№ 161 1781, вересня 3. – Витяг з копії указу Синоду з відмовою задовольнити прохання Слов’янського та Херсонського архієпископа Никифора (Феотокі) про заборону будівництва в Катеринославі церкви

№ 2. Копия.

1781-го года августа 27-го дня, по указу Ея Императорскаго Величества Святейший Правительствующий Синод слушав доношения преосвященнаго Никифора архиепископа Славенскаго с прописанием сообщения к нему от Азовскаго господина губернатора генерала порутчика и кавалера Черткова, коим уведомляет его, преосвященнаго, что по сообщению ж к нему, господину губернатору, от преосвященнаго Игнатия митрополита Готфейскаго и Кефайскаго, а ему, преосвященному, по принесенной прозбе от вышедших из Крыма и в пастве его состоящих, оставшихся на поселении в городе Екатеринославе греков, о построении к производству на их языке священнослужения тамо церкви, Азовской губернской канцелярии от него, господина губернатора, предложено, почему де оная церковь как ему, преосвященному Славенскому, известно и строится, а как де в привилегии данной от Ея Императорскаго Величества вышедшим из Крыма грекам и в указе из Святейшаго Синода 779-го года марта от 22-го дня состоявшемся дозволения не явствует, чтоб в город Екатеринославе оному преосвященному митрополиту церковь иметь для вышедших из Крыма греков, да и необходимой // к тому надобности не предвидится, и в таком случае ежели оная церковь будет зависить от преосвещеннаго Игнатия, то в одном городе два архиерея и две православныя церкви равнозависящия состоять имеют, что де кажется не в согласие изображенных в Кормчей книге правил Антиохийского Наместнаго собора 13-го и 22-го, да 6-го вселенскаго 20-го, о чем он, преосвященный Славенский, на разсмотрение Святейшему Синоду представляя просит в резолюцию указа. Приказали оному преосвященному Славенскому дать знать указом… //…помянутый преосвященный митрополит Игнатий к построению для вышедших с ним // и в его пастве состоящих греков церкви в Екатеринославе, яко в том самом городе, где из их общества купечеству и мастеровым обитать высочайшею привилегиею назначено, неоспоримое имеет право, и сие к епархии Славенской относится не должно потому, что обыватели, для которых оная церковь строится, не ко оной епархии принадлежат, но состоят, как выше изъяснено, в собственной того преосвященнаго Игнатия пастве, а потому от построения той церкви прописываемаго им, преосвященным Славенским, якобы несогласия с правилами Святых Отец Святейший Синод не находит.

Подлинной подписали сентября 3-го дня 1781-го года.

Гавриил архиепископ Новгородский

Иннокентий архиепископ Псковский

Сергиевской пустыни архимандрит Иоасаф

духовник протоиерей Благовещенский Иоанн

обер секретарь Аполлос Наумов. Секретарь Григорий Рудановский

С подлинным читал канцелярист Николай Четвериков.

РДІА, ф. 796, оп. 60, спр. 98, арк. 176 – 177 зв.

Примітки

…в привилегии данной от Ея Императорскаго Величества вышедшим из Крыма грекам… – йдеться про Жалувану грамоту від 21 травня 1779 р.

Кормча книга (Номоканон) – перейнятий від візантійської церкви збірник церковних та державних законів. У Росії зазнав низки змін та доповнень.

Церковний собор – збори пастирів та вчителів церкви, що відбуваються для утвердження істин віри, для владнання церковних справ, для управління, підтримки і розвитку порядку та дисципліни. В історії християнської церкви розрізняються дві головні категорії соборів – Вселенські та Помісні. Помісні собори – збори єпископів та інших ієрархів однієї місцевості, самостійної (автокефальної) церкви або її окремої частини (країни, місцевості, провінції), які відбуваються для вирішення питань, що виникають в її межах стосовно віровчення, устрою, управління та дисципліни. Постанови деяких Помісних соборів давнини були прийняті православною церквою як частина загальноцерковного законодавства і визнавались як одне з джерел права. Це – правила Анкірського (314 – 315 рр.), Неокесарійського (315 р.) Гангрського (близько 340 р.), Антіохійського (341 р.), Лаодікійського (364 р.), Сардікійського (347 р.), Карфагенського (318 р.), Константинопольських (394, 864, 879 рр.) соборів. Православна церква визнала сім Вселенських соборів: Нікейський І (325 р.), Константинопольський І (381 р.), Ефеський (431 р.), Халкідонський (451 р.), Константинопольський ІІ (553 р.), Константинопольський ІІІ (680 – 691 рр.), Нікейський ІІ (783 – 787 рр.).