№ 19 1776, жовтня 19. – Копія указу Синоду про призначення синодального канцеляриста В. Вербицького секретарем Слов’янської духовної консисторії

№ 47. Копия.

1776 года октября 17 дня по указу Ея Императорскаго Величества Святейший Правительствующий Синод слушав репорта синодальнаго члена преосвященнаго Гавриила митрополита Киевскаго, коим на указ Святейшаго Синода представляет, что к правлению в Славенской епархии секретарской должности Киевской епархии приказных служителей знающих латинской и греческой языки не имеется. А как в оную епархию к преосвященному Евгению архиепископу Славенскому определен администратором знающий латинской и греческой языки архимандрит Феоктист, которому и при докладах по делам велено быть и подлежащее о законах изъяснение чинить определено, то с приказания Святейшаго Синода истребовано было от синодальных регистратора и канцеляристов, желает ли кто из них в той Славенской консистории быть секретарем, известие, а по оному объявил желание канцелярист Василей Вербицкий, кой природою из малороссиян священнической сын, и по обучении российской граммате обучался на последок Переяславской епархии в семинарии, и начав с нижних классов слушав риторику один год, а в 764 году 16 февраля по прошению ево определен // в канцелярию Святейшаго Синода копеистом, в 771 декабря 21 произведен подканцеляристом, а в 775 годех декабря 9 числе канцеляристом. Синодальный же обер секретарь и секретари засвидетельствовали, что он, Вербицкий, обращался при делах добропорядочно и в епархии секретарскую должность исправлять может.

Того ради приказали: оному канцеляристу Василию Вербицкому быть в Славенской духовной консистории секретарем, о чем ему сказав указ привесть к присяге и отправить в Славенскую епархию, где и за повышение чина из окладнаго жалованья указной вычет учинить и отослать куда по указам надлежит. О чем к преосвященному Евгению архиепископу Славенскому послать указ. А о даче ему, Вербицкому, на оной секретарской чин патента в Правительствующий Сенат сообщить ведение. Ему, Вербицкому, по здаче дел до города Полтавы дать пашпорт.

Подлинной подписали 19 октября

Гавриил архиепископ Новгородський, Платон архиепископ Московський,

Иннокентий архиепископ Псковський, Духовник протоиерей Благовещенский Іоанн,

Андрей протопоп гвардии Преображенский, Обер секретарь Аполлос Наумов

Секретарь Павел Стражев. С подлинным читал подканцелярист Антон Архипов.

РДІА, ф. 796, оп. 56, спр. 436, арк. 181 – 181 зв.

Примітки

Пізніше вплив секретарів консисторії на дії південноукраїнських єпархіальних архієреїв зріс. Підґрунтя для цього почало формуватись ще задовго до складання “Статуту духовних консисторій” 1841р., у міру того, як у єпархіях поширювався вплив влади синодальних обер-прокурорів. Хоча на початку ХІХ ст. через протидію вищих ієрархів і не пройшла пропозиція обер-прокурора Яковлєва про пряме підпорядкування йому консисторій, обер-прокурори мали вплив на консисторських секретарів, які згідно з указом Катерини ІІ повинні були призначатись із світських осіб (самі обер-прокурори теж були особами світськими). Той же Яковлєв домігся, аби секретарі консисторій не перейшли в повну залежність від єпархіальних архієреїв. Він звернувся із відповідною доповіддю до імператора, який і наказав не поширювати на консисторських секретарів дію іменного указу від 4 лютого 1803 р., згідно з яким усі присутні місця мали право призначати собі секретарів самостійно. Діяла практика прямих зносин обер-прокурорів і секретарів консисторій. У результаті голіцинських реформ консисторські секретарі вже значно більше залежали від обер-прокурорів, і тим самим єпархіальне управління перебувало в прямій залежності від останніх. Додамо сюди і той важливий фактор, що дуже поширеною була практика направлення на місця консисторських секретарів чиновників синодальних канцелярій, які, таким чином, ще до призначення не тільки знаходились у залежності від обер-прокурора, але і були з ним особисто знайомі. За таких умов архієреї, якщо хотіли спокійно керувати своїми єпархіями, мали шукати порозуміння з секретарями, у руках яких знаходились нитки бюрократичного управління. Одним із шляхів такого порозуміння було, що називається, входження в долю або ж закривання очей на зловживання секретарів. Саме так були побудовані стосунки між Гавриїлом (Розановим) і секретарем Катеринославської духовної консисторії Неводчиковим. Якщо ж консенсусу не знаходилось, архієрея могли чекати неприємності. Коли колишньому чиновнику синодальної канцелярії, а пізніше – секретарю Катеринославської духовної консисторії не сподобалось, що єпископ Інокентій поводиться з ним як з підлеглим, до Петербурга пішов потік неофіційних і офіційних доносів. Як наслідок, архієрею була винесена сувора догана.

Синодальний реєстратор – за Табелем про ранги чиновник ХІІІ класу.

…природою из малороссиян… – найменування себе малоросіянами зустрічалось серед українців вкрай рідко.

Паспорт (письмовий вид) – письмовий дозвіл на виїзд, постій тощо.