№ 39 1778, серпня 5. – Ордер графа П. Рум’янцева-Задунайського генерал-поручику О. Суворову із повідомленням кримському духовенству про необхідність бути обережними при переселенні до Російської імперії

Из рапорта Вашего Превосходительства от 26-го и с письма г. резидента Константинова от 27-го числе минувшаго июля с приложений усмотрел я крайнее неудовольствие и самую уже остуду хана к вам и к г. резиденту, и в разсуждении вызова христиан в Россию на поселение уныние его, а между правительством и татарам волнение. В таких особливо обстоятельствах, каковы ныне настоят, должны Ваше Превосходительство в первом не подавать отнюдь и малейшей причины хану к огорчению, но обходиться с ним ласкательно и почтительно и иметь к нему крайнее уважение для держания его у татар в высокопочитании, и потому стараться всячески успокоить его и правительство до времени и пока исчезнет удобность туркам на пособие татарам. В другом сообразовать пользу, могущую быть от переселения христиан с следствиями, каковы из того могут произойти, а особливо при сближении турков к берегам Крымским, и чтоб сим не подать им больше повода к возмущению татар и к низвержению или совращению хана. Внушайте хану и правительству со всякими уверениями и сходственно тому кажите виды, что христиане переселяются отнюдь не по нашему побуждению, но страха ради, угрожающаго им мщением от турков, просили в России убежища, в котором мы им по единоверию отказать не можем, видя, что турки не только единоверных своих, но и подданных наших христиан и именно ушедших запорожцев охотно приемлют. И следственно учреждайте вы так, и чрез г. резидента дайте знать духовенству под рукою, чтоб христиане нечувствительно и частьми одни уезжали, а другие готовились, чтоб сим способом с одной стороны укрыть хана, с другой избегнуть нам от татарскаго негодования.

Дубровин Н. Присоединение Крыма к России. Рескрипты, письма, реляции и донесения. – СПб., 1885. –Т. 2: 1778 г. – С. 618 – 619.

Примітки

Рум’янцев Задунайський Петро Олександрович (1725 – 1796) – російський полководець, генерал-фельдмаршал, учасник Семирічної війни 1756 – 1763 рр., російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. Після ліквідації гетьманства в Україні 1764 р. – президент другої Малоросійської колегії, Малоросійський генерал-губернатор.

Суворов Олександр Васильович (1730 – 1800) – російський полководець, граф Римникський (1789), князь Італійський (1799), генералісимус (1799). Почав службу капралом у 1748 р. Учасник Семирічної війни 1756 – 1763 рр., російсько-турецьких війн. Замінив князя Прозоровського на посаді командуючого російськими військами в Криму. Став однією з головних діючих осіб в організації переселення християн півострова до Російської імперії.

…ушедших запорожцев охотно приемлют… – Порта створювала умови, аби козацтво не відчувало дискомфорту на землях Османської імперії. У тому числі – дискомфорту релігійного. Ісламський уряд не став на заваді збереженню переселенцями своєї віри. До самої присяги на вірність султану 30 серпня 1778 р. у Очакові козаки були приведені православним волоським священиком. Як і за часів Запорозьких Вольностей релігійні потреби частини задунайських козаків задовольняли ченці (але тепер уже з молдавських монастирів). Крім того, козаки мали можливість відвідувати церкви. Одна з них діяла в Очакові вже на час згаданої присяги. Є відомості про те, що у тому ж 1778 р. з дозволу паші козаки збудували в урочищі Кагалєє над Дністровським лиманом церкву на честь Покрови. Ця споруда через півтора року була перевезена козаками за Дунай. Згодом її повернули на старе місце.