№ 107 1777, лютого 4. – Донесення Слов’янського та Херсонського архієпископа Євгенія (Булгаріса) Синоду з проханням дати дозвіл на зведення церков без попередніх зносин із Петербургом

№ 396. Получено 26 февраля 1777 года. Записав доложить.

В Святейший Правительствующий Синод от Евгения архиепископа Славенскаго и Херсонскаго

Доношение.

Вверенная попечению моему епархия состоящая из разных племен исповедающих православную веру из греков, волохов, молдавцов, албанцов, сербов, боснаков и прочиих народов в Российскую империю вышедших и выходящих, которые на отводимых им от правительства землях новыя селения населяют, но как они российскаго языка не знают, российских же духовных для исправления оным разноплеменникам треб христианских и нужд их на их, каждаго народа, природном языке в моей епархии по новости оной не находится. Почему и намерен я в удобнейшее время в согласие Духовнаго регламента епархию мою объехать; и состоящие в оной уезды, города и прочия селения посетить с тем, дабы знать что к лучшему и полезнейшему управлению церквей служить может, и подобающия благочиния по разсмотрению мест и населяемых в оных народов учредить надлежит. А Святейшаго Правительствующаго Синода всепокорно прошу, в разсуждении новости // моей епархии и многих людей разноплеменных в оной населенных уже, и впредь по разным отдаленным местам имеющих населяться, в некоторых обстоятельствах против других епархий зделать изъятие, а именно: 1-е. О дозволении в моей епархии строить не описываясь в Святейший Правительствующий Синод вновь церкви, и там где прежде и не было, яко в силу указа в Святейшем Правительствующем Синоде 1770-го года декобря 10-го дня состоявшагося следствии чинить по отдаленности мест и по незнанию еще способных к тому людей в скорости невозможно. Но дозволять вновь церкви строить на прошения населяемых обывателей к скорейшему просителей, без церквей жительствующих, удоволствию. 2-е. Выходящих из Греции и других стран духовнаго звания людей не токмо белых священников, но и иеромонахов, имеющих у себя достоверные о посвящении их и доброжителстве их свидетелство, дозволить принимать и определять их к исправлению треб христианских своим единоземцам, кои ведая их язык, свойства, природные обычаи и обхождении исправнее других могут к ползованию душ их служить, на их природном языке исповедовать, литургисать и другие церковные службы исправлять. Паче ж слово Божие проповедовать, чем ползоваться без своего природного духовенства вси разноплеменные народы в Россию выходящие, // православную веру исповедующие отнюдь не могут. И о вышеписанном Святейшему Правительствующему Синоду благопочтенно представляя всепокорно прошу в резолюцию указа.

Вашего святейшества послушник

Евгений архиепископ Славенский и Херсонский.

1777 года

февраля 4 дня

№ 117.

РДІА, ф. 796, оп. 58, спр. 106, арк. 5 – 6.

Примітки

Волохи – вихідці з Волощини, або Валахії, сучасної території Румунії.

…яко в силу указа в Святейшем Правительствующем Синоде 1770-го года декобря 10-го дня состоявшагося… – згідно з цим документом, спрямованим на запобігання надмірному розширенню мережі церков в імперії (що, у свою чергу, обумовлювалось державною політикою щодо фінансування духовного відомства), підтверджувалась заборона влаштовувати релігійні споруди без повідомлення Синоду. У “чолобитних”, які надсилались з місць архієреям, мали бути надані докладні відомості про стан парафії і майбутньої церкви, а саме: на якому місці і на чиїй землі планується будівництво, з якого матеріалу, в чиє ім’я, з якої причини; які джерела утримання споруди та її причту, і які є підтвердження, що ці джерела дійсно будуть використовуватись; яка кількість дворів буде належати до церкви; в чиїх парафіях ці двори перебували на момент подання “чолобитної”, на якій відстані від найближчих церков тощо. Отримавши такий документ, єпархіальний архієрей зобов’язувався проводити слідство по ньому, перевіряючи достовірність наведених даних. Результати такого слідства разом із самою “чолобитною” та донесенням архієрея мали направлятись до Синоду, після чого треба чекати синодального указу, без якого заборонялось давати дозвіл на початок будівництва. Виняток робився лише стосовно влаштування нових церков на місці згорілих та спорохнявілих. Але і вони не могли зводитись без попереднього узгодження з Синодом у випадках, якщо їхні парафії були меншими за 40 дворів у селах і 20 у містах.