№ 22 1776, листопада 29. – Донесення Слов’янського та Херсонського архієпископа Євгенія (Булгаріса) Синоду стосовно розподілу церков між протопопіями і переведення ієромонахів Києво-Межигірського монастиря з Покровська

№ 2071. Получено 26 декабря 1776 года. Записав доложить.

Святейшему Правительствующему Синоду

от Евгения архиепископа Славенскаго и Херсонскаго

Доношение.

В присланной сего 776 года ноября 7 дня из Новороссийской губернии в консисторию мою промемории между прочаго написано: означенная де канцелярия за долг почитая для лучшаго между духовенством управления и порядка соответственно протчих губерний учреждениям полагает мнение таково: сообразуясь де штатному губернии положению за полезнее признается в Новороссийской губернии подчинить духовенство, а именно: здешнего губернскаго Кременчугскаго, так же Елисаветградской провинции Крюковскаго уездов губернскому протопопу Евфимию Савурскому, которой для того и в штате губернском состоит; Полтавской же провинции самой провинциалной уезд протопопу Полтавскому Иоакиму Яновскому, а Новосанжаровский уезд Кобеляцкому протопопу Василию Могилянскому, Елисаветградской же провинции уезд провинциалной Елисаветградскому // протопопу Павлу Базилевичу, а Екатерининской уезд протопопу Новомиргородскому Петру Буличу; за тем же касательно до Славенской и Херсонской провинции, где теперь протопопа, кроме иеромонахов пяти человек и четырнадцати рядовых священников, не находится, да и церквей не более пяти состоит, напротив же того в краю том в разных местах зимовниками, а по правую сторону Днепра и слободами, так же и в Покровском, где была Сечь, жителей составляется количество немалое, то для управления, особливо что там жители в новой вид жизни превращаются и нужно иметь в разсуждении духовной власти надзирание, почему и во оных двух провинциях следует быть протопопу, наименовав его Славянским, а между тем пока город Славянск построен будет, жительствовать ему в помянутом Покровском, на что все и требовано решительнаго положения.

И по вышеписанному во всем учинить ноября 12 дня мною определено было. Но того ж ноября 13 дня присудствующий в консистории моей протопоп Полтавский Иоаким Яновский поданным мне доношением, которое // в оригинале при сем прилагаю, представляет имеющуя последовать ему, протопопу, обиду от разделения протопопии по промемории Новороссийской губернии. Того ради Святейшему Правительствующему Синоду о вышеписанном на благоразсмотрение благопочтеннейше представляя покорнейше прошу в резолюцию указа, оставить ли правлении духовныя епархии моей в Новороссийской губернии на прежнем основании, или распределить по вышеписанному ноября 12 числа мною учиненному в сходство промемории Новороссийской губернии определения. Сколько ж прежде церквей к протопопиям Полтавской, Кобеляцкой, Решетиловской и Елисаветградской принадлежало, и сколько принадлежать следует по расположению Новороссийской губернии росписание при сем прилагаю.

Касателно ж до 18 церквей, кои до Сорочинскаго духовнаго правления будучи в Киевской епархии принадлежали, а ныне ни к какому правлению не принадлежат, поелику Сорочинское духовное правление в Киевской епархии осталось, оные 18 церквей губернскому Кременчугскому протопопу Евфимию Савурскому поручены до резолюции Святейшаго Правительствующаго // Синода, а что касается до правления духовнаго в Славенском и Херсонском уездах Новороссийской губернии требуемаго, то до избрания достойнаго в протопопа Славенскаго и Херсонскаго находящияся в Славенском и Херсонском уездах церкви препоручены в надлежащее смотрение и управление Старокодацкому наместнику иерею Григорию Порохне. При том, как в вышеозначенной Новороссийской губернской канцелярии промемории значится, что в городе Покровском, где была Сечь, находится пять иеромонахов, а во вторичной сего ноября 27 из Новороссийской губернии промемории полученной написано: в Славянской провинции церквей семь, священников тридцать девять, иеромонахов шесть, иеродиаконов два, кои монашествующие по справке явились ставропигиалнаго Киевомежигорскаго монастыря, то яко ныне монашествующим в том Покровском городе быть неприлично, поелику в том городе следует быть белым священникам и духовному правлению, по вышеозначенному Новороссийской губернии расположению и по моему мнению, о переведении означенных монашествующих // из онаго Покровскаго города в Киевомежигорский монастырь или в состоящии в епархии моей монастырь Самарский Киевомежигорскому монастырю принадлежащий, указом повелеть Святейшаго Правительствующаго Синода покорнейше прошу.

Вашего святейшества

послушник Евгений архиепископ

Славенский и Херсонский.

1776 года

ноября 29 дня.

№ 89.

РДІА, ф. 796, оп. 57, спр. 472, арк. 1 – 3.

Примітки

губернскому протопопу Евфимию Савурскому… – Є. Савурський у 1772 р. через нестачу священиків був переведений із Кременчука до Олександрівської фортеці і висвячений із диякона в ієреї для виконання обов’язків намісника, начальника духовенства всієї Нової Дніпровської лінії. Через кілька років Савурський повернувся до Кременчука, де став служити протопопом при соборній церкві.

Нова Січ (Підпільненська Січ, Покровська Січ) була розташована на р. Підпільній, в районі нинішнього села Покровського Нікопольського району Дніпропетровської області. Плани щодо зведення тут міста Слов’янська реалізовані не були.

Києво-Межигірський Спасо-Преображенський монастир (біля Вишгорода під Києвом) за переказами засновано 988 р. 1240 р. зруйнований монголо-татарами, згодом відбудований. Згадується в документах XVI ст. Отримав статус ставропігійного в 1609 р. З тих часів став козацьким. У 1717 і 1764 рр. постраждав від великих пожеж. У 1774 р. коштом кошового отамана П. Калнишевського в ньому зведено кам’яну Петропавлівську церкву. Як продовження секуляризаційної політики Катерини ІІ 10 квітня 1786 р. “згідно видам і розрахункам князя Потьомкіна” з’явився іменний указ, яким, між іншим, ставропігійний Києво-Межигірський монастир передбачалось перенести в Таврійську область. У результаті пожежі 1787 р. перестав існувати.

Самарський Пустинно-Миколаївський монастир – духовний центр запорозького козацтва. Перші згадки про його існування відносяться до 1576 р. Монастир знаходився під опікою запорожців, які вже в XVI ст. збудували тут дерев’яну Миколаївську церкву. При церкві діяв шпиталь, а згодом і школа. Протягом своєї історії монастир внаслідок пожеж, ведення бойових дій, пограбувань неодноразово занепадав, але завдяки зусиллям козаків щоразу відбудовувався. Найбільший розквіт обителі припадає на період Нової Січі, коли з ласки військової вона здобула великі земельні маєтності. Монастирю належали слобода Чернеча, хутори. Самарський полковник Кирило Красовський передав обителі Монастирський острів. Щороку Самарський монастир отримував пожертви від козаків, частину доходів запорожців, платню за надання населенню Вольностей християнських треб. Монастир вважався приписаним до Києво-Межигірського ставропігійного монастиря, братія якого користувалась частиною його доходів. Після зруйнування Січі монастир зберіг підпорядкування Межигір’ю, отож, залишався незалежним від керівництва Слов’янської та Херсонської єпархії.

…о переведении означенных монашествующих из онаго Покровскаго города… покорнейше прошу. – вірогідно, причиною такого звернення було небажання Євгенія (Булгаріса) мати при церквах Слов’янської та Херсонської єпархії осіб, які не знаходились під його юрисдикцією.