цим пояснюється розташування деяких скитiв i каплиць у мiсцевостях, якi мали досить невелику кiлькiсть населення.

Для церковного будiвництва в перiод Нової Сiчi було характерним заснування козаками релiгiйних споруд за межами Запорозьких Вольностей. Значною мiрою це пояснюється полiтичною ситуацiєю, яка склалася в другiй половинi XVIII ст. на Пiвднi України. Козаки, не погоджуючись зi скороченням територiї Запорозьких Вольностей, вважали своєю значну частину земель, зайнятих Ново-Сербiєю, Слов’яносербiєю i донськими козаками. Тому багато запорожцiв не залишили цi землi i навiть заснували на них храми Божi. Так виникла церква в iм’я святої Варвари в слободi Орлику, iконостас i антимiнс для якої були привезенi iз похiдної запорозької церкви [270. – C. 278 – 279; 145. – C. 147].

Деякi населенi пункти з релiгiйними спорудами за межами Запорозьких Вольностей влаштовувались за розпорядженням Коша, який прагнув заселити козаками мiсцевостi, що межували iз Запорожжям. Так у 1769 р. виникли слободи Миколаївка, Троїцька i Покровська бiля гирла Мiуса. Загальними зусиллями козаки цих слобiд влаштували в Троїцькiй каплицю i запросили до неї священика iз Таганрозької фортецi [253. – C. 215]. Похідна церква знаходилась в Шингирейському ретраншементі запорожців “на кримській стороні” [270. – C. 29; 237. – C. 116 – 117]. В 1772 р. була влаштована церква в iм’я Спаса в Кислякiвцi, на Бузi. Розташована на татарських землях, вона була призначена не тiльки для задоволення духовних потреб запорожцiв, а i для захисту останнiх вiд неприятеля. Саме тому Кислякiвська церква нагадувала скорiш фортецю, нiж храм Божий – спорудженi з камiння товстi стiни мали амбразури, були влаштованi два виходи i таке iнше [270. – C. 279].

Отже, співставлення даних, що містяться в історичній та мемуарній літературі з документальними матеріалами та картами дозволяє встановити, що в період Нової Січі на території Запорожжя церкви розташовувались не менше як в 35, а каплиці – у 19 населених пунктах. Крім того, на території Запорозьких Вольностей існував 1 монастир, 2 скити і 1 молитовна ікона. Більшість церков, каплиць та скитів було побудовано після 1734 року, що безпосередньо пов’язано зі швидким зростанням населення Запорозьких Вольностей. Географія релігійних споруд приблизно відповідала розміщенню населення. Самарська, Кодацька паланки, на території яких мешкала значна кількість населення Запорозьких Вольностей, мали найбільшу кількість релігійних споруд. Дещо меншою була кількість церков і каплиць у Орільській та Протовчанській паланках. чнгульська, Кальміуська та Бугогардівська паланки, населення яких було значно меншим, мали відповідно 2, 3, і 2 релігійні споруди. Повідомлень про існування церков, каплиць або скитів на території Прогноївської паланки нами не знайдено взагалі.

Проте, географія розміщення релігійних споруд на території Запорожжя не повністю співпадала з географією розміщення найбільшої кількості населених пунктів. Відсутність храмів Божих в деяких місцевостях, які мали досить велику кількість зимівників і слобід пояснюється, зокрема, тим, що їх населення в більшості випадків не залишалось без можливості задовольнити християнські потреби. Разом з тим, відчуваючи потребу в релігійних спорудах, козаки при можливості влаштовували нові церкви і каплиці.

Аналiз iсторичних умов розвитку церковного устрою Запорожжя, кiлькостi та географiї розмiщення козацьких релiгiйних споруд, процедури їх заснування дозволяє стверджувати, що церковне будiвництво на територiї Запорозьких Вольностей було тiсно пов’язане з демографiчною, економiчною, зовнiшньо – i внутрiшньополiтичною ситуацiєю в цьому регiонi. На вiдмiну вiд часiв перебування запорожцiв на Олешках, коли вiдносно невелика кiлькiсть вiйська i несприятливi полiтичнi умови не давали можливостi для широкого церковного будiвництва, в перiод Нової Сiчi була споруджена велика кiлькiсть релiгiйних споруд.

Зростання кiлькостi населення Запорозьких Вольностей внаслiдок цiлеспрямованої полiтики росiйського уряду i кошового керiвництва, багато в чому формальна процедура отримання дозволу на будiвництво релiгiйних споруд, прагнення росiйської влади завдяки церковному будiвництву посилити свiй вплив на Запорожжя i змiнити вороже ставлення козакiв до переселенцiв на їхнi землi, розпорошене розмiщення значної кiлькостi населення Запорожжя внаслiдок переваги такої специфiчної форми поселень, як зимiвники, прагнення забезпечити релiгiйними послугами перетинаючих територiю Вольностей мандрiвникiв стали умовами для зведення на Запорожжi досить великої кiлькостi церков, каплиць та скитiв.

Разом з тим, полiтика росiйського уряду по обмеженню територiї Запорозьких Вольностей, деяке скорочення населення Запорожжя внаслiдок епiдемiй, стихiйних лих i ведення бойових дiй, особливостi релiгiйностi козакiв, якi дозволяли задовольняти релiгiйнi потреби не звертаючись до послуг церков, негативно вiдбились на процесi збiльшення кiлькостi релiгiйних споруд на Запорожжi. Значною мiрою на стан церковного будiвництва на Запорозьких Вольностях вплинув характер стосункiв Коша, свiтської i духовної влади.